Новини для українців всього свту

Tuesday, Jan. 31, 2023

Анастасія Примаченко: «Гобелен із картин Марії вишивають українки у країнах, де рятуються від війни»

Автор:

|

Грудень 09, 2022

|

Рубрика:

Анастасія Примаченко: «Гобелен із картин Марії вишивають українки у країнах, де рятуються від війни»
Анастасія Примаченко

«Творча спадщина родини Марії Примаченко» — так називається благодійний фонд, який заснувала Анастасія Примаченко, праонука відомої художниці. Творчість Марії Примаченко з Київщини була представлена у Парижі ще 1937 року. А Шевченківську премію вона отримала 1966-го. Не могла не спричинити сплеску зацікавленості самобутньою художницею руйнація російською зброєю у повномасштабній війні Іванківського краєзнавчого музею, де зберігали роботи Марії Примаченко. Про збереження творчого спадку, а також ідею створення артрезиденції і музею у селі Болотня, де народилася і жила незвичайної долі мисткиня, розповіла Анастасія.
— Яким було ваше 24 лютого?
— Коли все почалося, я ще потрапила в Іванків, щоб забрати там іще якісь речі Марії Примаченко. І поїхала, звісно, з родиною подалі, до Львова. Вдалося розминутися з російськими солдатами, мені дуже пощастило. Не припиняла думати про Іванків і Болотню, де народилася Марія Примаченко, де її хатина, частина архівних речей, які я не змогла забрати. Не знала, що з усім тим буде. 25 лютого іванківці мені повідомили, що музей згорів вщент. Утім розповіли, що 14 робіт Марії Примаченко врятовані. Й я заспокоїлася.
— А в соціальних мережах і медіа буквально за кілька днів почала ширитися інформація, що в Іванківському краєзнавчому музеї знищені картини Марії Примаченко…
— Я вагалася: казати чи ні про те, що картини врятовані. Оприлюднення такої інформації могло наражати на небезпеку і коло людей, які це зробили, і власне роботи Марії Примаченко. Бо існувала велика ймовірність того, що окупанти намагалися б їх знайти. Хтось вигадував, скільки робіт Марії було втрачено. Відбувалося це у великому суспільному хаосі, який спричинила повномасштабна війна. Перебуваючи в окупації, люди мені писали та розпитували, чи роботи все вціліли? Для мене це було свідченням того, яка в нас сильна, шляхетна українська душа, якщо люди переймаються мистецтвом навіть у такій ситуації.
— Кілька років тому ви стали ініціаторкою створення благодійного фонду «Творча спадщина родини Марії Примаченко». У вересні він став співорганізатором в Українському домі у Києві виставки тих 14 врятованих картин із Іванківського музею «Марія Примаченко. Врятоване»…
— Авжеж, від дня траґедії руйнування Іванківського краєзнавчого музею тоді врятовані картини експонували вперше. Кількаденна виставка мала неймовірний успіх. Тоді ми представили ще одразу два важливих архітектурних проєкти: відновленого музею в Іванкові та створення мистецької резиденції в селі Болотня, де зберігся будинок Марії Примаченко.
— Велика виставка робіт 1980-1990-х рр. «Марія Примаченко. Дарую Україні» з приватної колекції Едуарда Димшица — майже 100 творів — експонували у Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові, яку відвідав навіть президент України…
— За три місяці її відвідали більш ніж 50 тис. людей. Крім того, упродовж усього місяця вдалося отримати 100 тис. грн завдяки продажу сувенірної продукції: горняток, листівок, постерів зі зображенням фантастичних звірів і квітів мисткині. Ці кошти передали на потреби Збройних сил України через благодійну організацію «Львівський лицар».
— До яких проєктів ще долучався фонд «Творча спадщина родини Марії Примаченко» у період повномасштабного вторгнення Російської Федерації (РФ) до України?
— Наша фундація підтримала дуже багато благодійних проєктів за кордоном. Дітки малювали розмальовки, створювалися мурали, робили ручної роботи килими за творами Марії Примаченко. Це була Латвія, Польща, США й Іспанія. В основному, всі захотіли використовувати зображення, створювали власні роботи для того, щоб допомагати Україні. Хтось надсилав поштою в Український фонд, інші — в ЮНІСЕФ. Марією Примаченко та нашою фундацією дуже зацікавилися світові видання. Зацікавлення постійно зростало.
— Зараз створюють особливий гобелен із вишивок творів Марії Примаченко…
— У Лондоні працює Нісія Єндриховська, відома дизайнера. Вона родом з Польщі, а родина її чоловіка має коріння в Україні. Нісія контактувала з нами в перші дні війни й започаткувала масштабний проєкт зі створення клаптикового гобелену, який вишивають українки у багатьох країнах. Дизайнерка закуповує усі матеріали, необхідні для роботи, і пересилає їх майстриням у різні куточки світу. Вона вийшла на контакт із багатьма українками, які перебувають за межами нашої країни, а хтось і в Україні для того — щоб вони вишили роботи Марії Примаченко. Тепер їх об’єднали в один великий артоб’єкт. Вже є розмір до 5 х 4 м. До того ж кожна робота вишивальниці супроводжується ще й особистою історією періоду повномасштабної війни. Цей артоб’єкт презентують у Польщі.
— Ви стали одним із облич дизайнерської колекції трикотажного одягу, який створили за мотивами творчості Марії Примаченко. Як сприйняли пропозицію помістити картини й оригінальні назви авторки на трикотажні вироби?
— Ну, звісно, сприйняли з відкритим серцем, з відкритою душею, адже це взагалі була історія на підтримку мистецтва та збереження спадщини Марії Примаченко. Коли ми з Оленою Пікуль поспілкувалися, мене вразила її пропозиція. Дизайнерка хотіла не просто показати повністю картини, вона брала елементи, використовувала назви. Це ніби від Марії йшло. Ніхто ще досі не додумувався використовувати ці назви. А це як окрема історія, часто — окремий вірш. Марія навіть була ілюстраторкою, писала дитячі вірші. Це мисткиня, яка мала дуже багато талантів. Її можна було би по сучасному назвати навіть дизайнеркою. Бо шила одяг собі та сусідам.
— А ви пам’ятаєте хоч трохи прабабусю?
— Я була дуже маленька, коли Марія померла. Але в мене є якісь дуже теплі спогади, які переповідав батько. Він також художник, обожнював свою бабусю. Поряд із нею зростав, вони творили разом. І всі історії, які мені батько розповідає, зараз згадую. Мене Марія неначе веде по життю. Каже: «Ні, це не роби». Відчуваю присутність прабабусі і до цього дослухаюся.
— Коли ви долучилися до промоції творчості Марії Примаченко?
— Ще студенткою, коли навчалася на журналістку; телевізійною ведучою дуже хотіла бути. На четвертому курсі все змінилося, бо почалася грандіозна виставка в Мистецькому арсеналі «Неосяжне». Це був 2016 рік. І почалася історія щодо авторських прав. Мій батько тоді сказав: «Настю, займайся». Я тоді була зовсім далекою від цього. Після кількох зустрічей проаналізувала все і збагнула, що це моя місія — оберігати і промотувати родинну творчу спадщину. Прийшло розуміння, що потрібно створювати фонд. Вивчала, як це працює в європейських країнах. Знайшла гарного партнера — Наталю Гнатюк. І налагодили з нею систему. Нам зараз дуже легко працюється, ми дуже швидко робимо різні проєкти мистецької колоборації і рухаємося далі.
— Чи реальною є ідея про створення мистецької резиденції та музею Марії Примаченко у Болотні?
— Це дуже реальна ідея. Взагалі, у мене була мрія — створення мономузею в Києві Марії Примаченко. Тому що всі картини частково десь розкидані. А Марія створила більше їх, ніж 3 тис. Але почалася повномасштабна війна і мені якось йокнуло в серці, що музей має бути саме у місці, де народилася Марія Примаченко. А це село Болотня, лише за 5 км від Іванкова. Там усе збереглося майже так само, як при її житті. Марія Примаченко жила і творила у селі Болотня Вишгородського району. Це місце її сили, центр внутрішнього космосу. Це місце може стати магнітом для відвідувачів.
— Скажіть, а приблизно скільки збереглося картин Марії Примаченко, створених до Другої світової війни?
— У нас є невеличка частина таких робіт. Ще є унікальна колекція — двобічні роботи Марії Примаченко. Вона їх створювала, коли хотіла створити свою книгу. Це автобіографічні двосторонні роботи. Тобто прабабуся малювала якийсь період свого життя, дуже важливий для неї.
— Такі двобічні роботи виставляли?
— Виставляли, але частково. Хочу виставити їх послідовно, щоб відобразити історію життя Марії Примаченко. Глядач тоді зможе побачити саму картинку, сюжет і вже Маріїну руку, яка все описує, що відбувалося в цей період. Не знаю, де буде можливість реалізувати такий задум, можливо, навіть за кордоном.
— А чи збереглася Шевченківська відзнака Марії Примаченко?
— Архів у нас дуже великий. Посвідчення маємо. А сам знак зшукаємо. Тривалий час дуже хаотично відбувалися передачі предметів для показів. Часто щось не віддавали.
— А які є матеріальні свідчення того, що Марія Примаченко була учасницею виставки в Парижі 1937 року?
— Є газети тих часів зі згадками.
— Невідомо ж, які саме роботи возили у Францію та скільки?
— Невідомо, на жаль. Це були роботи, які вона створила у Центральних експериментальних майстернях при Київському державному музеї українського мистецтва (з 1936-го заклад назвали Школою народних майстрів). Їх зберігали на території Києво-Печерської лаври. Картини художниці також побували у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Ім’я Марії Примаченко внесли до Всесвітньої енциклопедії мистецтва.
— Чи хотіли б мати дослідницьку допомогу у царині життя та творчості Марії Примаченко?
— Україні дуже потрібне глибинне дослідження її багатогранної постаті. Бо нерідко зустрічаємо неправдиву інформацію про художницю.
Розмовляла Валентина Самченко, «Укрінформ»

Як повідомляв «Міст», Марія Примаченко ніколи не бачила тих «звірів» і не хотіла йти до зоопарку.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply