Новини для українців всього свту

Thursday, Jan. 27, 2022

Алла Загайкевич: «Снайдер побачив спільне у Василеві Вишиваному і Бонді»

Автор:

|

Січень 08, 2022

|

Рубрика:

Алла Загайкевич: «Снайдер побачив спільне у Василеві Вишиваному і Бонді»
Алла Загайкевич

Сучасна опера «Вишиваний. Король України», фільми «Мамай» і «Поводир» Олеся Саніна, і ще один новий, який скоро представлять, «Довбуш». Це лише дещиця найвиразніших творів з музикою композиторки Алли Загайкевич.

«Я не фанатка класичної опери»
— Справді мистецькою визначною подією десятиліть для України стала нещодавня прем’єра опери «Вишиваний. Король України». Наскільки для вас був складним цей величезний масив роботи?
— Опера — це велика робота для кожного композитора. Вона відрізняється від того, що називається музикою до проєкту, кіно чи драматичної вистави. Адже композитор створює оперу як драматургію, як структуру, як цілісний організм, у якому текст лібрето набуває «музичного звучання». Особливістю роботи над оперою «Вишиваний» була тісна співпраця зі Сергієм Жаданом ще на стадії створення лібрето. Ми зустрілися, коли ще нічого не було. Пішли на оперу «Тоска» в Харківський оперний театр, висиділи одну дію й утекли. Не приховую, що не фанатка класичної опери. А сучасні опери слухала за кордоном. «Вишиваний» — моя друга опера. Перша, камерна — «Числа і вітер» на тексти видатного сучасного поета Миколи Воробйова.
— Чи просто було працювати з Сергієм Жаданом?
— Це був чудовий час спільного вироблення «оперної стратегії». Після відвідин «Тоски» ми трохи обговорили традиційні оперні складові — дуети, соло, ансамблі, хори. Тоді Сергій сказав: «Знаєш, мені подобається оперна історія Брехта, його театр: коли знаєш, що нібито є головний герой, але нібито його немає. І він почав працювати. Першою з’явилася «сцена кадетів». Ростислав Держипільський приєднався до роботи, коли вже текст був складений фактично повністю. Тоді він сказав: щось тут дії мало, треба додали. Дії особливо не додали, але лібрето почало розростатися. А опера вже була фактично написана. Тому лібрето, яке вийшло окремим виданням, не збігається з текстом, який я використала в опері.
— Опера — одна історія, а книжка — інша. Що краще?
— Це окремі мистецькі твори. Текст, який співають, все ж підпорядковується музичній драматургії. І для мене як композиторки було важливо утворити певну текстову єдність, відхиливши якісь речі, що не вкладалися у моє музичне сприйняття. У Жадана немає жодного тексту зі стабільним ритмом, емоцією, драматургією. У цьому вже є певний музичний смисл. Це дуже ліричні живі тексти. Доволі часто мені довелося їх скорочувати, зберігати певну «недомовленість», відкритість тексту. Коли музика важить більше за текст.
— Дуже чіпляє сцена, коли на сцені — спершу допит Вишиваного (1947), а після його обертання бачимо розіп’ятого Петра Болбочана (1919). Яка роль таких марень в опері?
— Спершу у тексті рефлексій Вишиваного у в’язниці взагалі не було. Вони з’явилися поступово. Й я вирішила, що забиратиму їх у марення, в якийсь інший простір, який допомагатиме подорожувати між часами.

Абсолютно конкретний чоловік
— Чи трансформувався для вас у процесі роботи над оперою образ Василя Вишиваного?
— Для мене Вишиваний — це абсолютно конкретний чоловік, який був великим приятелем дідуся мого студента Олексія Ретинського. Ми з цього стартували. Якби не ця деталь, я б не стала композиторкою цієї опери.
— Розкажіть про Олексія Ретинського та його дідуся…
— Він уже достатньо відомий у Європі й Україні композитор. Утім ніколи в студентські часи він не розказував, ким був його дідусь. А Роман Новосад є визначною постаттю ОУНівського руху, він був соратником Василя Вишиваного. НКВС заарештував їх в одній справі, яка так і називається — «Справа Вільґельма Ґабсбурґа і Романа Новосада». Їх допитували почергово. Роман Новосад отримав свій термін, відсидів у в’язниці, йому заборонили повертатися у Київ і Львів — він жив у Сімферополі, носив вишиванку і розмовляв українською.
— Як ви все ж дізналися про родинний зв’язок вашого студента і товариша Василя Вишиваного?
— У Відні. І, мабуть, тому, що випадково оселилася на вул. Фазенгасе. Й мені зателефонував Олексій Ретинський: «Алло, Леонідівно, ви живете на вул. Фазенгасе? Там і мій дідусь Роман Новосад жив у б. 42. А я — в сусідньому». Олексій розповів і про дідуся, і про Вишиваного. Потім передав спогади дідуся (я їх давала Сергію Жадану й іншим із команди).
— Повертаючись до опери: крім головного персонажа «Вишиваного», інших теж уводив у твір Сергій Жадан?
— Еге ж. Загалом дійові персонажі з’явилися у результаті вивчення книги «Червоний князь» Тімоті Снайдера. На думку цього історика та багатьох інших дослідників Першої світової війни та Визвольних змагань, період політичної активності Вільґельма Ґабсбурґа закінчується 1921 роком — його виїздом із України. Це кульмінація його першого періоду життя. Тому в опері — герої цього часового відрізку. І немає інших, які були пов’язані з його світським життям чи роботою в британській розвідці. До речі, Тімоті Снайдер порівнює Вишиваного з Джеймсом Бондом. Аргументує, що і годинник мав схожий, і на лижний курорт в Альпи їздив, любив розкоші, а мото Ґабсбурґів стало й мото Джеймса Бонда — non plus ultra (не має меж).

Сучасної української музики вкрай мало
— Режисером опери став режисер драматичного театру. Це якось відчувалося у спільній роботі?
— Наша робота була своєрідним паралельним читанням одного й того ж тексту. Попри те, що Ростислав мав мої записи музики, ми все ж не до кінця знали, як це буде співатися. І він мав своє бачення лібрето, яке на стадії постановки опери дуже тяжко змінити. На постановці я відповідала ще за електроакустичну частину, стежила за звучанням за партитурою та дириґуванням Юрія Яковенка.
— Вашу зосередженість на прем’єрних виставах у Харкові дехто сприйняв так, що наступні покази опери «Вишиваний» неможливо провести без вашої безпосередньої участі. Це так?
— Звісно ж, ні. Я створила електронну музику. Ці звучання синхронізоване з симфонічною партитурою. У дириґента є всі позначки вступу електроніки. Моє місце може зайняти людина, яка вміє читати партитуру, будь-який студент консерваторії.
— За статистикою, у докоронавірусні часи в Європі оперою цікавилися 8 % населення. В Україні ці показники ще менші, хоча б тому, що менше театральних оперних майданчиків. Чи це причина, що маємо мало нових опер українських композиторів?
— У нас загалом вкрай мало української сучасної музики. Хоча, певна річ, із оперою найгірше. На кафедрі у Київській музичній академії, де я працюю, майже у кожного мого колеги є опера. У мого викладача Юрія Іщенка, якого, на жаль, не стало торік, в доробку — ледь не п’ять опер. І лише одна мала концертне виконання. Навіть опера Євгена Станковича «Цвіт папороті» чекала якусь страшну кількість років до постановки — ледь не 40 літ.
— Не ставлять, бо не мають запиту?
— Якби українські опери та балети з’являлися на сценах частіше, то й публіка звикала б і цікавилася. В Європі показує величезний інтерес викликають фестивалі оперного сучасного мистецтва. Природно, є певний ризик робити постановку з музикою сучасного автора. Утім, якщо виділяють державні кошти, то театри мають і ризикувати.

«Україна мене далеко не відпускає»
— Чи можливо показувати «Вишиваного» деінде за межами Харківської опери: понад 200 артистів, п’ятитонна декорація?
— Коли декорацію розробляли, то закладали можливість її адаптації у різних сценічних просторах: розбірна конструкція може бути більшою або меншою.
— Наскільки фінансово вигідно бути зараз композиторкою в українському кіно?
— Фінансова складова дуже різною буває. Порівняно зі сумами, які є у відкритому доступі в європейських аґенціях захисту авторських прав, українські гонорари менші вдесятеро. Розцінки Міністерства культури для композиторів довгий час не міняли. Та зараз, здається, справа зрушила з місця. Для мене кіномузика — це можливість чогось навчитися. А також робота, коли проживаєш якесь інше життя. В електронній, у кіномузиці можна інакше працювати зі самим простором.
— 2004 року ви написали «Пори року на Майдані», їх можна дивитися-слухати через роки?
— Це відеоінсталяція на трьох екранах, її треба показувати. Має бути велика зала з хорошим освітленням і сучасним відеообладнанням. Час від часу ми показуємо цю інсталяцію, востаннє це робили, здається, 2013-го.
— Щемливо привітав вас із прем’єрою «Вишиваного» син. Він задоволений, що став музикантом?
— Мій син Костянтин Товстуха — видатний піаніст. Його дідусь — знаменитий фітотерапевт Євген Товстуха, тато — дириґент Петро Товстуха. У сім’ї всі є свідомими українцями. Костик навчається у Швейцарії, займається удосконаленням свого фортепіанного мистецтва. У дитинстві йому пощастило розпочати навчання музиці з видатним педагогом — Ритою Донською. Тоді захотів бути піаністом і став ним. Я свого часу теж навчалася за кордоном. Багато подорожую, маю проєкти в інших країнах, але Україна з її простором боротьби, з її фольклором, з її поетами, художниками, її театром, музикантами — мене далеко не відпускає.
Розмовляла Валентина Савченко, «Укрінформ»

Як повідомляв «Міст», безсмертну славу Василь Вишиваний здобув у леґіоні Українських січових стрільців.

About Author

Meest-Online