Новини для українців всього свту

Tuesday, Apr. 20, 2021

Закарпатець, який боровся за Карпатську Україну

Автор:

|

Лютий 28, 2021

|

Рубрика:

Закарпатець, який боровся за Карпатську Україну
Юрій Шанта з родиною

Любов до рідного краю та почуття обов’язку патріота були рушійною силою незабутнього закарпатця, що допомогло йому перевершити 100-річну межу людського життя. Не доживши два тижні до 103 літ, 13 січня ц. р., у канадському Торонто, упокоївся один із символів боротьби закарпатців за волю проти угорських окупантів Карпатської України 1939-го. Минуло 40 днів від дня його смерти.
Юрій Шанта належить до «останніх із могікан» закарпатських патріотів. Він народився 29 січня 1918-го в с. Люта Великоберезнянського району, що на Закарпатті. Юрій був шостою дитиною Петра та Марії Шантів (дівоче прізвище — Лошак) з-поміж 11 дітей. Їхня доля нагадує долю більшости вихідців зі Закарпаття, розкиданих по всіх континентах. Доля ж еміґранта Юрія Шанти склалася не через важке соціальне становище на Закарпатті, а через його мрію збудувати маленьку Карпатську Українську Державу, в якій би панували русини-українці і не працювали б на різних зайд, які забороняли то церкву, то мову, то самостійний розвиток.
Середню освіту Юрій здобував у Мукачеві, де 1938 року закінчив Торговельну академію, в якій директором працював А. Штефан, майбутній голова Сойму Карпатської України. Після закінчення навчання юнак почав працювати в Ужгороді в Підкарпатському банку. Згодом, через угорську окупацію покинув Ужгород і переїхав у Виноградово (тоді — Севлюш).
Окупація Чехо-Словаччини фашистською Німеччиною 15 березня 1939-го та проголошення Словацької фашистської держави зіграли на руку мадярам, котрі давно зазіхали на Закарпаття. Попри те, що закарпатці вже мали свою інтелігенцію, яка була здатна провадити край самостійно, їм не вдалося здобути підтримку навіть такого «покровителя» малих країн, яким був Адольф Гітлер щодо Словаччини, чи, скажімо, до балканських народів, представники яких уклали з ним угоду. Хорвати отримали «самостійність» — Nezavisna Drzava Hrvatska (NDH), як і словацькі фашисти, а Словенію й інші національності поділили між собою німці, італійці, угорці та навіть болгари — союзники Гітлера, до яких входила і Румунія.
Тому не важко зрозуміти, що сподівання закарпатських русинів-українців на визнання хоч якоїсь незалежности було цілковито нереальним. Угорці як союзники фашистської Німеччини знали, що чехи мають свої проблеми з існуванням, як німецький протекторат, а українців, у глобальному розумінні, «не існувало», бо вони були «совєтський народ», а кілька тисяч Карпатських січових стрільців не були в стані затримати десятки тисяч солдатів угорської озброєної армії.
Попри те, що закарпатські українці 13-15 березня провели демократичний з’їзд і демократично обрали Сойм, який демократично проголосив 15 березня 1939 року незалежність Карпатської України, зброя аґресора виявилася сильнішою. Фашистська Угорщина скористалася німецькою окупацією Чехії і не дала можливості існувати молодій державі — 16 березня на Красному полі, біля Хусту, відбувся вирішальний бій між захисниками Карпатської України й угорським військом, яке після перемоги захопило більшість території молодої держави.
Опір окупантам бійці Карпатської Січі чинили до кінця травня 1939-го, але проти регулярної угорської армії, без жодної підтримки ззовні, опиратися було вже неможливо. Згідно з деякими твердженнями, втрати Карпатської України у боротьбі з угорцями становили від двох до шести тисяч бійців і цивільного населення, лише на Красному полі полягло від 500 до 600 бійців Карпатської січі.
Юрію Шанті вдалося врятуватися. Багато його ровесників-патріотів перейшло кордон до УРСР, до «своїх». Але КДБ не вважало їх своїми, усіх арештовували та засуджували до смертної кари, яку потім змінювали на 25 літ і висилали в Сибір. Оскільки Шанта не міг залишатись на Закарпатті, а про «братів-українців» в СРСР не чув нічого доброго, то й подався на Захід. Спершу опинився в Берліні (Німеччина), де довелося вивчати німецьку мову та заробляти на хліб насущний. 1941 року він записався на економічний факультет, але 1944-го покинув Берлін і переїхав до м. Устя-над-Лабем у Чехії, де й провів наступних шість років.
Оскільки совєтстькі агенти в Чехо-Словаччині виловлювали всіх, хто походив із території СРСР (уже в кордонах після 1945-го), чи учасників УПА, ОУН та бійців Карпатської Січі, то Шанта вирішив не потрапляти в їхні лабети і зумів у жовтні 1950 року втекти до Західної Німеччини, а звідки 1951-го — до Канади.
У Торонто він від самого початку активно бере участь в українській громаді. Незважаючи на те, що довелося важко заробляти на хліб щоденний, Юрій Шанта вивчає англійську, вступає до Університету Оттави та здобуває ступінь маґістра славістики, згодом, влаштовується бухгалтером у різних підприємствах.
З 1983 року Ю. Шанта стає головою Кредитової спілки Св. Марії в Торонто, яка входить до Української кредитової спілки, і на цій посаді пропрацював 16 літ до свого відходу на пенсію у 86 років!
Попри те, що Юрко був молодим січовиком Карпатської України, він ніколи не забував про ті патріотичні почуття — свої та своїх ровесників, які вели сотні закарпатської молоді на боротьбу з нерівним ворогом за право закарпатців бути вільними, мати свою мову та державу. І саме той локальний патріотизм привів його в Канаді до патріотизму загальноукраїнського.
Юрій Шанта почувався зобов’язаним перед своїми краянами, котрі полягли у боротьбі з угорським окупантом на Красному полі, повідомити про героїчну боротьбу закарпатців, про їхню мрію мати свою, хоч малу, але українську державу. Тому він бере активну участь у заснуванні в Канаді братства «Карпатська січ», до якого входили не тільки борці з мадярами, але й політичні втікачі-закарпатці, котрим вдалося, як і Юрієві, еміґрувати до Канади та США. Серед них були й добрі знайомі ще з рідного краю Юрій Гвоздулич, Теодор Сидор, Олекса Палаташ, Володимир Росоха й інші. Крім цих січовиків, до Центральної управи братства «Карпатська січ» входили також Петро Баєр, Василь Тимка, Іван Дувалка та Роман Голіянт.
Юрія Шанту не покидала думка донести правду про своїх побратимів, про ідею Карпатської України та причини поразки війни проти угорських окупантів, до прийдешніх поколінь. Він збирає документи, пов’язані з мадярською окупацією Закарпаття, про польські терористичні акції проти українського визвольного руху на Закарпатті, документи про бездіяльність чеського командування, яке не підтримало боротьбу Карпатських січовиків проти угорської армії. Свої дослідження про цей період він опублікував на сторінках літопису «Червона калина».
Шанта був довголітнім членом Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, а за свою активну громадську діяльність 2007-го був нагороджений медаллю «За заслуги» від Конґресу українців Канади. В його діяльности та дослідженнях велику підтримку мав від членкині братства — дружини, відомої дитячої письменниці Лесі Бризгун-Шанти (1920-2011), лавреатки кількох літературних премій у Канаді й Україні.
До сімейної мистецької трійці належить і донька Людмила, знана мисткиня, відома українській громаді в Торонто. Людмила була й залишилася надійною опорою й опікою батьків до останньої їхньої хвилини.
Юрій Шанта належить до генерації, яка брала активну участь у боротьбі з комуністичним режимом, із нацистською окупацією й опинилася на Заході. Ці люди є доказом великої моральної сили, патріотизму та відповідальности.
Саме любов до рідного Закарпаття, до України, була рушійною силою Юрія Шанти, вона змушувала його працювати, студіювати, організувати, досліджувати, писати. Любов до рідного, намагання допомагати тим, хто залишилися в окупованій Україні та на поділених серед сусідів українських етнічних територіях, була найбільшим рушієм його віри у майбутнє Незалежної України та рідного Закарпаття. Нехай буде йому пухом канадська земля!
Як повідомляв «Міст», ушанували письменницю Лесю Бризгун-Шанту.

Йосиф Сірка

P. S. Пожертви на видання книжки Юрія Шанти можна зробити на рахунок Buduchnist Credit Union Fund # 38392 BCUF Daily Sub 18 або онлайн.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply