Новини для українців всього свту

Thursday, Jun. 24, 2021

За її підручниками навчалися мільйони

Автор:

|

Жовтень 08, 2015

|

Рубрика:

За її підручниками навчалися мільйони

Олена Курило

Дивовижний процес «українізації» Великої України після століть русифікації почався в період недовгого, але плідного урядування гетьмана Павла Скоропадського. Тоді серед російськомовної на загал інтелігенції існувала впевненість, що проголошена самостійність України — назавжди, і батьки віддавали дітей до заснованих українських шкіл із великим ентузіазмом. Найдивовижніше, що для школярів в моменті були написані та надруковані цікаві підручники, які і зовнішнім виглядом, і своїм змістом заохочували дітей до вивчення української мови.

Знання, хист і відчуття мови
Показовим є спогад Юрія Шевельова, етнічного німця за походженням, про підручник, за яким він вчив українську мову: «Видавана й перевидавана безперервно від 1918-го до 1926 року (наклад самого 9-го видання був 150 000), студійована без перебільшення мільйонами українських школярів, ця книжка своїми одинадцятьма виданнями лишила, може, більший слід у свідомості покоління тих років, ніж багато інших книжок. Це не була наукова праця, це був практичний підручник для дітей, він не давав наукової системи й не претендував на сувору науковість методи, але він будив любов до своєї країни і мови. Автор цих рядків особисто досі пам’ятає окремі сторінки з цієї книжки, що з нею він зустрівся 1918 року, бувши учнем першої української гімназії».
І що ж це був за підручник і хто встиг підготувати його за такий короткий час до початку першого навчального року в незалежній українській державі? Це була «Початкова граматика української мови», автором якої була Олена Курило, тепер, «дякуючи» радянській владі, вже майже забутий мовознавець, невтомний ентузіаст на ниві творення та нормалізації нашої літературної мови. Скупі відомості про неї можна знайти в Енциклопедії українознавства, але для упорядників Української радянської енциклопедії вона була persona non grata. Хоча зібрані Курило діалектичні матеріали використовують при складанні етимологічного української мови, отже, остаточно викреслити з історії заслужену людину аж ніяк неможливо. І цікаво, що за походженням Олена не була українкою, і навіть не була в Україні народжена. Хоча деталі її біографії не збереглися, все таки відомо, що вона народилася у єврейській родині в Слонімі (Білорусь) 6 жовтня 1890 року.
Складно сказати, хто прищепив єврейській дитині інтерес до української мови. Можливо, це сталося під час навчання у Львівському університеті, але як і чому вона потрапила до Львова? Достовірнішим є припущення, що на молоду дівчину мав вплив Євген Тимченко. Він якийсь час викладав на Високих жіночих курсах у Варшаві, де продовжувала навчання Олена, хоча тоді вона ще мала інше ім’я, тепер нам невідоме. Так само, як невідоме нам і її дівоче прізвище. Курило вона стала після того, як вийшла заміж за майбутнього старшину та дипломата УНР Дмитра Курила.
Коли подружжя опинилося в Києві, — теж неясно, але бачимо, що вже з 1918-го Олена активно береться за українізацію школи, а також за розробку української термінології в різних галузях знань. Крім граматики для дітей, того ж 1918 року вона опублікувала «Російсько-український словничок медичної термінології» та «Словник української фізичної термінології». У той час багатьом науковим термінам ще не було відповідників в українській мові, їх треба було вигадувати. Очевидно, молода жінка мала для такої роботи необхідні знання, хист і, мабуть, відчуття мови. Принаймні, її здібності були скоро помічені, і після короткого викладання в Київському інституті народної освіти вона отримує можливість зосередитись на науковій роботі в Українській академії наук.

Усі мови мали б злитися в одну
Широта її наукових інтересів — нечувана в наш час. Вона займалася правописом, термінологією, діалектологією, фонологією, етнографією, словотворенням, але повної бібліографії її праць немає. У принципі, її діяльність може бути відтворена, бо має бути задокументованою в архівах, аби лиш хтось взявся за цю копітку роботу. Це ж — прекрасна тема для дисертації, але, очевидно, не така кон’юнктура в нашому сучасному мовознавстві.
Плідна робота Олени Кирило обірвалася тоді, коли Москва побачила велику небезпеку в українізації України та повернулася до своєї традиційної політики безжального та систематичного нищення, ніби бур’яну, всіх паростків на українській культурній і науковій нивах. Напевно, від більшовицької каральної машини її врятувала неукраїнська національна належність, бо Всеволод Ганцов, із котрим вона тісно співпрацювала, на процесі СВУ 1930 року був засуджений за «націоналізм» до восьми років ув’язнення, а після їхнього відбуття отримав ще один такий термін. За скрутних обставин Курило припиняє свою так небезпечну наукову роботу і «подалі від гріха» втікає до Москви. Та це не врятувало науковця від арешту, хоча слідство і не довело її особливої «вини», бо у самій Москві слідчі не були такі запопадливі, як московські посіпаки у Києві. Проте жінці заборонили повертатися в Україну, і решту свого життя вона перебувала під постійним наглядом пильних «органів».
Що ж такого було злочинного у науковій діяльності Курило? Для початку треба сказати, що наукової української термінології на той час практично не було. Наприклад, тепер нам усім добре відомого слова «кінцівка» тоді ще не існувало. Це слово і тисячі інших винаходили і творили за законами української мови мовознавці, і одною з перших серед них була Олена Курило. Ці спроби словотворення не завжди були вдалими, деякі пропоновані терміни в мові не прижилися, але не це було «злочином» із точки зору більшовиків. Мовознавцям закидали те, що українська мова відрізняється від російської, а вони мали необережність про це говорити.
Відповідно до комуністичної ідеї, всі мови мали б із часом злитися в одну, тому «мейнстрімом» у радянському мовознавстві було максимальне наближення всіх мов до російської. Для неслов’янських мов це складно було зробити, хоч і для них спершу введений латинський алфавіт був швидко замінений на незручну кирилицю з буквами, яких у їхніх мовах ніколи не існувало. При цьому запозичені з російської мови слова мали писатися за російською орфографією, хоча люди вимовляли їх по-своєму. Наприклад російське слово «фабрика» узбеки вимовля як «пабрикя». Отже, комуністичні ідеологи відігрувалися на українській і білоруській мовах. Якщо при словотворенні мовознавці брали за основу європейський оригінал, а не його російський відповідник, це трактувалося як буржуазний націоналізм. А націоналізм (обов’язково «буржуазний») був у радянські часи найважчим злочином.

Наймилозвучніша у світі
Спочатку Олена Курило була практично єдиним фахівцем і, відповідно, консультантом у створеному Інституті наукової мови, але з часом співробітники інституту добре засвоїли її уроки, і вона більше зосереджується на питаннях синтаксису, фонології, діалектології й історії української мови. Особливу увагу Курило надавало милозвучності мови та відповідно до цього вносила свої заперечення чи рекомендації щодо вживання деяких конструкцій, яким були аналоги в інших слов’янських словах. Можливо, частка її заслуги була у тому, що в 1920-ті рр. українська мова була визнана одною з наймилозвучніших у світі. Говорячи про формування рис української літературної мови, Юрій Шевельов зазначав, що «вперше показати їх і солідно обґрунтувати — це була велика заслуга Курило».
Такий науковий підхід до творення української літературної мови забезпечив уникнення тої штучності, якою вирізняється тепер літературна російська мова. До речі, крім усього іншого, на її штучність вплинули запозичені у XVII-XVIII ст. українські граматичні конструкції. Курило дуже добре бачила штучність літературної російської, коли порівнювала її з народною. Напевно, це також не подобалося російським патріотам, але й князь Трубецкой приблизно того ж часу говорив про штучність навіть цілої російської культури, яка сформувалася на основі народної української, а не російської.
На завершення слід сказати, що, лиш тільки почалася «боротьба з українським буржуазним націоналізмом», наукові працівники Інституту мовознавства поспішили затаврувати Олену Курило як класового ворога, виразника контрреволюційних інтересів української буржуазії. Ця традиція українського мовознавства, започаткована в 1930-х рр., проіснувала аж 1991-го. Приклад Курило й її колег наочно демонструє той творчий підйом та енергію, які панували в наукових колах України в 1920-х рр. і якого ми вже більше ніколи не спостерігали навіть після здобуття незалежності. Над цим варто було б глибоко замислитися.

Валентин Стецюк, «Збруч»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply