Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 18, 2021

Він боронив добре ім’я України

Автор:

|

Листопад 12, 2015

|

Рубрика:

Він боронив добре ім’я України
Бедвін Сендс

Бедвін Сендс

Напередодні Першої світової війни і в наступні роки, одним із тих політиків і публіцистів, хто люб’язно ставився до України й її проблем та оберігав її від зазіхання російського царату на українські родючі з їхніми, був Бедвін Сендс. Насправді це — псевдонім журналіста Джорджа Раффаловича. На сторінки Української радянської енциклопедії (Київ, 1962) його прізвище не потрапило, проте воно є в Енциклопедії українознавства (Париж-Нью-Йорк, 1973). Джордж Раффалович народився 10 грудня 1880 року у французькому містечку Канн. Його мати була француженкою, а батько походив із родини, яка переселилася до Франції з Одеси. 1906-го юнак оселився в Англії й отримав британське громадянство. Початковими його письменницькими спробами були новели та короткі оповідання, які друкувалися в різних журналах.
Про себе журналіст писав: «Я — син католиків, народився і був вихований у католицькій родині. Далекі родичі мого батька були євреями до 1800 року, в російську Україну вони прийшли з Далмації та Венеції і стали християнами». Тому важко сказати, до якої національності, Сендс чи Раффалович належав. Та росіянином він аж ніяк не вважався, як і англійцем чи українцем. Проте Раффалович став неабияким публіцистом неукраїнського походження, поміщуючи свої матеріали в англійській пресі та розповідаючи в них про справжню трагедію України. І для її захисту мав багато причин.
Перед початком Першої світової війни існували дуже тісні зв’язки між Англією та Росією як у політиці й економіці, так і в світському та релігійному житті. Англійська преса тоді називала українців «малорашинс». Тамтешня передова інтелігенція мало що знала про українців, і набагато більше й активніше займалася справами Росії. Наприклад, знавець Російської православної церкви Вільям Джон Біркбек побував у Києві 1888-го, а з наступного року подорожував Росією і приїздив туди 1896-го і 1897 року, був поборником Греко-католицької церкви. Ставши професором Маґдаленського коледжу в Оксфорді, бував також і в Галичині, але спілкувався там із москвофілами.
Проросійські настрої превалювали в Сі-Ейч Бекгофера, перекладача в т. ч. і поетичних творів Тараса Шевченка. Як знавець східноєвропейської політики, він не визнавав прагнення українців відокремитися від Росії. Чимало тоді в Англії проживало і самих росіян. На сторінках лондонської газети The Times Володимир Бобринський, російський граф, націоналіст й активний борець із українством, писав пасквілі про Митрополита Андрея Шептицького.
В англійців тоді був відсутні такі поняття, як Київська Русь чи Русь-Україна, й українців називали «савтрашинс» і «ґалішинс». Обмаль у них було зрозуміння того, наскільки Росія поневолювала український народ й інші неросійські нації. Тим менше британці були поінформовані про окремішність української мови, яку тоді вважали діалектом у поєднанні з російською.
У травні 1912-го Раффалович зустрівся в Лондоні з Володимиром Степанківським (1885-1957), політичним і громадським діячем, журналістом, родом із східного Поділля, а з 1907 року — еміґрантом, через котрого став більше цікавитися українськими справами. З травня по серпень 1914-го Бедвін Сендс побував у кількох місцинах Східної Галичини, в т. ч. й у Львові, де був очевидцем святкування сотої річниці від дня народження Тараса Шевченка. Де б він не був, мав нагоду пізнати тамтешнє життя галичан та їхні стосунки з жителями польської національності. Після того, як Австро-Угорщина 28 липня 1914 року оголосила війну Сербії, Бедвін повернувся через Відень до Лондона й узявся інформувати англійських читачів журналу The New Age про українські проблеми, зокрема в Галичині. Статтю The Fate Of Estern Galicia за підписом George Raffalovich, було поміщено на сторінках цього літературного місячника 17 вересня 1914-го. У наступному числі з’явилася його стаття The Conguest Of Galicia. Для допомоги українцям Раффалович створив «Український комітет» (УК), почав писати різні статті, лекції та виголошувати. Опісля його твори друкувались у виданих ним книжечках. За іншою версією, він лише приєднався до УК, який діяв у Лондоні у 1913-1914 рр. В одній із книжечок було поміщено зразок членської заяви для кандидатів у члени УК, а також короткий текст про нього. Звідти можна було дізнатися, які обов’язки мали виконувати новоприйняті члени — об’єктивно вивчати українське питання, писати про нього редакторам періодичних видань і промовляти, де тільки можна, про визвольну боротьбу України за її повне усамостійнення від царського гнобителя.
Результатом діяльності УК і самого Бедвіна Сендса як почесного секретаря стала невелика книжка The Ukraine (Лондон, 1914). Їі зміст складається зі семи лекцій, що їх було опубліковано раніше в лондонських газетах і журналах British Review, The Commentator і The Outlook. Крім вступного і кінцевого слів, окремі теми лекцій були такими: місце українців серед слов’янських народів; українська нація; огляд історії України; українська культура; українці під Австрією; уніатська та православна Церкви; російська діяльність у Галичині. Автор праці, ґрунтовно вивчивши українські прагнення 36-мільйонового народу, намагався бути об’єктивним, аби його матеріал зрозуміли англомовні читачі, серед яких відчувався брак інформації англійською мовою про Україну й її народ.
Сендс стверджував, що Україна географічно, етнографічно та політично існувала давно, тільки цю назву не можна було знайти на жодних тодішніх англійських мапах. Він констатував, що цю державу не визнавали дипломати. В іншому місці автор писав, що на часі було б англійцям і всьому цивілізованому світу звернути свою увагу на українські події та націю, яка хоче жити самостійно, відокремившись від Російської імперії. «Цілковита незалежність України, якщо вона колись її здобуде, стане причиною кінця Росії не як великої держави, а як загрози європейським народам», — зазначав Бедвін Сендс.
Він мав добре орієнтуватися в першоджерелах для правдивого розуміння історичних відносин між народами Росії й України. Без сумнівів, він точно знав про колоніальні забаганки московитів, про імперську російську експансію, що походить від традицій Золотої Орди. Отже, він знав про постійну ворожість російських царів до всіх немосковських людей, підкорених ними раніше.
У своїй книжці автор подав історію українського народу від часів його найбільшого королівства в Європі та його підкорення Росією й Австро-Угорщиною. Про талановитість українців — художників, співаків, композиторів, державних діячів і полководців, яких використовувала Російська імперія, — Сендс згадує, щоб такими прикладами підкреслити основну різницю між українцями та росіянами в мові та культурі.
У своїх лекціях науковець ставив читачеві безліч запитань. Наприклад, чому науковці західноєвропейських держав, та навіть Америки і Канади, вважали українську мову діалектом російської; або чому англійці проявляли тенденційність, коли займалися російським питанням? Таких подібних зауважень Сендс виголошував дуже багато, й сам на них відповідав, а то й давав цікаві оцінки тогочасним політикам як в Англії, так і в Галичині. Для цього користувався тільки фактами з минулого та сучасного українського народу, його історії, політики, економіки, культури та церковно-релігійного життя.
Багато чого читачі могли дізнатися зі слів Бедвіна Сендса. Він радив англійській спільноті знайомитися з українським питанням, бо «якщо Україні не пощастить здобути назад свою незалежність, то нам доведеться в майбутньому зазнати багато лиха внаслідок російського загарбництва та недотримання слова».
Бедвін Сендс переклав і видав англійською працю Михайла Грушевського «Українська справа в її історичному розвитку» (Лондон, 1915). У листопаді того ж року він еміґрував до США, де ще продовжував цікавитися українськими справами, колекціонуючи численні статті на теми України, що друкувалися в американській пресі.
Отримавши докторське звання в Українському вільному університеті в Празі (Чехія), він став викладачем американської та французької історії й історії слов’янських народів у різних американських університетах. Бедвін Сендс помер 17 травня 1958-го в місті Нью-Орлінс (штат Луїзіана).
Мислення англомовного середовища стосовно теперішньої ситуації в Україні, де відбувається явна російська аґресія проти неї, з тих часів мало змінилася, бо кремлівська пропаганда завоювала деякі британські засоби масової інформації. Бракує нам Сендса-Раффаловича у час, коли пекло війни відчув весь український народ, а захищати його «не злим, тихим словом» у світі більше нема кому.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply