Новини для українців всього свту

Monday, Aug. 2, 2021

Творці скарбів платили за них важкою ціною

Автор:

|

Березень 15, 2021

|

Рубрика:

Творці скарбів платили за них важкою ціною
Михайло Врубель

17 березня 165 років тому в російському Омську народився геніальний художник Михайло Врубель, котрий подарував Україні її перлини — найкращі в сакральному живописі XIX ст. розписи та ікони Кирилівської церкви в Києві, зображення архангелів під куполом Святої Софії й орнаменти столичного Володимирського собору.

«Істина — в красі»
Прізвище цього генія здатне слугувати тестом для з’ясування ерудованості співрозмовника. Бо промовивши його, ризикуєте бути перепитаним: «Рубль?». А знавці польської мови, з якої слово «врубель» перекладається як «горобець», можуть подумати, що йдеться про цю пташку. Але поляками предки Врубеля були до того, як зросійщилися.
Зокрема, його батько брав участь у Кримській війні стройовим офіцером. Потім перекваліфікувався у військові юристи. Наполягав, аби юридичну освіту здобув і його син. Але дозволив йому на його біду відвідувати художні студії.
У т. ч. в Одесі, де той закінчив гімназію зі золотою медаллю. Але, додавши до неї диплом юридичного факультету Петербурзького університету та промучившись рік у канцелярії військово-судового управління, закінчив ще й Академію мистецтв.
Позаяк вірив, що «істина — в красі», прагнув, відтак, бути або художником, або… метрдотелем — любив застілля та знався на сервіруванні. Тож даремно сестра Врубеля Анна попереджала його, що «тим, хто утікає від реальності, вона жорстоко помщається».
Коли один мистецтвознавець попросив професора Академії мистецтв порекомендувати йому для реставрації храмів обдарованого, але «недорогого» наразі художника, той порадив Врубеля й пояснив: «Він — мій кращий учень, талановитішого не знаю».

«До божевільні»
У Києві художник запитав у перехожого: «Як мені знайти Кирилівську церкву?» — «Скажіть, щоб вас відвезли до божевільні», — відповів незнайомець. Ця порада назавжди закарбувалася у свідомості вразливого Врубеля, котрий не знав, що Кирилівська церква була розташована на території психіатричної лікарні. І все ж його роботи в Києві визнали найкращими в сакральному живописі XIX ст.
Історик В’ячеслав Прокопенко писав: «Для вівтаря Кирилівської церкви дивовижну ікону Богородиці з немовлям на руках намалював Врубель. Виконав усі вівтарні ікони та величезну фреску «Зішестя Святого Духа», яка одразу стала легендарною. Дивитись на роботу художника сотнями ходили допитливі. Всіх професіоналів і просто шанувальників образотворчого мистецтва, котрі бачили, як працював над цією фрескою Врубель, вражало те, що він малював багатофігурну, психологічно дуже складну композицію без ескізів, картонів — відразу на стіні фарбами і без переробок, без поправок, так упевнено, немов вона вже була тут у закінченому вигляді з візантійських часів і треба було лише акуратно зафіксувати її пензлем. Врубель бачив усю величезну картину повністю до найдрібніших подробиць внутрішнім поглядом ще до того, як брався до втілення задуму — працювалося йому легко, натхненно, як співалося. Фреска зайняла належне їй місце в храмі. Автору живописного дива було 30 років».

«Можуть запалати очі»
Навіть неприхильний до нього художник Михайло Нестєров визнав: «Вийшло таке, від чого можуть запалати очі. Особливо гарна ікона Божої Матері. Вона незвичайно оригінально взята, симпатична, але головне — це чудесна, сувора гармонія ліній і фарб. Врубель — великий талант, талант чисто творчий, який має властивість піднесеного ідеального зображення краси, дещо зовнішнього характеру з великими дивацтвами психічно ненормальної людини, але повторюю, це талант. Долю Врубеля пророчити важко. Ця людина, маючи чимало даних (виховання, освіту, навіть розум), не має ні волі, ні характеру, а також ясної мети; він лише «артист». Моральний склад його непривабливий. Він цинік і здатний морально впасти низько. Якщо все це погано для того, щоб завоювати світ, то завоює його. Від нього можна чекати чимало несподіваного і «неприємного» для нашого спокою і блаженства у своїй незначній величі».
Павло Третьяков, власник знаменитої галереї в Москві, журився, що не може викупити ті твори. Та позаяк вони не вкладалися в рамки тодішніх канонів, Священний Синод Російської православної церкви передоручив завершення розпису Владимирського собору іншому художнику — Вікторові Васнєцову.
Утім, подейкували, що насправді Врубель провинився схожістю на Богородицю на іконі вівтаря Кирилівської церкви дружини Прахова Емілії, якою художник захопився настільки пристрасно, що порізав собі ножем груди, аби біль перебила його страждання від безнадійного кохання. Тим паче, що доти, доки йому не виповнилося 40, йому відмовляли всі, до кого залицявся чи сватався.
І не дивно, бо жив тоді богемним життям. Пропивав усі гроші, взяті у борг і під заставу, витрачав їх на розкішний одяг та французькі парфуми й безоплатно роздавав свої картини. А якщо через делікатність їх не приймали, то рвав на шматки. Якось меценат Терещенко, згодившись придбати одну з них, пішов за грошима, а повернувшись, побачив на полотні інше зображення, яке художнику раптом захотілося відтворити.

Муза з України
З Україною його пов’язує не лише те, що він у ній ріс, уперше заявив про себе як художник і віддячив за це шедеврами в її храмах. Заміж за нього погодилася вийти на 12 років молодша нащадок козацького роду й популярна співачка Надія Забіла, для якої писав головні партії опер «Казка про царя Салтана», «Майська ніч», «Моцарт і Сальєрі», «Псковитянка», «Садко», «Снігуронька», «Царівна Лебідь» і «Царська наречена» також геніальний композитор Микола Римський-Корсаков.
Біографи Врубеля запевняють, що більш щасливої людини, ніж він, не було тоді в усій Російській імперії. Тому дуже шкода, що пізно побрався з нею. Бо психіатри стверджують, що доти, доки йому не щастило з дівчатами, занедужав на калігінефобію — панічну боязнь жінок, які йому подобалися.
Історик В’ячеслав Прокопенко пояснив: «Він був відкритий, довірливий, чуттєвий і легко ранимий. Беззахисність у дитячій щирості почуттів залишала глибокі шрами в душі Врубеля. Врубель закохувався безтямно, щиро пропонував руку й серце, всього себе, оскільки лише так і уявляв собі можливість порозумітися. Проте завжди зустрічав ввічливу відмову жінок. Ріднитися зі злиденним екстравагантним художником ніхто не хотів. Його радісно й привітно приймали у вищому світі, він був галантний і дотепний, музикальний і чарівливий, — цього цілком досить для сімейних вечорів, для салонів чи для дачі, для несумного спілкування в широкому або тісному колі. Проте для сімейного життя з усталеними уявленнями щодо порядку були потрібні від претендента-нареченого зовсім інші якості, яких у Врубеля не було».
Тож вдавався до послуг жінок легкої поведінки. Одна з них вирішила його долю, заразивши нейросифілісом, унаслідок чого втратив розум і зір.

«Демон замовив»
Утім, подейкують, що те горе напророчив йому в романі «Доктор Фаустус» Томас Манн, в якому музикант Адріан Леверкюн уклав із дияволом угоду про 20 років геніальної творчості, за яку мав розплатитися божевіллям. Тим паче, що й Врубель стверджував, що демон замовив йому свої портрети.
А також вважав, що його покарали за відтворення зовнішнього вигляду диявола. Але не уточнив те, а хто саме, на його думку, карав — Творець чи ворог роду людського…
Ще за однією версією, Врубель занедужав, не переживши того, що його син народився зі заячою губою. А остаточно був добитий його смертю від запалення легенів. Навмисно застудившись біля відкритого вікна, помер від цієї ж недуги й Михайло Врубель. Не виключають також, що його психіка не витримала й тієї колосальної творчої напруги, яку пережив, переписуючи полотна по 40 разів. Навіть у день виставки.
Знаменитий живописець Пабло Пікассо зізнався, що «став таким художником, яким став, лише завдяки своїй зустрічі з полотнами Врубеля». Історик В’ячеслав Прокопенко пояснив: «Врубеля не можна поставити поряд ні з ким. Він завжди сам по собі, поза течіями та напрямками. Це змушені були визнавати й ті, хто залучав його роботи на свої виставки. Врубель і на них залишався відособлено — сам собі напрям і течія».
Раніше «Міст» розповідав, як правильно відпочивати і до чого тут мистецтво?

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply