Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 27, 2021

Тернопільчанин, у Трентоні померлий: до 50-річчя від дня смерти Левка Лепкого

Автор:

|

Жовтень 29, 2021

|

Рубрика:

Тернопільчанин, у Трентоні померлий: до 50-річчя від дня смерти Левка Лепкого
Левко Лепкий

За найновішими та достовірними даними, Левко Лепкий народився 7 грудня 1888 року в Поручині на Тернопільщині у родині священника Сильвестра Лепкого, у якого було восьмеро дітей: найстарший — Богдан, а наймолодший — Левко (Льоньо). Отець Сильвестр був публіцистом, співпрацював із виданнями «Галицька зоря», «Діло» й іншими, а поетом і письменником виступав під псевдонімом Марко Мурава. Матір’ю Левка була Домна Глібовицька — донька о. Михайла Глібовецького. Тож Левко виростав і виховувався у колі літературознавця, скрипаля, знавця театрального мистецтва, який писав народні церковно-воскресні пісні, та приятеля Івана Франка.
Як нормальну школу-училище старого зразка, так і гімназію в Бережанах, він закінчив успішно, після них навчався на теологічному й юридичному факультетах Львівського університету (1909-1912). Перед першою світовою війною брав участь у січово-стрілецькому русі, організованому під одним проводом українського товариства «Січові стрільці» у Львові 1913 року. Поява цього стрілецького руху в Галичині завершувалася прагненням українського народу на початку його змагань за самостійну українську державу. Восени 1915-го Левко повернувся з австрійської армії та з’явився в рядах Українських січових стрільців (УСС), а незабаром став командантом кінної сотні УСС, сформованої у Станіславові. Як і решта його побратимів, був молодим, повний запалу юнаком, обдарованим мистецьким смаком і дотепом, та замилуваним до музики. Грав на гітарі, інструменті, який ще недавно виконував таку важливу й універсальну роль у галицькому домашньому музикуванні.
На той час був і відомим вже як автор текстів і мелодій низки стрілецьких пісень. Одну з них — «Ой, видно село» — створив на хуторі Тудинці над Стрипою біля Соснова на початку 1916 року. Незабаром вона стала надзвичайно популярною. У цій пісні згадується про січових стрільців, що маширують до бою воювати за Україну. Згодом пісню полюбили навіть вояки Української галицької армії (УГА). Виконували її ансамблі й українські співаки у різних країнах, куди доля закинула їх після бурхливих подій Другої світової війни.
Ще до іншого вірша — «Журавлі», написаного його братом Богданом восени 1910-го в Кракові, коли той повертався з театру до свого помешкання і під ногами шелестіло пожовкле листя, а над його головою лунали курликання журавлів, молодий композитор Л. Лепкий підібрав музику напередодні війни. Співали «Чуєш, брате мій, товаришу мій. Відлітають сірим шнурком журавлі в вирій» січові стрільці під звуки стрілецької оркестри над могилою у с. Вівся, де хоронили підхорунжого Івана Берегуляка й інших полеглих воїнів.
До слова, пісня блискавично поширилася і стала одною з їхніх найулюбленіших. Вона популяризувалася по всіх частинах української землі, тож її співали й на Кубані і навіть на Зеленому Клині, а згодом потрапила аж на Соловки, де стала одною з найулюбленіших пісень соловецьких засланців. Співали цю пісню над відкритими могилами спочилих стрільців і воїнів УГА, громадських діячів і заслужених для рідної культури та мистецтва діячів як реквієм. До репертуару концертів не входила, бо була виключно жалобною та похоронною піснею.
1939 року заборонили не лише пісню, навіть згадування імен і прізвищ її авторів. Проте вже понад сто літ ця мелодія лунала по всьому світі, зокрема, в США, Канаді, Англії, Австралії та в інших країнах із українськими поселенцями. Ця пісня привернула увагу композиторів М. Гайворонського, Ф. Колесси, М. Колесси, К. Стеценка, Л. Ревуцького й інших, які виконали до неї власні обробки. До переліку пісень Л. Лепкого належать ще й такі: «Гей, видно село», «Маєва нічка», «І снилося зночі дівчині», «Гей там, у Вільхівці», «Коби скорше з гір Карпатів», «Бо війна війною» та ряд інших.
До останньої з них мистець Осип Курилас 1918-го намалював картину, яку 1921 року «Червона калина» видала поштовою карткою. А ще за рік до того, маючи неабияку пошану до братів Лепких, маляр і карикатурист створив дружній шарж на обох, який надрукували карткою також у видавничій кооперативі «Червона калина», заснованій 1921-го у Львові колишніми вояками УСС та УГА. Крім О. Навроцького, І. Тиктора, М. Матчака, П. Постолюка, С. Шухевича, до неї входив і Левко Лепкий. Він працював у Львові з 1920-го до кінця 1939 року, його вважається співзасновником і редактором видавництва «Червона калина», яке 1937-го випустило «Великий співаник». На сторінки видання потрапило чимало стрілецьких пісень Л. Лепкого в обробці композиторів В. Барвінського, З. Лиська, Н. Нижанківського, Б. Кудрика й інших. Під час тих років, Лепкий був працівником музичного видавництва «Сурма», редактором сатиричного журналу «Будяк» (опісля — «Зиз»), в якому дотепно розповідали про події тодішнього життя з його важкими злиднями. Вірші, оповідання, фейлетони, різноманітні статті, розвідки з історії України та січового стрілецтва, а також спомини Левка Лепкого публікували в газетах, часописах та альманахах «Нові шляхи», «Вісті з Лугу», «Тризуб», «Митус», в літописах і календарях «Червоної калини» та деінде.
Поезія Л. Лепкого так і залишилася розсіяною по різних часописах 1920-1940-х рр. Два його вірші — «Нічліг» і «Полями буря ходить» — брат Богдан помістив до антології «Струни», що вийшла в Берліні 1922-го. Підписував свої твори власним іменем, а також псевдонімами та криптонімами: Льоньо, Швунг, Зизик, Леле та Л. Л. 1926 року заснував мандрівний ляльковий театр сатири і гумору під назвою «Вертеп наших днів». У співпраці з Богданом Гнатовичем, Левко спромігся видати великий альбом «Українські січові стрільці», ілюстрований документальними світлинами та репродукціями картин із стрілецького життя малярів Осипа Куриласа, Осипа Сорохтея, Юліяна Назарака й Івана Іванця (1893-1946).
Останній був близьким приятелем Левка Лепкого у воєнні часи, він описав свою працю з ним над створенням прапора та проєктів одностроїв стрільців і старшин леґіону кольору «хакі», зокрема, шапки-мазепинки, які прийняла командна бригада, та про свої рисунки, частина яких була поміщена в рукописному часописі «Бомба». Згадав і про те, як було створено окрему пресову квартиру, до якої належали письменники Р. Купчинський, М. Голубець, О. Назарук, Л. Лепкий та ряд інших.
З історії УСС відомо, що від літа 1916-го стрільці почали облаштовувати місця спочинку полеглих воїнів могилами, тож кілька за рисунками Л. Лепкого звели у формі кургану. Після війни вони простояли кілька десятків років. Першу таку могилу з ініціативи підхорунжого Левка Лепкого насипали на стрілецькому боєвищі під Семиківцями над Стрипою 1916 року.
З давніх часів с. Черче, розташоване поблизу Рогатина, стало відоме тим, що в ньому було мінеральне джерело для лікування ревматизму. Взимку 1927-го тут започатковано створення спілки для розбудови курорту, яка почала будувати перші павільйони, й у половині літа наступного року курорти відкрили. Навкруги нього збудували каплицю та вілли. Співвласником однієї з них, під назвою «Льонько», став Левко Лепкий, довголітній директор мінерального живця «Черче» (1928-1939), першого суто лікувального осередку в Галичині, який у тодішніх умовах був не лише лікувальним центром, але й місцем розваг українців із найдальших кутків краю та з-за кордону.
Другою активною віллою була «Богданівна», подарована Богданові Лепкому 1932-го з нагоди його 60-ліття. Левко був людиною життєрадісною, мав веселу вдачу. Всюди, де з’являвся, ставав душею товариства. Таким він запам’ятався старожилам Жукова на Бережанщині та відвідувачам дачі його брата. Хоча Левко не афішував себе автором і композитором таких сатирично-гумористичних пісень, як «Горобці», «Блоха» й інших, там виконував їх дуже вдало.
З появою газети «Краківські вісті» (1940-1945), призначеної для українського населення Генеральної губернії, Л. Лепкий зайняв місце заступника головного редактора М. Хом’яка. У Кракові використав можливості для впорядкування і видання пісенника із 140 піснями та нотами. Понад шість літ перебував у Німеччині, звідки 1952 року перебрався до Америки, де взяв активну участь у відновленні «Червоної калини» в Нью-Йорку. Згодом переселився до Трентона, столиці штату Нью-Джерзі, в околиці якого ініціював створення української відпочинкової оселі на зразок галицької в с. Черче.
Упокоївся Левко Лепкий 28 жовтня 1971-го у м. Трентон, а його тіло поховали на цвинтарі при Українській православній церкві св. Андрія Первозванного в Савт-Бавнд-Бруці. На завершення варто додати, що за проєктом Левка Лепкого збудували пам’ятник Українським січовим стрільцям у Винниках, передмісті Львова, який зберігся до наших днів. Був одружений із Марією (Мікі) Дрогомирецькою, донькою д-ра Івана й Емілії Дрогомирецьких. Був автором багатьох статей: «Під патиною віків. Переказ про заснування Львова», «Перемиська митра-корона», «В річницю смерти полк. Дмитра Вітовського» («Літопис Червоної калини», 1930) та інших. Не зайво додати про ще один спогад Левка Лепкого — «Дещо про молодість Б. Лепкого. Уривки зі спогадів», надрукованого в газеті «Америка» (Філадельфія, листопад-грудень 1974 р., ч. 175, 176, 177).
Як повідомляв «Міст», таких особистостей, як Левко Лепкий, в історії літератури, поезії, журналістики і музики маємо одиниці.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online