Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 27, 2021

Тадеуш Костюшко — українського походження

Автор:

|

Лютий 05, 2021

|

Рубрика:

Тадеуш Костюшко — українського походження

4 лютого в Білорусі, Польщі та США святкували 275-й день народження Анджея Тадеуша Бонавентури Костюшка, проголошеного у цих країнах національним героєм. Хоч він мав підстави удостоїтися такої ж честі й в Україні.

Козацького роду
Костюшко народився у фільварку Мерачовщина біля містечка Косово на одвічно українській Берестейщині, яку разом із Пінщиною прозвали Північним Поліссям. 1939-го уряд СРСР передав їх Білорусі, попри те, що, за даними перепису населення 1897 року, в Берестейському та Кобринському повітах українську мову назвали рідною, відповідно, 79,6 % і 64,4 % жителів.
Один із Костюшків був козацьким пінським і турівським сотником тоді, коли Полісся входило до складу української держави, очоленої гетьманом Іваном Виговським. І хоч Тадеуш Костюшко, за даними науковця Петра Кралюка, «характеризував себе як «природного литвина», так називали не лише білорусів, а й тих українців, котрі після поділу їхньої Вітчизни Люблінською унією 1569-го між Литвою і Польщею увійшли до складу першої з них.
Д-р Кралюк вважає, що Костюшко мав на увазі не етнічну, а політичну приналежність: «Хотів вказати, що його предки жили на території Великого Князівства Литовського й обіймали тут різні державні посади. Коли сучасні білоруські дослідники твердять, що Костюшки — «старовинний дворянський рід білоруського походження», вони явно лукавлять. Реґіон, де жили Костюшки, не належав до білоруської етнічної території».
«Брест, Кобрин, Кам’янець в давньоруські часи входили до Волинського князівства із центром у нинішньому Володимирі-Волинському. Берестейщина входила до складу однієї Володимирсько-Берестейської єпархії з центром у Володимирі-Волинському. Й у культурно-етнічному плані цей реґіон був єдиний. Навіть сьогодні, незважаючи на полонізацію, тотальну русифікацію, а пізніше білорусизацію, на відсутність на Берестейщині українських шкіл, засобів масової інформації, тут у селах і невеликих містечках можна почути гарну українську мову», — пояснив науковець.
Зокрема, на Берестейщині народився український поет Дмитро Фальківський. Його вірш «Очерет мені був за колиску» був покладений на музику та став українською народною піснею, своєрідним гімном українських поліщуків.

Gente Ruthenus
«Аналізуючи дані про народження Костюшка, родину й рід, до яких він належав, приходимо до висновку, що його за етнічним походженням, радше, варто вважати українцем, аніж білорусом. Представники роду Костюшків упродовж багатьох століть (починаючи не пізніше середини ХV-го) жили на українській етнічній території. Родичалися переважно з представниками місцевої еліти, котрі теж довгий час були православними, потім уніатами й вважали себе «русинами», — зазначав Петро Кралюк.
З’ясувавши походження Костюшка, водночас, погодьмося, однак, що в політично та культурно був gente Ruthenus, natione Polonus (руського племені, але польської нації). Тим паче, що освіту отримав польською мовою та латиною — у школі католицького чернечого ордену піарів та Рицарській (кадетській) школі у Варшаві.
Але від тих, із ким був одного роду-племені, повністю не відмежувався. Приміром, хоч його батька, збіднілого поміщика, вбили, помстившись йому за жорстокість із ними, його кріпаки, син їхньої жертви спершу заповів звільнити їх одразу ж після його смерті. А напередодні неї особисто відпустив їх на волю.
Очоливши 1794 року повстання проти Росії, заявив: «За одну шляхту битися не буду. Прагну волі для усього народу й лише їй присвячую своє життя». Відтак, проголосив особисту свободу селян і значно скоротив їхні повинності.

Рятівник США
Співчував їм, вочевидь, не в останню чергу тому, що й сам був у Речі Посполитій аж ніяк не «першосортним». До Рицарської школи вступив за протекцією магната Сосновского. Продовжив військову освіту в Парижі коштом польського короля тому, що монарху сподобалися його картини (майбутній генерал навіть навчався в Академії образотворчих мистецтв, але «сурми кликали до бою»).
Не нашкріб суми, за яку купували у Варшаві офіцерські посади, тому був змушений навчати доньку Сосновского. Коли ж просив її руки, то почув від батьків своєї коханої, що недостатньо заможний, аби стати їхнім зятем. Навіть після того, як став американським генералом, упродовж п’яти років дочікувався військової посади в Речі Посполитій.
Бенджамін Франклін, один із авторів конституції США, проекзаменувавши його 1776-го, рекомендував зачислити в американську армію полковником. Завдяки укріпленням, збудованим під керівництвом Костюшка, американці здобули 1777 року першу перемогу над англійцями у війні за незалежність США.
Спорудив він і їхню головну військову цитадель у Вест-Пойнті, де в американській військовій академії стоїть пам’ятник Костюшкові, якому тамтешні курсанти дотепер віддають честь. Американці віддячили йому званням бригадного генерала, своєю найвищою нагородою — «Орденом Цинцинната», 500 акрами землі та солідною пенсією. Але він попросив викупити за ці статки рабів, а сам поринув у нерівний бій із російськими колонізаторами.

Добили ексзапорожці
1792-го очолив у званні генерал-майора п’ятитисячну польську бригаду, до складу якої увійшли два козацьких полки, сформовані з українців. За те, що стримав на Волині наступ 20 тис. росіян, став генерал-лейтенантом.
Після капітуляції короля еміґрував через Львів, де йому влаштували овацію. Коли проголосив 1794 року повстання проти Росії та Пруссії, його визнали диктатором Речі Посполитої. А звільненням селян від особистої залежності від поміщиків заохотив до повстання не лише польських селян, котрі, озброївшись косами, допомогли перемогти росіян під Рацлавицями і змусити їх та прусське військо відійти від Варшави.
Бо хоч Костюшко й схилявся у приватних розмовах до переведення українських церков на польську мову, аби перешкодити їх русифікації, однак зрівняв усі конфесії у правах, після чого єпископ Холмський греко-католицької церкви Порфирій Важинський назвав його повстання порятунком для неї. Тож, за даними історика Павла Усенка, до Костюшка намагалися пробитися 14 тис. українців.
Вдалося це лише одному з його козацьких полків, а також Волинській, Пінській і Брацлавській бригадам, укомплектованих уродженцями однойменних воєводств. Натомість колишні запорожці, вже перейменовані тоді у чорноморців, обіцяли свою підтримку в обмін на гетьманський устрій України.
Та позаяк росіяни перехопили лист до Костюшка з їхніми пропозиціями, то угоди з ним так і не уклали. Навпаки — два полки чорноморців взяли участь у придушенні повстання Костюшка.
Після того, як семитисячну армію Костюшка розбила 16-тисячною, командир спробував застрелитися, але його підвів пістолет. Відтак, був поранений піками колишніх козаків-слобожанців — солдатів Харківського легкокінного полку. А після того, як корнет Федір Лисенко ударив його палашем по голові, втратив свідомість.

Достатньо вулиці?
Катерина ІІ запроторила його до Петропавловської фортеці, де морив себе голодом, але був врятований лікарями. Коли ж цариця померла, то погодився присягнути на вірність її синові Павлу I в обмін не лише на дозвіл виїхати з Росії, а й на звільнення з полону 20 тис. поляків. У т. ч. 14 тис. — зі Сибіру.
Виїхавши, зрікся тієї присяги й повернув цареві 12 тис. рублів, подарованих ним. Поселившись у швейцарському місті Солюр, у ньому ж 15 жовтня 1817-го й помер. Та вже наступного року був перепохований в усипальниці польських королів у Кракові.
За даними опитувань серед поляків, вони й зараз визнають Костюшка своїм найвидатнішим співвітчизником. У США його прізвищем назвали місто, графство й заповідник. Австралійці — заповідник, найвищу гору та острів у Тихому океані.
Пам’ятники йому поставили не лише в Польщі, а й у Чикаґо, Клівленді, Мілвокі та Вашинґтоні. Останній із них виготовив українець Антон Попель.
Адже французький та американський генерал Жільбер де Лафаєт стверджував, що ім’я Костюшка належить усій цивілізації, а його сумління — всьому людству. І тільки в Україні пошана Костюшкові вичерпується назвою однією лише вулиці у Львові…
Думка ж доктора філософських наук Петра Кралюка з цього приводу така: «Звичайно, у нас немає підстав робити з Костюшка «великого українця» чи, тим більше, українського національного героя. Це був «блудний син України». Як і багато інших «блудних синів», він працював на інші народи. Однак, із іншого боку, було б невірно повністю відрікатися від нього. Ми повинні пам’ятати, що один із найвидатніших польських і американських національних героїв був за походженням українцем».
Як повідомляв «Міст», поляки та білоруси також «ділять» Тадеуша Костюшка.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply