Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 22, 2021

Священник Омелян Ковч міг, але не захотів врятуватися

Автор:

|

Жовтень 13, 2021

|

Рубрика:

Священник Омелян Ковч міг, але не захотів врятуватися
Пам’ятник о. Ковчу освятив Блаженнійший Святослав

4 жовтня у польському місті Любліні відкрили та освятили пам’ятник українцю, якого досі знають не всі його співвітчизники.

«Був чи не найкращим»
Омелян Ковч народився 20 серпня 1884 року в родині священника в Космачі на Гуцульщині. А помер 25 березня 1944-го від виснаження в шпиталі нацистського концтабору в Майданеку (тоді — околиця Любліна, тепер — один із його мікрорайонів), в якому був ув’язнений за порятунок євреїв.
Але коли його родина звернулася в 1970-х за довідками щодо нього до бюро Музею-пам’ятника мучеництва «Майданек», то отримала відповідь, що там нібито не було ні українців, ні священників. Вочевидь, тому, що о. Ковч був один із капеланів Бережанського кошу Української галицької армії (УГА), яка воювала проти поляків.
Підполковник УГА Роман Долинський згадував про нього: «Не було кутка в Бережанському коші, де наш духовник не появлявся б кілька разів на день. Не було відтинка складного життя Коша, в якому наш духовник не брав би відповідної для нього участі. Для тодішнього команданта Коша, отамана Петра Бігуса, отець Ковч був чи не найкращим помічником у виховній праці».
1922-го він став парохом Перемишлян на Львівщині, де працював 20 років. Збори пластової молоді відбувалися там під «плащиком» його катехизацій на церковному цвинтарі й у залі Народного дому. А 1933-го польські жандарми заарештували панотця за проповідь, у якій засудив Голодомор в України.

Витягав із вогню
Протистояння о. Ковча нацистам розпочалося вже в перші дні німецької окупації. Одна з його шести дітей, донька Анна Марія Ковч-Баран, згадувала: «Батько завважив дим поблизу церкви і водночас почув розпачливі крики. До хати вбігли кілька євреїв у великій паніці і стали благати в батька порятунку. Німці, кинувши в божницю, де євреї саме зійшлися на молитву, запалювальні бомби, зачинили двері й нікого не випускали. Не замислившись ні на мить, батько побіг туди. В голові не було іншої думки, крім тієї, що люди горять і просять рятунку. Він вбіг між юрбу біля божниці й німецькою мовою, яку знав досконало, крикнув до вояків, щоби покинули божницю. На диво, вояки сіли в свої мотоцикли і від’їхали в бік своєї станції».
А брат о. Ковча, Мирон, розповів: «Кинувся його шукати серед юрби, вогню і несамовитих криків. А він, з допомогою інших, відчинив підперті важким стовпом двері божниці, вбіг усередину і став просто витягати напівпритомних, раз-у-раз різко викрикуючи: «Тікайте, хто куди може, німці зараз сюди повернуться!»
Попри погрози німців карати за порятунок євреїв смертю або концтабором та попри те, що священник мав шестеро дітей, він рятував юдеїв від загибелі їхнім хрещенням, які здійснював і не зважав заборону окупантів. Загалом видав євреям більше 600 свідоцтв про хрещення.
А в листі до Гітлера засудив масові вбивства євреїв і вимагав дозволу відвідувати ґетто. За це його 30 грудня 1942 року заарештувало Гестапо й запроторило до львівської в’язниці на вулиці Лонцького (тепер — Бандери) у Львові.
А коли навіть після жорстоких тортур відмовився зобов’язатися не допомагати євреям — перевели в серпні 1943 року в Майданек. Але й там таємно продовжував свою священицьку діяльність.

«Усі рівні»
Дізнавшись, що родина і митрополит Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Андрей Шептицького клопочуть про його звільнення, о. Ковч писав їм: «Прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?.. Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні — поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут одинокий священник. Тут я бачу Бога, Який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо, наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними мовами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм переходити цей місток у вічність. Хіба це не благословення? Хіба це не є найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову? Саме так! Дякую Богові тисячу разів на день за те, що Він послав мене сюди. Я не смію просити Його про щось більше. Не турбуйтеся про мене — радійте зі мною!»
У тих нелюдських умовах єдиною духовною та моральною підтримкою нещасних в’язнів справді міг бути тільки священник. Але в лютому 1944 року виснажений фізично, але не духовно о. Ковч потрапив у табірний шпиталь Майданека, де 25 березня помер. Його тіло спалили в крематорії.

Перше увіковічення
Але тільки 1999-го Єврейська рада України присвоїла о. Ковчу звання «Праведник України». А 27 червня 2001 року у Львові за участю Папи Римського Івана Павла ІІ відбувся нарешті й обряд його беатифікації, під час якого священника з Перемишлян проголосили блаженним.
До слова, того ж дня був беатифікований і о. Климентій Шептицький — молодший брат митрополита Шептицького. Попри те, що притулок євреям давали під час Другої світової війни обоє братів.
А 17 і 18 лютого 2004-го о. Ковч був нарешті увіковічений за ініціативою о. Стефана Батруха, пароха греко-католицької громади Різдва Пресвятої Богородиці в Любліні, місті, де 65 років тому трагічно завершився його життєвий шлях. Іменем капелана УГА в Любліні в присутності митрополита Любомира кардинала Гусара, глави УГКЦ, нарекли щойно відкрите дорожнє кільце на перехресті вул. Армії Крайової та Івана Павла II. Його офіційна назва — «Рондо блаженного отця Омеляна Ковча».
В освітньому павільйоні музею мучеництва «Майданек» демонструвалася виставка «Слідами Омеляна Ковча», серед експонатів якої є також особистий натільний номер українського священника — 2399. Під час урочистої церемонії відкриття цієї експозиції Едвард Балевайдер, директор музею, передав делегації Перемишлян капсулу з прахом мучеників Майданека.
Адам Ротфельд, тодішній віцеміністр закордонних справ Польщі (до слова, уродженець Перемишлян, якого під час Другої світової війни врятували від смерті ченці монастиря Студійського уставу в Уневі, де архімандритом був тоді Климентій Шептицький), стверджував на цій церемонії: «Сьогодні є така нагода, щоб я чітко і зрозуміло заявив — о. Омелян Ковч не був поодиноким випадком у греко-католицькій церкві, який рятував життя євреям чи їм допомагав. Дві великі постаті УГКЦ — митрополит Андрей Шептицький і його брат, блаженний Климентій, який загинув в ув’язненні в Сибіру, — врятували дуже багато людей і ховали їх в Унівському монастирі. Вони не звертали увагу ані на національність, ані на віросповідання, а лише рятували дітей, жінок, чоловіків. Вони інформували увесь світ, Папу Римського про масові вбивства, які діялися в Україні».
Екуменічну молитву на місці поховання понад 200 тис. в’язнів Майданека, в т. ч. о. Ковча, спільно відправили владики римо-католицької та греко-католицької Церков. А над територією концтабору майоріли державні прапори України, Польщі та Ізраїлю.

Пам’ятник
4 жовтня ц. р. в Любліні урочисто відкрили пам’ятник о. Ковчу, який встановили ще в березні. Урочистості, присвячені йому, розпочалися божественною літургією у Люблінському соборі, яку очолили Блаженнійший Святослав (Шевчук), глава УГКЦ, і Мечислав Цісло, римо-католицький єпископ із Любліна. Вони також освятили пам’ятник о. Ковчу.
Глава УГКЦ при цьому наголосив: «Сьогоднішня подія у Любліні є дуже особливою, тому що є плодом і вінцем співпраці між польським і українським народами, місцевою владою, між церквами. Омелян Ковч показує, що завжди є щось, що об’єднує, що є основою людяності».
Під час урочисті виставили варту військових, пластунів і харцерів. Відбулася інсталяція, якою актори передали ті страждання, які пережили в’язні концтабору. За словами Лєшика Мондзіка, польського режисера й автора дійства, воно без назви, бо промовляє сама постать о. Ковча. Президенти України та Польщі надіслали листи з нагоди цієї події.
Як повідомляв «Міст», відзнакою Омеляна Ковча нагородили чотирьох капеланів.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online