Новини для українців всього свту

Thursday, Jul. 29, 2021

Рятівник Європи народився на Львівщині

Автор:

|

Червень 17, 2021

|

Рубрика:

Рятівник Європи народився на Львівщині
Ян ІІІ Собеський

225 років тому помер король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський, який мав у тому числі й руських предків, а народився в Олеському замку.

«Ні про кого так не журюся»
Його батька Якуба (спершу белзького воєводу, а потім і руського) частина писемних джерел іменує Собешиним, вказуючи на русинське походження. Батько матері короля — також руський воєвода Іван Данилович — нащадок галицького боярського роду.
Можливо, зокрема, тому, що серед предків Собеського були як поляки, так і русини, він робив усе, щоб входили до складу спільної для них держави. Історик Тарас Чухліб зауважив: «Показовою є картина французького художника «В’їзд Яна III на коронацію до Кракова» («Апофеоз Яна III»), датована 1675 роком. На ній зображене наближення польського короля до Вавельського замку, перед яким алегорично, у вигляді танцюючих дівчат, змальовано Польщу, Литву й Україну і підпис — Invicto Avgvsto Ioanni III Regi Poloniae magno duci Lithuaniae, Ukrainae, etc.
Ян ІІІ запевняв у листах, що любить козацтво. 1684-го відновив його на Правобережжі. Та навряд чи керувався альтруїзмом. Коли Собеського критикували в сеймі за толерантність щодо козаків, нагадав про їхню роль у перемозі 1621 року над турками під Хотином. Відтак, залучав їх до молдавських походів 1685-го, 1686-го і 1691 року і рятував спільно з ним 1683-го Європу в битві під Віднем.
Причому там не обійшлися не лише без щонайменше 5 тис. козаків на чолі з полковниками Палієм, Апостолом, Булигою, Вороном та Іскрою. Українські історики запевняють, що й коронне військо Ян ІІІ набрав переважно з наддністрянців і волиняків.
І все ж зізнався 1683 року в листі до дружини: «Ні про кого так не журюся, як про козаків. Всі обози держіть напоготові для них, бо без інших людей можемо обійтися».

«Залежить лише від козаків!»
Француз Д’Алєрак із його свити писав: «Я чув не раз, як Собеський вихвалював військо козаків, і, від’їжджаючи в похід, доручив королеві поспішно висилати новобранців за ним. Одне слово, треба думати, що порятунок Відня залежить лише від козаків!».
Аналогічно вважали й у Римі. Патріарх Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Йосиф Сліпий свідчив 1983-го в посланні з нагоди 300-річчя битви під Віднем: «2 лютого 1684 року в Римі відслужено торжественне Богослужіння з участю Папи в подяку за перемогу, що її осягнули козаки над турками і татарами. Слова ці залишились в історії про великий історичний факт, в якому брали участь наші козаки, й їхня перемога 1683 року під Віднем врятувала Європу. Хоч подія ця великої ваги, на жаль, не всім відома вона, не всі усвідомлюють собі того, що долю християнської Європи врятували тоді ми, український нарід, відвагою, військовим хистом козацьких грудей».
Ватиканський хронікар слушно приписує перемогу над турками під Віднем нашим козакам, хоч воювали там різні народи під проводом польського короля Собеського. Коли турецька навала грозила християнській Європі і тодішні політичні провідники в безконечність дискутували, що робити, Папа Інокентій XI знає, що ані дипломатією, ані конференціями нічого зробити не вдасться. «Потрібна вміла, скора і рішуча оборона, і цю оборону та перемогу над турками вміють і потраплять дати козаки. Тому їх організує, озброює і висилає на оборону християнської Європи. Козаки, попри те, що православної віри, ідуть і діло виконують на славу козацького імени. Один окремий відділ козаків бореться під папськими стягами! Який глибокий повчальний зміст має ця перемога! Хай відзначення цієї події в історії Європи пригадає всім про ролю України на межі між Азією й Европою — християнством і його чеснотами в українськім серці не лише в минулому, але й у майбутній долі Европи», — писав він.

Стартували зі Львова
Свідчення про те, як Папа організував, озброїв і вислав на оборону Європи козаків, знайшов у архівах Ватикану історик та священик УГКЦ Атанасій Великий. У листі до Інокентія XI його нунцій (посол) у Варшаві звітував, що передав 90 тис. флоринів комісарові, який повіз їх до Львова, з якого вирушили до Відня його рятівники.
Спершу понтифік дав 1683-го для озброєння й утримання 3 тис. козаків 270 тис. флоринів, «не враховуючи туди різних видатків». А в липні того року — ще 100 тис., половину з яких — запорожцям, аби «зорганізували наскок на Крим та тим відтягнули і сили, і увагу татар від властивого поля бою, якими вже тоді стала Угорщина й Австрія».
26 серпня 1883-го нунцій звітував папі, що козаків зголосилося понад ті 3 тис., на допомогу яких сподівався понтифік, і що вони вже вирушили в похід. 8 вересня нунцій свідчив: «Напливають щораз нові козаки, яких висипається скоренько до королівського обозу, зважаючи, що це найкраща піхота, що її можна виставити проти турків».
Попри те, що Собеський, із його слів, без козаків обійтися не міг, він не лише не віддячив їм, а й привласнив чи не більшу частину грошей, надісланих їм Папою. Нунцій писав йому, що коли переповів скарги козаків королю, той виправдовувався: «Це було зроблено тому, щоб, одержавши гроші, козаки не розбрелися».
Якби не вони, турки здобули б Відень і перетворили його на свій форпост у центрі Європи. Відтак, її історія могла розвиватися відтоді зовсім у іншому руслі.

Пам’ятник — через 320 років
До 15 вересня 2003-го про вагомий внесок у перемогу козаків над турками нагадувала у Відні лише маленька меморіальна табличка на стіні церкви святого Леопольда, встановлена тамтешньою українською діаспорою. І лише на відзначення 320-річчя визволення Відня від турецької облоги Посольство України в Австрії нарешті урочисто відкрило в її столиці бронзовий пам’ятник козакам. Створили його скульптори Володимир Чепелик (тодішній голова Національної спілки художників України) і його син Олексій Чепелик та архітектор Володимир Скульський.
Стосовно ж привласненої Собеським чи не більшої частини грошей, надісланих козакам із Риму, то компенсовує їх посмертно — його іменем принаджують туристів на Львівщину — до Олеського замку, де він народився 17 серпня (за іншими даними — червня чи липня) 1629 року. А також до Жовкви, Золочева та Підгірців, де приймав у своїх резиденціях іноземних монархів і послів.
А в успадкованій ним від батька львівській «королівській кам’яниці» (колишній «Корняктовій») з «італійським двориком» і фігурами лицарів на даху на Площі Ринок, 6 підписав 1686-го «вічний мир» із Московією, за умовами якого поділив із нею Україну навпіл.
Визнавши тоді царя покровителем православних українців і білорусів, дав йому привід втручатися у внутрішні справи Речі Посполитої, що призвело, врешті-решт, до її поділу між сусідніми державами. Отже, й до ще більшого закріпачення українських селян та асиміляції жителів міст України.
Тож, експлуатуючи популярність Собеського в Польщі, українці можуть хоч трохи повернути його борги перед своїми земляками. Адже, попри свої русинські гени, не раз пройшовся «вогнем і мечем» по Правобережній Україні на чолі власного полку, воюючи проти повстанців гетьмана Богдана Хмельницького й після того, як був поранений битві під Берестечком. А 1668 року вдарив у спину гетьманові Петрові Дорошенку, коли той унаслідок перемоги над московитами об’єднав Лівобережну Україну з Правобережною.

Благодійник УГКЦ
Утім, можливо, й не бажаючи того, зробив українцям послугу, завдяки якій їх остаточно не асимілювали росіяни та поляки. Вочевидь, аби перешкодити претензіям московського царя щодо наддністрянців, суттєво підтримав послідовників Берестейської унії 1596 року в критичний для них період — коли їх не визнавали ні православні, ні католики.
Відтак Львівська та Перемишльська православні єпархії перейшли на бік уніатів лише після того, як їх очолили друзі Собеського, які служили з ним разом із ним у війську Речі Посполитої — відповідно, Йосиф Шумлянський та Інокентій Винницький. Користуючись королівським правом, він затверджував єпископами й архімандритами лише таємних уніатів, а православним заборонив контакти з їхніми одновірцями за межами Речі Посполитої.
Відтак, переважив шальки терезів у міжконфесійному протистоянні на Наддністрянщині на користь греко-католицької церкви, яка дала Україні Маркіяна Шашкевича й Андрея Шептицького та багатьох інших патріотів. Зрештою, й президент Карпатської України Августин Волошин та батько Степана Бандери також були священиками УГКЦ.
Можливо, саме тому росіяни віддали полякам після Другої світової війни пам’ятник Собеському, встановлений у Львові на Гетьманських валах (зараз — проспект Свободи)? Тепер він височіє посеред Ґданська.
Як повідомляв «Міст», Тадеуш Костюшко був українського походження.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online