Новини для українців всього свту

Thursday, May. 26, 2022

Одного з науковців судили несправедливо

Автор:

|

Січень 24, 2022

|

Рубрика:

Одного з науковців судили несправедливо
Агатангел Кримський

До Звенигородки Волинської області 19 липня 1941 року до будинку Агатангела Юхимовича Кримського приїхав працівник апарату НКВС із повідомленням і проханням евакуації його до Києва, а потім для подальшої вглиб країни. 71-річний чоловік, відмовлявся від евакуації, але по якомусь часі, як заслужений діяч науки й орденоносець Трудового червоного прапора, почав збирати речі, і погодився сісти в автомашину. Перед від’їздом до Києва попередив опікунку своєї оседі і прибраного нелітнього сина Левченка, що буде писати їм листи. Та 20 липня помешкання вченого в Києві обшукали, вилучили орден і супровідних до нього документи, якими не встиг скористатися, а його самого заарештували. Замість обіцяного побачення зі сестрою Марією Юхимівною, 22 липня академіка допитали як «ідеолога українського націоналізму» та керівника «антирадянського націоналістичного підпілля» впродовж ряду літ, а також учасника вигаданої Спілки визволення України (СВУ). Справу Кримського, Андрія Ярошевича, Іринарха Черкаського, Оксани Степаненко і Людмили Черняхівської-Старицької, 27 серпня прийняло Управління НКВС у Харкові, її провадили двоє лейтенантів державної безпеки Привинний і Галицький. Вони й інші старші слідчі, такі, як Кокостиков, 14 вересня висунули звинувачення головно Кримському в антирадянській діяльності. Слідчі звинуватили уславленого вченого в «знайомстві з Петлюрою 1910 року в Москві на концерті» та «зустрічі з ним у Всеукраїнській Академії наук, якого вітав із хлібом і сіллю». Кримський рішуче заперечив: «Весь час я був палко відданий, ніякої антирадянської діяльності не вів». На психіку чоловіка тиснули, тож коли він ознайомився з постановою, був змушений підписати цей документ.
Слідство тривало ще б довго, але Агатангел Кримський помер о першій годині 30 хвилин 25 січня 1942 року в тюрмі НКВС у м. Кустанай (Казахстан). Попри похилий вік і недугу, знайшовши в собі сили, він достойно доніс свій важкий хрест стежками на Голгофу.
Ще у січні 1941-го українська громадськість вітала зі 70-річчям вченого зі світовим ім’ям, знавця незбагненої кількості мов (близько 60), титана праці, історика Сходу, одного з найкращих знавців української мови та літератури, поета, белетриста, знавця і любителя мистецтва та музики. Ювіляр отримав безліч привітань, його нагородили орденом і званням заслуженого діяча науки УРСР. Тоді й на гадку не могло спасти, що зі шанованим багатьма народами так зухвало і безпідставно поведуться «людолови». Під час святкування ювілею Кримського Павло Тичина прочитав присвячений вірш йому, в якому згадав «вічно омріяну Лесю Українку». Агатангел був закоханий в цю прекрасну дівчину, талановиту письменницю, з якою мріяв одружитися, але не судилося.
Батько Кримського переїхав із Білорусі до Звенигородки, середню освіту підліток здобув у колегії Павла Ґалаґана в Києві, а вищу — в славетному Лазаревському інституті сходознавства в Москві. Наука там тривала три роки, була спрямована на вивчення східних мов, після якого випускники мали можливість отримати науковий вишкіл на східному факультеті у Санкт-Петербурзі. Туди він не потрапив, бо дійшов висновку не зрікатися своїх українських і славістичних інтересів і присвятити себе винятково науковій арабістиці. Натомість, він дістав від інституту стипендію на два роки перебування в арабських країнах. Після повернення з Бейрута вирішив закінчити дисертацію, щоб очолити кафедру арабістики в Лазаревському інституті. Не до вподоби самому Кримському було захищати дисертацію в Санкт-Петербурзі, але мусив дати згоду на рішення директора інституту Георгія Кананова. 1901-го Кримський отримав звання надзвичайного професора арабської філології, а 1903-го став ще й професором історії мусульманського Сходу. Агатангел Юхимович вирішував справу національної приналежності, передусім української, відвідував Ялту та Бахчисарай, був особливо близьким із кримськотатарськими культурними діячами, досліджував ісламський містицизм, надрукував інформацію про відкритий ним «Арабський суфійський рукопис ХІІІ ст., знайдений у Криму.
1918 року Кримського призначили професором Київського університету, щойно заснованого гетьманом України Павлом Скоропадським. Він заснував Комісію з вироблення законопроєкту про заснування Вільної української академії наук (ВУАН) у Києві. Головою комісії призначили академіка Володимира Вернадського, який запросив до співпраці й Агатангела Кримського. Комісія працювала понад два останні літні місяці та підготувала законопроєкт, прийнятий Радою Міністрів і затверджений гетьманом. Праці комісії склали цілий том, в якому містився статут новоствореної Академії. Наказом гетьмана від 14 листопада 1918-го призначили перших 12 академіків, які мали право добирати нових членів. Першим президентом Академії гетьман призначив В. Вернадського, а її неодмінним секретарем став власне А. Кримський. Академія опинилася в складній ситуації, не маючи змоги розгорнути своєї діяльності, не маючи відповідних приміщень і коштів, їм призначених.
Коли ж матеріальний стан дещо зміцнився з отриманням кількох будинків. Академія отримала славетну Лаврську друкарню, і найголовніше — кошти на видавання «Записок». Кримський як незмінний секретар, був відповідальним редактором усіх видань і редагував праці Першого відділу, для яких не шкодував свого часу й зі захопленням віддавався їй. Агатангел Кримський зміг реалізувати свої візії — відкрив сходознавчі установи та випустив шість публікацій «Студій із Криму». Свою літературну творчість пов’язав майстерними перекладами Сходу. Вважався знавцем класично-арабської та перської літератури, які дали Кримському створити поетичні цикли під назвою «Пальмове гілля». Щоб досягти успіхів у своїй науковій та організаційній роботі, академік працював по 16 годин, інколи й понад добу. Мешкав у Левашівському пансіоні, головному осередку ВУАН. Цікавився відомостями про перебіг організації та життям ВУАН, забуваючи про своє особисте життя. Його не цікавили постійні непорозуміння серед академіків, чи різні труднощі при зміні влад або матеріальні злидні.
Найтяжчим для Академії був 1919 рік, бо в лютому Київ зайняли більшовики, здійснюючи жахливий терор. Вони ламали культурно-освітні установи, а ЧК виривала з лав українських діячів, вчених і розстрілювала їх. З приходом «Добровольчої армії» з будинку Академії наук знято вивіску з повідомленням, що вона може існувати лише як філія Російської академії наук.
Очевидною в Кримського була надзвичайна простота. Був скромною, тихою, замисленою, середнього росту з негарними рисами татарського обличчя людиною, з двома парами окулярів перед очима. Недбала зовнішність посилювала сірість великого інтелектуала й особи глибоких думок, ширини світогляду та теплих прикмет як ученого, так і письменника. Такого високого рівня людину в культурній атмосфері серед українського громадянства у ті часи було важко здибати. Агатангел Кримський мав надзвичайну пам’ять: цитував не лише вірші й прозу, але міг на пам’ять прочитати цілі оповідання улюблених йому письменників. У розмовах виявляв виняткову ерудицію з глибоким знанням української мови, літератури та любов’ю до українського народу і його культури. Академік мав невелике коло друзів. У Києві жила його рідна одружена сестра з двома синами та донькою. Близьких стосунків між ними не було. Часто бував у Косачів-Кревенюків і Черняхівських. Жив самітником. На літо виїздив до Звенигородки, де жили ще одна його сестра Маша, брат Сима та прибраний син Микола з мамою. Останніми роками спілкувався лише з Людмилою Черняхівською та Оксаною Стешенко, сестрою Лесі Українки Ольгою, а також Наталією Полонською-Василенко. Остання, сама визначний історик, по смерті свого чоловіка академіка Миколи та втратою роботи, навчилася друкувати на машинці, стала технічною секретаркою Агатангела Кримського. Саме тоді він спромігся написати цілу низку сходознавчих монографій, зокрема, свою «Історію Хозар». Ці машинописи друкувала Наталією Василенко.
Агатангел Юхимович добре знав мову давніх українських пам’яток і живу мову народу, на підставі яких твердив про давню окремішність української мови від російсько-московської. Він твердив, що в ХІ ст. українці розмовляли майже так само, як і на початку ХХ ст. Це його твердження і сьогодні заслуговує на особливу увагу. Агатангел Кримський увійшов в історію як один із найкращих знавців української мови. Він збагатив українське мовознавство оригінальними працями. Його досліди — це ціла епоха в розвитку науки про українську мову, які не втратили своєї вартості й донині.
Як повідомляв «Міст», президентом України міг стати татарин.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply