Новини для українців всього свту

Thursday, Jun. 17, 2021

Неповторному художнику Миколі Бідняку було б уже 91 літ

Автор:

|

Січень 25, 2021

|

Рубрика:

Неповторному художнику Миколі Бідняку було б уже 91 літ
Микола Бідняк

В українському мистецтві Микола Бідняк займає провідне місце. З неабияким завзяттям він став визначним художником, жив і творчо працював у Торонто, де народився 1 лютого 1930-го в родині батька Петра, українця зі с. Ленківці під Чернівцями, та матері Саарі Вайсто, фінки. Петро з братом Василем приїхали до Канади за кусником хліба з Буковини 1923 року. Після кількох літ праці в Канаді Василь повернувся до рідного села, і на його запрошення Петро приїхав у гості до нього з чотирирічним Миколкою. Щоб хлопчина став україномовним, лишився прибраним сином у Василя та його дружини Сафти. Так здійснилися спільні домовленості між обома братами. У Ленківцях Микола ходив до школи, але воєнні події перервали його науку, і дядько Василь, через румунську ворожнечу до українців, був змушений зі дружиною і хлопцем усе покинути і податися до Німеччини. Жили всі разом в Сілезії, потім біля Щеціна, згодом працюючи у бауера на полі. Дядько планував поїхати до брата в Канаду, але навесні 1945 року сталася траґедія в житті 15-літнього Миколи. Орав поле для садіння брукви, аж раптом стався страшенний вибух, мабуть, міни. Волав і з несамовитим болем біг до хати, благаючи допомоги. Настрашені навколо люди втікали врозтіч. Через день, ослабленого, майже без крови, забрали до шпиталю, де пролежав шість місяців, вивчаючи німецьку мову та читаючи книжки. Чотири рази обтинали лікарі йому кістки на руках. Ноги гоїлися рік. Перетерпіти усі болі Миколі було не легко. Але врятоване життя було попереду. Від правиці залишилася лише верхня її частина між ліктем і раменом, а з лівиці втратив пальці зі зап’ястям. З надлюдським зусиллям пробував написати листа батькові. Хотів повідомити про те, що сталося і про те, що його повернення до Канади може здійснитися за чотири-п’ять років. Брав олівець у вуста і спробував написати задуманого листа. Літери не були схожі на азбучні, тож остаточно вирішив стати радше малярем, ніж письменником. Вибір був правильним. Рисунок олівцем під назвою «Околиця села Брізен. Німеччина», виконаний 1943-го, став яскравим зразком для того, щоб займався в житті малярством. Цей же пейзаж з хатами на околиці і деревами навколо них, Микола повторив 1946 року.
Здібність рисувальника бачимо в рисунках Миколи, зроблених олівцем 1948-го: «Автопортрет», «Портрет мами Софії (Сафти)», «Вдячність Ноя Богові», «Олександр Великий», а також у копії «Портрет матері Дюрера», створеного олівцем та аквареллю на папері 1949 року.
Еміґрувати до Канади Василеві, його дружині з Миколою, народженим у Канаді, вдалося 1950-го. Та за тиждень до їхнього приїзду в Торонто помер батько парубка. Тож усі троє поїхали до Альберти, де оселилися на фермі біля містечка Веґревілл, там молодий Бідняк нарисував портрет Петра Зварича, свого опікуна та портрет Василя Вереньки, спонсора їхнього переїзду. Зусиллями п. Зварича, на початку жовтня 1950 року, Микола поїхав до Калґарі навчатися в Інституті технології та мистецтва. Замешкав на квартирі англіканського священника. Студента нагородили стипендією $100. Про його успіхи в навчанні заговорили провідні члени Спілки української Молоді (СУМ) в Едмонтоні, членом якої став. Талановитий сумівець намалював постаті Івана Богуна, Євгена Коновальця та картину олією на полотні «Вояки УПА товариша несуть» (1952). «КК СУМ вислав другові Біднякові допомогу на студії в сумі дол. 50.00, ГУ ЛВУ — дол. 25.00», — написала 12 червня 1954-го газета «Гомін України» в Торонто. А щоб допомогти Миколі закінчити студії, осередок СУМ у Торонто, за сприянням цього тижневика, закликав українців робити пожертви, закуповуючи відбитки з картини «Св. Юрій» (1952) його авторства. Отримавши фінансову допомогу, Микола Бідняк щиро дякував листом 31 травня 1954 року: «Хвальній Організації за опіку, якою вона допомагає мені не тільки матеріяльно, але й морально».
2 липня 1955-го «Гомін України» писав: «Від двох місяців наш маляр проживає, враз зі своєю матір’ю, в своєму родинному місті Tоронті. Малює і вчиться. Українська громада повинна дуже сильно підтримати цього талановитого безрукого маляра-українця. Заохочуємо всіх поцікавитися малярським дорібком Миколи Бідняка».
Поцікавився цим безруким малярем і я на початку 1970-х рр. Розпитував осіб, котрі могли щось розповісти мені про нього. Ігор Велигорський був одним із перших. Йому як директору українського підприємства «Юнайтед Бізнес Асосієшен» і батьку Христини, молодої мисткині, ім’я Миколи Бідняка було відоме, тож у розмовах згадував про нього. 1974 року до моїх рук потрапив буклет «Гетьман Іван Мазепа» з малюнками М. Бідняка, створених до віршованих рядків Левка Ромена, й виданого видавництвом «Ластівка» в Торонто 1959-го. Думка зустрічі з Миколою не покидала мене. Довго носився зі словами: «Як мені прийдеться привітатися з безруким малярем, бо годилося б подати йому руку?». Перше побачення відбулося в квітні 1977 року в темнуватому коридорі другого поверху будинку на адресою Бетрист-стрит, 276, поруч церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Я побачив на голову вищого від мене Миколу Бідняка, і нарешті познайомився з ним.
Три роки мого життя з того часу проминули скоро. Аж навесні 1980-го моя дружина зателефонувала до Бідняків, котрі тоді вже мешкали біля містечка Еверетт, біля Аллістона, за 70 км на північ від Торонто. Розмова моєї дружини з другою дружиною Миколи Геленою, угорського походження (першою була грекиня), завершилася запрошенням нас до їхньої посілості найближчим часом. І незабаром ми поїхали туди втрьох, певна річ, не з порожніми руками. Їхню хату, першу в дорозі до містечка, ліворуч над річкою, надибали без перешкод. Поздоровалися, познайомилися з Геленою та балакали до вечора, уважно прислухаючись до розмов, переважно самого Миколи. Надто говірким він нам здався, філософом, дуже добре розмовляв кількома мовами, особливо українською. Наступні відвідини подружжя Бідняків ми здійснили за місяць, а потім приходили частіше. Дружні взаємини між нами тривали впродовж наступних десяти років. Приїжджали й до нас, бував частим гостем разом із дружиною, зокрема, під час Свят Різдва Христового та Воскресіння Господнього.
У 1980-ті рр. Микола залюбки водив мене до своїх майстерень, зокрема, в іншій хаті в околиці Каледон, до якої йому допомагали переселитися, щоб знайомив мене з його найновішими, інколи ще не повністю завершеними майстерними картинами, здебільшого, іконами. Саме ті літа стали вершиною мистецької творчості М. Бідняка, які присвятив темам іконопису та натюрмортам. Упевнено творив їх новітніми, модерними, неповторними, тільки йому притаманними. Високих і вузьких розмірів на березових дошках, виконував ікони акриликом. Вказують на це «Богородиця» та «Спас». Першу написав 1981 року, другу — 1987-го, але тих самих розмірів (127 х 55 см). Вони особливі тим, що їхні поясні постаті напрочуд видовжені, як і одяг на них. З такими подиву гідними іконами в історії мистецтва іконопису я ніколи на зустрічався. Глибоко духовні ікони мистця з багатою гамою кольорів відзначаються «Преображення Господнє» (дошка, акрилик, 1982), «Св. Димитрій Солунський» (дошка, акрилик, позолота, 1982), «Втеча з Єгипту» (дошка, акрилик, 1983), «Св. Василій Великий» (дошка, акрилик, авторська техніка, позолота, 1983), «Богородиця» (полотно, акрилик, 1984), «Тайна вечеря» (дошка, акрилик, 1984), «Блакитна Богородиця-Провідниця» (полотно, темпера, 1984) та ряд інших. У середині 1984 року мистець розпочав роботу над твором «Ярема в Умані», над яким працював у моїй присутності, повертаючись до нього кілька разів. До числа натюрмортів талановитого маляра належать такі твори, як «Квіти ромену» (1980), «Розторопша» (1982), «Дари природи», «Гарбузова родина», «Ромашки» (всі — 1986), «Жоржина» (1987), «Українські писанки» (1989), «Хризантеми» (1990) тощо.
Мистецькі твори великого леґендарного майстра з високим людським подвигом Миколи Бідняка зберігають у різних приватних збірках шанувальників його мистецтва, репродукованих на настінних календарях, на різного роду поштових листівках, є й у галереї Канадсько-української мистецької фундації в Торонто, у музеях Канади й України.
28 листопада 2000-го, на 71-му році продуктивного життя в ділянці українського мистецтва, серце, у грудях Миколи Бідняка раптово перестало битися у Львові. Там він проживав, одружений із 5 червня 1994-го з Марією Майчик, створивши в останні шість років життя в Україні багато нових шедеврів мистецтва. В місті Лева влаштували йому п’ять виставок чудових робіт, як і в Києві, Тернополі, Коломиї, Івано-Франківську, Чернівцях, Луганську та деінде. Його тлінні останки й поховали на Личаківському кладовищі. Спочивай вічним сном, незабутній приятелю там, де доля тобі призначила спочивати. Хай українська земля Тобі буде постійно легкою!
Раніше «Міст» розповідав детальну біографію Миколи Бідняка.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply