Новини для українців всього свту

Sunday, May. 16, 2021

Наполеон струсонув Україною, на жаль, повірили йому не всі

Автор:

|

Квітень 29, 2021

|

Рубрика:

Наполеон струсонув Україною, на жаль, повірили йому не всі
Наполеон І Бонапарт

5 травня два століття тому помер колишній уже тоді імператор, котрий, зокрема, змінив й Україну.

Завжди прагнула
640-тисячна армія Наполеона І Бонапарта, перейшовши 24 червня 1812-го кордони Російської імперії, вторглися в Україну. Відтак, українці вкотре змушені були стріляти один в одного, бо їх рекрутували не лише до російської армії, у 5-му (польському) корпусі армії Наполеона, зокрема, були вояки й з Наддністрянщини. Бо вона частково увійшла 1809 року до герцогства Варшавського — васала Французької імперії. Але наддністрянці воювали тоді й у складі російського війська.
На обеліску полеглим під Бородіном є напис: «Тут, на полі слави, 7 вересня 1812 року відзначилися своєю мужністю воїни Тернопільського, Волинського й інших полків».
До першого з них забрали 1812-го 2,2 тис. українців. Бо у 1809-1815 рр. до Російської імперії входив «Тернопільський край». Але воювали вони проти Наполеона попри те, що його перемога звільнила б Україну від жорстокішого тирана.
Наполеон сподівався, що вони не сумували б із цього приводу. Історик Тарас Шах з’ясував: «Відомості щодо України він одержав, прочитавши «Історію Петра І» Шарля ля Во та спомини Шарля Масона, котрий жив у Росії тривалий час і був навіть особистим секретарем майбутнього царя Олександра І. У Масона був розділ «Козаки», де, зокрема, він зауважує, що цар нищить їх як націю, а останнім справжнім гетьманом автор вважає Мазепу, задуми якого докладно описує. Настільною книжкою Наполеона була «Історія Карла ХІІ» Вольтера з його знаменитою фразою: «Україна завжди прагнула свободи».
А у виданій 1812 року Histoire des Kosaques Шарля-Луї ле Сюра стверджувалося: «Українці більш великодушні, більш відверті, більш ввічливі, більш гостинні і мають більший торговельний хист, аніж росіяни. Вони, українці, — живий доказ перемоги свободи над людьми, які народилися в неволі».
Були в бібліотеці Наполеона й «Опис України» Ґійома де Боплана й «Енеїда» Івана Котляревського. Тож він не лише сподівався, що українці щонайменше не захищатимуть тих, хто їх закріпачив, а й спонукав їх до бунту проти царя.

Вінчав на царство
Коли 1806-го в Україні ловили його агітаторів, котрі закликали повставати проти царя, то, вочевидь, з їхніх слів селяни переповідали, що «французи не зроблять нічого злого нам, бо запанує лише імператор Наполеон», а не поміщики й їхні орендарі. Історик Микола Голубець писав, що «вістки про перемоги Наполеона над москалями приймалися зі захопленням, а чутки про його відворот з-під Москви наповнили смутком серця всіх українців, що від наполеонівських орлів ждали визволення з кігтів північного медведя».
Та позаяк Бонапарт прагнув мати з українцями якнайменше клопоту, то планував створити на їхніх теренах свої протекторати — «наполеоніди». Один — на Чернігівщині та Полтавщині, а другий — на Катеринославщині, Донеччині, Херсонщині, Таврії й у Криму. Волинь обіцяв Австрії, Правобережжя — полякам. Та навряд чи виконав би обіцянки.
Бо зазвичай дробив васалів, аби не мали сили позбутися опіки. І, звісно, не зичив собі міжетнічних усобиць, у ході яких тануло б його багатонаціональне військо.
Наполеон, якими б користолюбними не були його плани щодо України, й у ній посіяв би ті зерна французької революції, завдяки яким завоював пів Європи. Виклав їх у «Кодексі Наполеона», визнавши в ньому всіх людей без винятку вільними та рівними перед законом та скасувавши їхні станові привілеї й обмеження. Позаяк французький письменник Віктор Гюґо запевняв, що таким чином «Наполеон вінчав на царство народ», то його «Кодекс» у разі перемоги над Російською імперією надав би українцям нечувані у ній права, які сприяли б розвитку їхньої національної свідомості.
А та спонукала б їх до возз’єднання в одній державі так, як італійців і німців. Тим паче, що громіздка імперія Наполеона неодмінно розпалася б після його смерті (як це сталося, приміром, із державами Александра Македонського, Карла І та Чингісхана).

Протектор Наддністрянщини
Та й Наддністрянщина, власне, тому стала «П’ємонтом», що у ній за «Кодексом Наполеона» встигли пожити хоч і кілька тижнів, а все ж першими в Україні. Адже 1809 року польські леґіонери французького імператора приєднали Львівщину та Тернопільщину до одного з його протекторатів — Варшавського герцогства.
При цьому не лише рясно поживилися тоді в Галичині та рекрутували у ній парубків до свого леґіону, а й заарештували греко-католицького митрополита Антона Ангеловича та священників за те, що не виголошували накази Наполеона. Але ув’язнити їх не встигли, бо зазнали поразки від австрійців.
І все ж встигли налаштувати селян-наддністрянців, аби ті воювали не за свої права, а проти поляків. Про те, що вони втратили більше, ніж здобули, ті селяни зрозуміли лише після того, як австрійці, прогнавши з Наддністрянщини леґіонерів Наполеона, амністували у ній польських шляхтичів і повернувши їм владу над їхніми месниками.
Зате Наполеон приєднав тоді до Варшавського герцогства українські Холмщину й Підляшшя. І хоч 1815-го ця держава увійшла до складу Російської імперії, «Кодекс Наполеона» у ній, аби не примножувати ворогів, не скасували. Цей спадок Наполеона став подразником для сусідньої з нею частини України, яка увійшла до складу Австрійської імперії, розбудивши спершу Маркіяна Шашкевича та його друзів по гуртку «Руська трійця». А з часом — і решту наддністрянців.

Втрачена нагода
А що ж наддніпрянці? Поки Наполеон, приховуючи від поляків свій намір створити на українських землях протекторати-наполеоніди, запевняв, що поверне до їхньої держави обидва береги Дніпра, українці спокусилися 1812 року такою ж брехливою обіцянкою російського імператора Олександра І звільнити їх із кріпацтва.
Відтак, за різними даними, від 75 до 100 тис. українців добровільно зголосилися до ополченських і козацьких полків російського війська (в якому й до них уже були Охтирський і Сумський гусарські полки та Чернігівський і Київський драгунські). А комплектував їх у т. ч. Іван Котляревський, чия «Енеїда», за іронією долі, була в особистій бібліотеці Наполеона.
Історик Сергій Єфремов пояснив: «Досить було тоді тільки натякнути на козаччину, щоб народ сунув записуватися залюбки. Адже на Україні ще не перевелась тоді традиція, що сполучила докупи слова «вільний козак», і за козаччиною зараз же виринала надія — здихатися зненависного кріпацького ярма разом з рекрутчиною, податками тощо».
Але домоглися наддніпрянці не звільнення з кріпацтва, а навпаки — реорганізації їхніх козацьких і ополченських полків у регулярні армійські. А відтак ще гіршого, ніж кріпацьке, життя у військових поселеннях, де їх часто доводили до відчайдушних повстань.

Замість епілогу
Але, як слушно зауважив історик і політолог Костянтин Бондаренко, навіть згасаюча нація може піднестися духом унаслідок якоїсь провокації. Бо побачене тими українцями, які брали участь у поході російського війська на Париж, життя за «Кодексом Наполеона» сприяло зменшенню серед них кількості вірнопідданих царських слуг.
Історик Микола Голубець писав: «Коли ж по наполеонівських війнах, з далеких походів по Німеччині. Австрії й Франції вернулися до дому московські й українські солдати та старшини, то те, що вони бачили й що пережили поза межами російської імперії, не залишилося без впливу й без наслідків. Серед старшин і шляхти поширювалися масонські «ложі» та політично-конспіративні товариства, які ставили собі завданням боротьбу з досьогочасними порядками в Росії, хоч би навіть шляхом збройної революції. І масонські ложі і тайні політичні товариства обняли тоді своєю мережею й Україну».
Визнавши усіх без винятку людей вільними й рівними перед законом та скасувавши їхні станові привілеї й обмеження, зерна «Кодексу Наполеона» посіяли бурю в серцях декабристів і учасників Кирило-Мефодіївського братства, котрі започаткували «громади», з яких вийшли організатори тих партій, що проголосили Українську Народну Республіку, чиї вояки-ветерани створили Організацію українських націоналістів. Наполеон теж мимоволі приклав руку до цього хоч і тривалого, але незворотного процесу.
Як повідомляв «Міст», Наполеон мав намір перетворити Україну на осередок антиросійського руху.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online