Новини для українців всього свту

Wednesday, Mar. 3, 2021

Найвидатніший українець після Тараса Шевченка

Автор:

|

Січень 30, 2021

|

Рубрика:

Найвидатніший українець після Тараса Шевченка
Андрей Шептицький

30 січня 120 років тому Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ) очолив Андрей Шептицький.

Націоналізатор Церкви
Андрей (до прийняття чернецтва 1888-го — Роман-Олександр-Марія) Шептицький походив зі спольщеного руського роду. Але дослідниця Ліліана Гентош дійшла такого висновку: «За роки митрополита Шептицького греко-католицька церква впевнено українізувалася, ставши інституцією загальнонаціонального значення. Фактично в часи митрополита Андрея греко-католицька церква крок за кроком перетворювалася на УГКЦ». 
Домігся цього не лише владика, а й священники, педагоги, науковці, громадські та діячі, письменники, журналісти, виховані навчальними закладами й товариствами, відкритими завдяки митрополиту та матеріально й морально підтримуваних ним. 1918 року митрополит вимагав в австрійському парламенті передати Холмщину Українській Народній Республіці (УНР). А в 1930-х тяжка недуга не стримала його оббивати на інвалідському візку пороги вищих осіб Польщі, аби спинити знищення у Холмщині православних храмів і насильне перетягання українців на католицтво.
Матеріально підтримував і науковців та митців, які втекли від більшовиків із Наддніпрянщини. 1933-го наддністрянці зібрали на заклик глави УГКЦ продукти харчування для своїх братів з-за Збруча, але Кремль відмовився передати їх селянам.
А 1944 року надав греко-католицькі храми для Богослужінь священників Української автокефальної православної церкви. Історик Дмитро Дорошенко не сумнівався, що саме східний обряд УГКЦ, очищуваний її главою від латинських нашарувань, не лише врятував наддністрянців від спольщення, а й «злучував галичан-уніатів із їх східними братами, які залишилися при своєму старому православ’ї».

Без огляду
Історик Наталія Полонська-Василенко твердила, що Шептицький «був великим авторитетом для всього українського народу без огляду на віросповідні різниці». За даними Амврозія Ешера, головного регулятора процесії канонізації митрополита у Ватикані, 1918-го «більшість сил мирян-українців, представників українського православ’я, була, без сумніву, за обрання Шептицького» главою єдиної по обидва боки Збруча Церкви.
Для митрополита це було приємною несподіванкою, але погоджувався стати духовним лідером усієї нації лише після того, як за нього проголосує більшість учасників собору Української православної церкви. Але її єпископи, серед яких не було українців, усунувши зі собору мирян, проголосили Київським митрополитом росіянина.
1919 року визнати Шептицького митрополитом усіх його співвітчизників планувало й керівництво УНР. У цьому державного секретаря зовнішніх справ ЗУНР Лонгина Цегельського запевняв голова уряду наддніпрянців Володимир Винниченко.

Інтернаціоналіст
Російські єпископи знайшли притулок у глави УГКЦ попри те, що домагалися 1914-го його ув’язнення у монастирській келії, в якій митрополит не міг піднятися на повний зріст і ще більше застудив свої хворі ноги. А в 1940-х Шептицький закликав збирати продукти для полонених червоноармійців (хоча «визволителі» розстріляли 1939-го брата глави УГКЦ Льва з усією його родиною).
За це в Москві досі «віддячують» митрополиту нагадуванням про його вітання німецькій армії 1941 року та благословіння воякам дивізії «Галичина». Натомість про делегацію глави УГКЦ до Сталіна «забувають». Чи не тому, що у неї та вітання німцям є спільний знаменник — спроба духовного лідера галичан відвести Дамоклові мечі від своїх земляків?
«Симпатії» Шептицького до окупантів засвідчило його послання «Не убий», у якому політичне убивство прирівняв до кримінального. Але митрополит не лише застеріг від варварства. Він переховував у своїй резиденції та монастирях сотні євреїв.
Врятований ним рабин Давид Кахане свідчив у «Щоденнику львівського гетто»: «Коли я змальовував йому гетто і табір, те, в яких страшних умовах жили євреї, то бачив, як по його обличчю котилися сльози. Бачив, що він глибоко розуміє невимовну траґедію мою і мого народу та щиро співчуває, сприймаючи їх, як свої власні».
1942-го, коли німці уже дійшли до Волги та Кавказу й їхня перемога здавалася неминучою, Шептицький надіслав листа Гіммлеру, в якому рішуче протестував проти геноциду євреїв. А той наказав заарештувати Шептицького. Але підлеглі рейхсфюрера СС переконали його, що «митрополит користувався глибокою пошаною серед свого народу», відтак це «могло призвести до великих заворушень».

Миротворець
У толерантності відмовляв не націям та їхнім окремим представникам, а вчинкам, що порушували заповіді Божі. У т. ч. тих, які ОУН виправдовувала метою визволення України. Водночас, вважав своїм обов’язком ненасильницькими методами зарадити кривдам українців, позбавленим власної держави, отже — й інших заступників. Та навіть за це зазнав переслідувань.
Його ув’язнювали у 1914-1917 рр. росіяни й двічі заарештували поляки. 1918-го — як одного з чільних осіб у законодавчому органі ЗУНР. 1923-го — за намагання запобігти поїздками до Риму, Парижу, Лондону та США карт-бланша Польщі на анексію нею Галичини.
Небезпечними у Варшаві розцінили тоді клопотання Шептицького щодо прав українців на власну державу, а не застереження митрополита не доводити його співвітчизників до нової Коліївщини. Відтак вона таки спалахнула 1943 року на Волині.

Фундатор
Й усе ж внесок Шептицького у здобуття українцями незалежності переоцінити важко. Бо Верховна Рада ніколи не проголосила б незалежність України, якби державний статус УРСР, голослівний аж до 24 серпня 1991 року, не змусила більшовиків проголосити, запекло опираючись їм, армія УНР, найдієздатнішим корпусом якої були Січові стрільці з Галичини. А ті виховувалися за книгами, виданими товариствами, які матеріально підтримував Шептицький та інші наддністрянці, котрі доробилися до можливості інвестувати кошти у національну свідомість співвітчизників завдяки главі УГКЦ.
Бо саме він заснував не лише перший в Україні Національний музей (якому подарував приміщення за 34 тис. USD, 15 тис. експонатів і 21,4 тис. USD готівкою — на виставочний зал), «Народну лічницю» (їй офірував 20 тис. USD), «Академічний дім» (йому дав 110 тис. крон), що слугував студентам гуртожитком і бібліотекою, гімназію, притулки та санаторії для сиріт, а й «Руську ощадницю» у Перемишлі та банк у Львові, які позичали селянам гроші на придбання землі. Ділився коштами й із кооперативами та подбав про професії для молоді, матеріально підтримуючи хліборобську й садівничу школи та врятувавши клопотанням у чехословацького уряду Українську сільськогосподарську академію у Подебрадах.
Бо вважав: «Тільки такий народ є багатий і сильний, у якому всі або майже всі (відповідно до свого становища) є заможні. Немного користі з багатств суспільства, коли не розложені вони на всі верстви його, а по можливості, й на всі одиниці його рівномірно. А таке РІВНОМІРНЕ (тут і далі виділено Шептицьким. — Авт.) розложення їх неможливе знову без морального ЗАКОНУ, який всіх нарівні зобов’язує»; «Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям вороги, що себе взаємно ненавидять… Як довго не між нами християнської єдности, так довго й найслабший противник буде від нас сильніший», — запевняв своїх співвітчизників доктор права, філософії та теології Шептицький. Та навіть ті, хто очікують проголошення митрополита святим, втілювати його заповіти не поспішають.

Апостол правди і науки
Що ж, зрікаючись мирського життя, Роман-Олександр-Марія Шептицький обрав собі не тільки ім’я одного з апостолів Ісуса Христа — Андрея, а й його долю, позаяк митрополита не лише переслідували опоненти — йому далеко не в усьому наслідували навіть беззастережні шанувальники. Але саме завдяки йому стала оберегом українства УГКЦ, про яку мати Шептицького писала: «Про руське духовенство говорено з погордою, на що воно заслуговувало своїми хибами та бездонною темнотою».
До слова, її молодший син Станіслав став міністром оборони Польщі. Натомість його брат, котрий прийняв у чернецтві ім’я Андрей, запевняв: «Я з діда-прадіда русин». На його похоронах навіть, за спогадами п. Шкраб’юка, «большевицький достойник сказав, що Шептицький після Шевченка був найбільший українець». Він і справді робив для земляків те, що Кобзар для наддніпрянців — рятував від асиміляції тоді, коли в Галичині хиталися між полонізацією та москвофільством.
Як повідомляв «Міст», Андрей Шептицький — стяг Божої святості.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online