Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 27, 2021

Лікар Станіслав Лем оздоровлював фантастикою

Автор:

|

Вересень 11, 2021

|

Рубрика:

Лікар Станіслав Лем оздоровлював фантастикою
Станіслав Лем

12 вересня століття тому у Львові народився польський фантаст Станіслав Лем, чиї твори переклали 41 мовою, а їхній спільний наклад перевищує 30 млн примірників.

Земляк
Хоч Лем і обурив своїх земляків-українців прогнозом в одному з інтерв’ю про те, що столиця Галичини колись повернеться до складу польської держави, але, по-перше, у відповіді на запитання «Особисто для вас Львів — польське місто чи українське?» під час чату з читачами визнав: «Я, на жаль, упереджений». По-друге, це був прогноз 84-річного дідуся. По-третє — він засвідчив ним, що до останніх своїх днів залишався фантастом.
Тож, мабуть, не варто брати той його прогноз близько до серця. Тим паче, що Лем прославив Львів на весь світ у романі «Високий Замок», перекладеному англійською, болгарською, німецькою, російською, українською та шведською мовами.
А виріс у полонізованій єврейській родині військового лікаря-ларинголога й провів у ньому дитинство й юність. Навчався у 2-й львівській гімназії (тепер — ліцей № 8 Львівської міської ради на вул. Підвальній) та Львівському медичному інституті.
Щоправда, спершу Лем успішно склав вступний іспит до Львівського політехнічного інституту. Але, будучи представником «неправильного соціального класу» (батько — заможний лікар, завідувач відділенням) його не прийняли. Згодом згадував: «Батько використовував свої зв’язки і з допомогою проф. Парнаса, відомого біохіміка, мене відправив сина вивчати медицину, без найменшого ентузіазму з його боку».
Із його автобіографічних текстів (зокрема, трилогії «Незагублений час») можна виснувати, що юнака виховували на римо-католицький кшталт. Згодом він згадував: «Коли німці ввійшли до Львова, я довідався, що я не «арієць». Мої предки були євреями. Раніше я нічого не знав ні про юдейську релігію, ні про єврейську культуру. Власне, нацистське законодавство й просвітило мене щодо того, яка кров тече в моїх жилах. Батьки зуміли підробити документи, й ми уникнули переселення до ґетто. Фашисти тоді вбили всіх моїх близьких. Вони загинули у газових камерах концтабору Белжець».
Тож коли інтерв’юери запитували Лема про його життя в окупованому німцями Львові, часто відмовлявся відповідати. Пояснював, що за такі спогади розплачується безсонними ночами.
У СРСР не повідомляли не лише про львівський період життя Лема, а й узагалі про нього, вочевидь, тому, що намагалися хоч трохи обмежити його популярність в Україні. Бо він не приховував свого критичного ставлення до тоталітаризму, висміяного ним «езопівською мовою» наукової фантастики.
Не виключено, що письменник «хуліганив» у своїх творах тому, що виріс у Львові з його культом, водночас, задиркуватих і шляхетних «батярів». Та й творити почав ще у Львові, позаяк свій перший роман «Людина з Марсу» опублікував 1946 року вже невдовзі після «добровільно-примусового» переселення до Кракова в ході «обміну українським і польським населенням» між СРСР та Польською Народною Республікою.
Але у Львові Лем не лише вчився, а й боровся проти німецьких окупантів (як блондин, міг безпечно ходити вулицями з фальшивими паперами, через що врятувався від загибелі й зумів врятувати своїх батьків). Бо коли заробляв під час війни помічником механіка — розпилюванням підбитої військової техніки на брухт, то, знайшовши у ній зброю та набої і таємно передавав їх польським підпільникам.
І настільки захопився тоді технікою, що хотів працювати після війни зварником. Але його батько наполіг, щоб син завершив медичну освіту. Але оздоровлював Лем не медициною, а літературними творами.

Прогнозист
Письменником став, аби вижити. Згодом пояснив: «Ми переїхали до Кракова, втративши під час війни все своє майно. У свої 70 із гаком років батько мусив працювати отоларингологом у лікарні. Ми жили в одній кімнаті й татові не було за що обладнати власний лікарський кабінет».
Після того, як почали друкувати його науково-фантастичні оповідання й романи, вирішив не складати випускних іспитів, щоб уникнути військової служби. Та все ж одержав сертифікат про закінчену медичну освіту й трохи попрацював асистентом у дослідному гуртку при Ягеллонському університеті, з якого його вигнали за критику теорій сумнозвісного «академіка» Лисенка. Але, врешті-решт, письменництво стало основною роботою.
Про обраний ним жанр розповів таке: «Фантастика схожа на гігантське збільшувальне скло, в яке ми розглядаємо тенденції розвитку — соціальні, моральні, філософські, які бачимо у нашому сьогоденні. Згадуючи про майбутнє, про життя на далеких планетах, я розповідаю про проблеми своїх сучасників, нехай вони і вбрані у галактичний одяг».
Багато його прогнозів у галузі технології, які здавалися неймовірними, згодом збулися. І все ж він, далебі, тому популярніший на теренах колишнього СРСР, ніж дуже багато його колег, що не вмістився в рамках жанру, обраного ним.
Бо його твори — це «гримуча» суміш не так фантастики, як іронії, сатири та незанудної філософії. А його афоризми цитують, «забуваючи» зсилатися на їхнього автора.
Приміром, такі: «Світ треба змінювати, бо інакше він незворотнім чином почне змінювати нас»; «Якщо людина не може чогось робити добре, то не треба цього дробити взагалі!»; «Треба бути собою. Завжди собою, з усіх сил собою, і тим більше, чим важче: не приміряйте чужі долі»; «Ніхто не може дати більше, ніж той, хто втратив усе».
Про екранізацію 1972-го режисером Андрієм Тарковським його роману «Соляріс» згадував таке: «Я просидів у Москві шість тижнів, доки ми сперечалися про те, як робити фільм. Тарковський у стрічці хотів показати, що Космос дуже бридкий і неприємний, натомість на Землі прекрасно. А я писав і вважав навпаки. Він зняв не «Соляріс», а «Злочин і кару».
Зрештою, обізвав Тарковського дурнем і поїхав додому. А коли генерал Войцех Ярузельський, який керував тоді Польщею, через робітничі заворушення запровадив у країні наприкінці 1981 року воєнний стан, переїхав до Західного Берліна. Згодом — до Відня.
Поступово охолов до художньої літератури. Писав філософські есе та футурологічні праці. «Не бачу потреби створювати ще одну книжку лише для того, щоб заробити якнайбільше», — пояснив він.
1988-го повернувся до Польщі та зовсім закинув письменницьку діяльність. Останніми роками Лему докучав діабет. Страждав на меланхолію. Гостро критикував сучасну фантастику.
За це 1976 року його навіть виключили з американської організації письменників-фантастів, почесним членом якої обрали 1973-го. Натомість 1981 року письменник одержав почесний учений ступінь Вроцлавського технологічного університету. А згодом — Опольського, Львівського й Ягеллонського.
Після того, як старенький автор узагалі уповільнив темпи своєї творчості, його шанувальники, знудьгувавшись за одкровеннями цього «гуру», перейшли на спілкування з ним в Інтернеті. А коли по його відповідях відчувалося, що він уже втомився, співрозмовники Лема намагалися затримати його біля комп’ютера… освідченнями йому на кшталт: «Я Вас люблю з першої прочитаної мною в юності казки про роботів і до кінця моїх днів, і жодних запитань. Завжди й в усьому Ваш».
Розповідав на схилі літ: «Дивовижно, але інколи мені сниться, що я маю зовсім інше минуле, ніж насправді. Війни, розстрілів у снах не бачу. Я зробив усе, що вважав найголовнішим, і перегорнув цю сторінку свого життя. Що попереду? Рай? Не знаю. Їх же кілька — християнський, ісламський, буддійський. Залишається визначитися, в якому напрямку рухатися».
На старості розчарувався не лише в літературі, а й у майбутньому людства. З осудом ставився до телебачення й Інтернету. Пророкував близький кінець світу. Помер у віці 84 літ у клініці кардіохірургії Ягеллонського університету в Кракові. 2019-го у Львові на місці старого трамвайного депо створили щось на кшталт культурного центру (офіційно це — інноваційно-креативний простір), який отримав назву «Станція Лема». У Програмі заходів відзначення 100-річчя з дня народження Станіслава Лема Львівської міської ради, зокрема, передбачене присвоєння назви та початок реконструкції площі С. Лема.
Як повідомляв «Міст», у Ванкувері відкрили мурал Станіслава Лема.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online