Новини для українців всього свту

Thursday, May. 13, 2021

Ким насправді був письменник Домонтович

Автор:

|

Квітень 24, 2021

|

Рубрика:

Ким насправді був письменник Домонтович
Віктор Петров

Віктор Петров написав свій роман «Дівчинка з ведмедиком» на 30 літ раніше, ніж Набоков — знаменитий роман «Лоліта». Сюжети у книг — схожі. У нього навіть імен багато — Петров, Домонтович, Бер, Веріґо.

Таємниче зникнення
Одного квітневого дня 1949 року професор Віктор Петров вийшов зі свого помешкання у Мюнхені (Німеччина) на Файльлічштрасе, привітно помахав сусідам капелюхом і рушив у напрямку вокзалу. Уже наступного ранку він мав бути в українському еміґраційному таборі у Міттенвальді, але так туди і не потрапив. Знайомі стурбувалися. За кілька днів у газетах з’явилося оголошення про пошуки професора. На ноги підняли американську окупаційну адміністрацію. Однак більшість українського середовища, яке втекло до Баварії від більшовиків, були впевнені — Петрова вбили. «1949 року він щезає з Мюнхенської квартири. Всі думали, що помер, багато писали, що хтось чув, як його катували тощо, багато було версій», — розповідає письменник Степан Процюк.
Якраз напередодні проф. Петров написав велике дослідження «Українська інтелігенція — жертва більшовицького терору». Тож помста українському науковцю і письменнику з боку СРСР виглядала природною. «І він перестарався так само, коли залишив книжку, яка вийшла 1956-го, про те, що українські письменники, українська культура — жертви більшовицького терору 1949 року. Так написати не конче було. Щось таке є в його біографії, яке, мені здається, дозволяє говорити про переваги то однієї, то іншої особистості всередині нього. — зазначає п. Процюк.
Але за деякий час у справі зникнення проф. Петрова з’явився новий факт. Колишній член Служби безпеки ОУН Яровий, котрий на еміґрації раптом переметнувся до росіян із «Білого руху», раптом написав, що Петрова вбили саме українські націоналісти. Причому описав це в деталях, наче сам був свідком події.
Таємниця зникнення письменника обростала все новими і новими чутками. Аж раптом один із еміґрантів, вивчаючи радянську книжку про археологію, серед сотень імен авторів побачив Віктора Петрова! Виявилося, що він не просто живий і здоровий, а якимось чином опинився в СРСР. Із жертви одразу ж перетворився на зрадника — аґента Кремля.

Випередив Мішеля Фуко
«Він мав літературний талант, був добрим археологом, етнографом, прекрасним мислителем. Під псевдонімом Віктор Бер писав історіософські есе. Декотрі історики та філософи стверджують, що в деяких своїх есе він випередив Мішеля Фуко та його думку про так звану циклічність історії», — ділиться п. Процюк.
Російський письменник Набоков написав свій скандальній роман «Лоліта» про кохання чоловіка середнього віку та неповнолітньої дівчини-німфетки 1955 року й одразу здобув світову популярність. Його двічі екранізували, зокрема, відомі режисери Едріан Лейн та Стенлі Кубрик. А Віктор Петров написав свій роман «Дівчинка з ведмедиком» на 30 літ раніше — 1928-го. Майже про те ж, але глибше і цікавіше. Проте навіть в Україні він маловідомий. Петров-Домонтович просто опинився не в тому місці і не в той час. Що ж, можливо, його романи ще чекають екранізації новітніми Кубриками?
«Він народився в Катеринославі 1894 року, хоча завжди наголошував, що він «київський». Це теж цікава деталь. Письменник народився в сім’ї священника, котрого 1920-го висвятили на єпископа, а 1922 року він помер. Бути сином єпископа в радянський час і вижити було практично дуже важко», — зазначає п. Процюк.
Навчання Петрова в Київському університеті припало на час української революції. І він свідомо переходить на українську мову. «Домонтович спершу був російськомовним, принаймні двомовним. Він познайомився з Миколою Зеровим. Це був парадоксальний час розквіту певного українства. Українська починала ставати модною. Українська культурна — домінантою. І такі люди, як Віктор Петров, — розумні, з тонким нюхом і чутливі. Їх було багато, що переходили на українську мову», — ділиться п. Процюк.
1918-го Петров став аспірантом Київського університету. Але після окупації України більшовиками університет закрили. На запрошення Миколи Зерова Петров переїхав учителювати до с. Баришівка під Києвом.
Настав 1928 рік — коротка відлига в СРСР закінчувалася. Хвильовому вже виписали партійну догану за його «Геть від Москви!» і «Дайош Європу!». НКВС фабрикує справу Спілки визволення України (СВУ), от-от почнуться перші масові арешти та розстріли.
1935-го затримали Миколу Зерова. Звинуватили в тому, що очолював терористичну націоналістичну організацію. Після побоїв письменник зізнався: закликав до терору, коли прочитав вірш Куліша. Його засудили до десяти років таборів, але в листопаді 1937-го розстріляли в урочищі Сандармох.

Кидання по різних таборах
Після смерті Зерова Петров працював тихенько. Коли відбувався процес над спілкою СВУ, його там у чомусь звинувачували, але за два тижні випустили. Про що це може свідчити? Що вже співпрацював як аґент, — пояснює п. Процюк. — На його похороні в Києві 1969 року, як писали, було більше полковників Комітету державної безпеки, ніж письменників. Навіть Іван Драч називав Віктора Петрова «слизьким чоловіком».
Петров залягає на дно, працює у відділі етнографії Академії наук, паралельно займається археологією.
«Виникає образ чоловіка з надзвичайно поламаною долею, поламаним характером, котрий хотів вижити, любив життя, був дуже психологічно обдарований, мав усередині кілька розвинених і продуктивних «я», якими вмів маніпулювати. Домонтович із литовської — той, хто каламутить воду», — править далі п. Процюк.
Але незабаром Петров-Домонтович оживає. 22 червня 1941 року колишній союзник Сталіна Адольф Гітлер починає війну проти СРСР. Петрова призначають керівником інституту фольклору Академії наук і наказують евакуюватися до Уфи. Але він зникає та з’являється 1942-го в Харкові в німецькій уніформі лейтенанта!
Що робив Петров у німецькому мундирі, швидше за все, назавжди залишиться таємницею. Були різні чутки — аж до неймовірних. За однією, приміром, він мав очолити маріонетковий український уряд. За іншою — Петров врятував від знищення цілий народ. Німецька окупаційна адміністрація вагалася, що робити з караїмами — це такий малочисельний семітський народ, який мешкав переважно у Криму. Проф. Петров довів німцям, що караїми — не євреї, і саме це врятувало десятки тисяч життів.
1944 року Петрова бачили у тому самому німецькому однострої вже у Берліні. Там він начебто мав, ні більше ні менше, убити Гітлера!
В останні дні війни Петров спокійнісінько знімає німецьку форму і переїжджає до Мюнхена — американської зони окупації. Тут активно залучається в українське еміґрантське життя, щоб за кілька років знову зникнути. І знову випірнути в СРСР. Після шести років небуття Петров з’являється в Києві.
Перше, що робить Віктор Петров в українській столиці — пише записку жінці свого життя — вдові свого друга Софії Зеровій. Йому було 62, їй — 66. Вони одружилися. Решту життя Петров присвятив Софії і науці, а от як письменник Домонтович помер. І після 1949-го вже ніколи не повертається до свого літературного псевдоніма.
Раніше «Міст» розповідав про парадокс професора Петрова.

Олег Криштопа, «5-й канал»

About Author

Meest-Online