Новини для українців всього свту

Friday, May. 20, 2022

Куліш подарував своїм співвітчизникам не лише абетку

Автор:

|

Лютий 13, 2022

|

Рубрика:

Куліш подарував своїм співвітчизникам не лише абетку
Пантелеймон Куліш

14 лютого 125 років тому спочив письменник, поет, перекладач, етнограф та історик, без фанатичної праці якого не друкували б на мапі світу слово «Україна».

Підняв із темряви
Пантелеймон Куліш заслуговує на вдячність співвітчизників попри те, що зрікався того, що проповідував. Але ж не тільки він уподібнився прогресивному спершу герою оповідання Антона Чехова «Іонич», який став у статечному віці ретроградом.
Та все ж саме Куліш підхопив разом із Тарасом Шевченком і Миколою Костомаровим естафету опору асиміляторам українців від «Історії Руси». І вручив її «громадівцям» Володимиру Антоновичу, Олександру Кониському, Павлу Чубинському, Миколі Лисенку та Лесі Українці, а ті передали поколінню Михайла Грушевського та Симона Петлюри. Тож саме Куліша історик Орест Субтельний назвав «Піонером українства».
Хоч до розгрому жандармами першої української політичної організації — Кирило-Мефодіївського братства — Куліш зустрічався з її учасниками не часто, бо жив тоді у Петербурзі, він неабияк вплинув на їхню програму в переписці з патріотами. А об’єдналися вони тоді навколо, як писав Куліш, «великого задуму — видвигнути рідну націю з духовного занепаду, а українського кріпака — з неволі духовної і соціальної».
«Підняти націю з темряви, яка не давала розвиватися її духовним силам і тим самим калічила її» присягав ще до створення цього братства спільно зі соратниками по українофільському гуртку «Київська молода». А після погрому кирило-мефодіївців українське літературне життя поновили, як запевняв Микола Зеров, саме «Записки о Южной Руси» Куліша, про яку Шевченко писав: «Цю книгу скоро напам’ять буду читати». Називав її найпрекраснішою, найшляхетнішою працею, діамантом в історичній літературі, наоціненною, алмазною книгою.
Коли Антонович та інші «хлопомани» порвали з польським рухом, то їм, за словами Зерова, «тяжко було дошукатися товаришів, що займалися б українськими справами», аж поки «не зв’язалися з редакцією «Основи» — першого українського громадсько-політичного й культурно-мистецького щомісячника. Франко визнав, що в «Основі» працювали найліпші наші сили».

«Більшого не знайти»
Їхнім лідером був Куліш. «Хлопомани» заснували після зближення з ним 1861-го «Громаду», з якої вийшли засновники перших українських політичних партій на Наддніпрянщині. А ті проголосили Українську Народну Республіку, за яку воювали засновники Організації українських націоналістів та Української повстанської армії.
«Громадівець» Михайло Драгоманов запевняв, що Куліш був свого часу «єдиний, хто може поставити українську справу на всю її широту». З метою підвищення національної свідомості та загального освітнього рівня своїх співвітчизників він видав укладені ним буквар і читанку «Граматку», а також 39 випусків «Сільської бібліотеки» — книжечок-«метеликів» із творами української літератури. А вперше переклавши твори Шекспіра, Байрона, Ґете, Гейне та Шиллера, почав «європеїзацію» співвітчизників.
Микола Хвильовий наполягав: «Що ж до ідеального революціонера-громадянина, то більшого за Панька Куліша не знайти. Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного українського минулого. Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилася до типу західного інтелігента».
Куліш, неабияк ризикуючи, переправив «символ віри українства» — «Кобзар» Шевченка — за кордон, аби здійснити його перше безцензурне видання. А перед тим редагував його, надаючи глибшого змісту. Приміром, після того, як поміняв рядок Шевченка «Наш завзятий Головатий» на «Наша пісня, наша дума», по-інакшому залунало й продовження — «От де люде, наша слава, слава України!».
Відредагував і видав як «сирі» ще «Народні оповідання» Марка Вовчка, так і твори багатьох інших корифеїв нашої літератури. А коли у 1920-х на Наддніпрянщині почалася «українізація», публіцистичні статті, історичні розвідки, поезії, поеми та повісті Куліша поступалися популярністю лише творам Шевченка.

«Перворядна звізда»
Шальки терезів у протистоянні між україно- та москвофілами Куліш почав переважувати у бік перших із них ще тоді, коли їхні опоненти засіли мало не в усіх «бастіонах» на Наддністрянщині. Саме під впливом творів Котляревського, Шевченка та Куліша, якого Іван Франко іменував «перворядною звіздою в нашому письменстві», галичани в 1860-х рр.. першими почали… переодягатися в українські національні костюми.
Історик Роман Горак констатував: «Хлопоманство перекидається з одягу і на більш поважні речі. Треба вже свою мову, але не на основі книжної (церковнослов’янської. — Ред.), а на основі тієї, яку вніс у літературу Куліш».
1893 року у Львові домоглися від австрійського уряду затвердження у Наддністрянщині української фонетичної абетки й такого ж правопису, які Куліш першим застосував у своїх творах і редагованих ним. Тож їх і прозвали «кулішівкою».
«Фонетичний правопис полегшував учням навчання у школі та обрубував зв’язки між українською та російською орфографіями, символічний сенс чого винахідники «фонетики» дуже добре усвідомлювали. Австрійська держава і польсько-галицька адміністрація благословили у 1890-х роках саме цей вибір, що стало важкою поразкою для русофілів, які тим часом втратили вплив на школу і наступні покоління», — констатувала Анна Вероніка Венланд, дослідниця москвофільства.

«Головний двигач»
Попри погрози царських урядовців зняти його з державних посад у Варшаві, Куліш уперто надсилав свої твори та власні кошти львівському щомісячнику «Правда», який був у 1867-1890 рр. друкованим органом українців Наддністрянщини. Уродженець Сумщини волів звільнитися за власним бажанням зі своїх «хлібних» посад, бідувати, зректися російського підданства, еміґрувати, ніж відмовити наддністрянцям.
Франко назвав його «головним двигачем українофільського руху в Галичині у 1860-х і майже до половини 1870-х». А 1881-го Куліш закликав наддніпрянців у «Зазивному листі до української інтелігенції» підтримати національний рух на Наддністрянщині.
Історик Іван Лисяк-Рудницький визнав, що Куліш першим додумався перенести туди український центр. Ще один історик, Ігор Чорновол, запевняв: «Куліш безпомилково передбачив майбутню політичну роль Львова в українських визвольних змаганнях ще напередодні свого першого приїзду сюди і в вклав у Галичину значну частину своїх прибутків». Услід за ним інтелект і фінанси інвестували туди інші кияни, унаслідок чого Наукове товариство ім. Шевченка у Львові й виховало в Наддністрянщині покоління січових стрільців.

«Сприяв формуванню»
Найголовнішою книгою, що вплинула на національну свідомість наддністрянців, була, звісно, Біблія, уперше майже повністю перекладена українською мовою Кулішем спільно з фізиком Іваном Пулюєм і письменником Іваном Нечуй-Левицьким попри фатальний, здавалося б, збіг обставин. Коли у Куліша вкрали рукопис його перекладу, він відтворив утрачений текст із пам’яті.
А в останні місяці життя йому, 75-річному, знову довелося відновлювати переклад, бо рукопис згорів. Олександр Барвінський констатував: «Куліш поклав головою свого життя дати українському народові Святе Письмо в перекладі його рідною мовою і тим сприяв формуванню людей чистих серцем і праведної освіти».
Публіцист Євген Маланюк підсумував, що Куліш «народу нашому подарував Біблію та Шекспіра, залишив нам перший національно-історичний роман («Чорна рада». — Ред.), мову, вже не ту, що «конала», як здавалося Метлинському чи Боровиковському, і не ту, що була діалектом для «домашнього вжитку», як на це приставав Костомаров, а мову, вироблену і для публіциста, і для науки, і для белетристики, дав нам початки історіософічної і зразки політичної поезії, врешті, створив нам нашу сучасну абетку».

«Дбаймо про будучину»
Натомість Куліш заповів: «Дбаймо про свою будучину, знаймо добре, що ми в себе вдома, серед своєї рідної сім’ї, у своїй рідній хаті, що ніхто нам її не дасть, ніхто її не підійме, ніхто ж і не обігріє та й не освітить так, як ми самі».
А сам Куліш застеріг від критики на його адресу так:
«Не забудеш мене, поки віку твого, моя нене Вкраїно,
Поки мова твоя голосна у піснях, як срібло чисте дзвонить.
На що глянеш, усюди згадаєш твого бідолашного сина;
Тупоумство людське, моя нене, від тебе його не заслонить»…

Як повідомляв «Міст», у Нью-Йорку віддали шану Пантелеймону Кулішу.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply