Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 27, 2021

Кравс також сіяв «зерно, яке дало тисячократне жниво»

Автор:

|

Листопад 18, 2021

|

Рубрика:

Кравс також сіяв «зерно, яке дало тисячократне жниво»
Антін Кравс

Львівська обласна рада проголосила 2021-й роком генерала, який народився 23 листопада рівно півтора століття тому.

Еліта УГА
Україна стала Вітчизною в т. ч. багатьох німців. Зокрема, поетеса Юлія Шнайдер закликала під псевдонімом Уляна Кравченко: «Молись, дитино, за Україну». 
Серед вояків армії Української Народної Республіки, розстріляних 22 листопада 1921 року більшовиками за відмову перейти до них, були поручник Ернест Єгер і козак Йосип Кранц. Натомість в Українській галицькій армії (УГА) — 67 офіцерів із Австрії й 60 із Німеччини. А також 62 галицьких і 36 буковинських німців.
Зокрема, генерал-чотар Арнольд Вольф командував спершу 3-ю бригадою УГА, а потім — її 2-м корпусом. Львів’янин Альфред Шаманек був полковником УГА й начальником її Генерального штабу. Полковник УГА Альфред Бізанц командував 7-ї Львівською бригадою УГА.
Отаман (майор) Вільґельм Лобковіц очолював оперативний штаб Начальної команди УГА. Перед цим він, як і отаман Ріхард Якверт, керував штабом 3-го корпусу УГА.
Сотник-львів’янин Ганс Кох був начальником штабу Першого корпусу УГА. На цю ж посаду призначали отаманів Рудольфа Вурмбранда, Вільґельма Зеєгорша, Йоганна Куніша, Фердинанда Льонера й Альфонса Ерле.
Далеко не всі німці в УГА були «заробітчанами». Приміром, командир старшинської школи УГА, сотник Франц Рімаль, заявив: «Я поклявся служити вашому народові, синів якого я ще за Австрії подивляв не лише за їх безмежну скромність, а також за їх велику хоробрість і героїзм».
Поет Володимир Сосюра, який входив 1920-го до складу 1-го Чорноморського полку Червоної вже тоді УГА, згадував в автобіографічному романі «Третя рота»: «Командир полку — німець із тризубом на кашкеті. Він каже: «Я воював за неньку Україну і буду за неї воювати до смерті».

Збирав військо
Найвідоміших серед німців в УГА був її генерал-четар Антін Кравс, який народився 23 листопада 1871 року в Берегометі (тоді — ще селі, а зараз це селище міського типу у Вижницькому районі Чернівецької області) на Буковині. Свого батька-німця втратив у ранньому віці, тож його виховала мати-українка.
Брат його батька, колишній військовий, посприяв вступу свого небожа спершу до кадетської школи, а потім — до віденської вищої офіцерської. Після її закінчення Кравс, зокрема, служив на Наддністрянщині в полках, в яких переважали українці.
У ході Першої світової війни був командиром батальйону спершу у 58-му Станиславівському полку, а згодом — у 55-му Бережанського. 1916-го зазнав поранення, а після лікування воював в Італії. Був нагороджений трьома медалями «За військові заслуги», двома хрестами «За військові заслуги», орденами Залізної Корони й Леопольда та лицарським хрестом.
Коли дізнався в листопаді 1918 року про створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) та її армії, негайно зголосився до неї й став її підполковником. 5 грудня того року очолювана ним військова група «Хирів» 8-ї Самбірської бригади 3-го корпусу УГА прогнала польських окупантів із Хирова, а 8-го — з Нижанковичів.
Письменник Андрій Чайковський, який був тоді повітовим комісаром Самбірщини, згадував: «До нас добрався противник від Перемишля. На тім відтинку з’явився підполковник Кравс. В Самборі ніхто його не бачив, бо він сидів на фронті. Спав на лаві де-небудь в чекальні ІІІ-го класу на станції. Збирав військо, організував його частини, сидів із стрільцями в окопах, показував, як і де їх копати. Стрільці від старшини до рядового дуже його любили і поважали, прозвали його кучерявим. Що той відтинок так довго держався, то в цьому заслуга підполковника Кравса».

«Надзвичайно солідний»
В одному зі своїх наказів Кравс наголошував: «Можна часто зауважити, що старшина в часі, котрі призначені на вишкіл мужви, наразі пополудні сидять по гостинах та кав’ярнях! Старшина, котрий в часі муштри і занять буде ходити по місту, чи то сидіти в кав’ярні або гостині, буде сей час притягнений до відповідальності».
1 січня 1919-го йому присвоїли звання полковника УГА. А наприкінці того місяця призначили командиром 8-ї Самбірської бригади, яка займала фронт від Карпат до Городка. У березні 1919 року керував Вовчухівською наступальною операцією, в ході якої УГА оточила польське угруповання у Львові. Але Найвища Рада держав Антанти домоглася тоді перемир’я, яким підступно скористалися поляки, зненацька розпочавши наступ.
Керівництво Української Національної Ради, законодавчого органу ЗУНР, вирішило тоді проголосити диктатором ЗУНР Кравса. Але, врешті-решт, цю посаду отримав Євген Петрушевич.
Натомість Кравсу присвоїли звання генерала-четара й доручили йому командувати 3-м корпусом УГА, частини якого дійшли в червні 1919-го в ході Чортківської офензиви до Галича й відкинули за річку Свірж. Головнокомандувач УГА Михайло Омелянович-Павленко згадував: «На нашому крайньому лівому крилі, де події мали надзвичайно відповідальний характер, був генерал Кравс. Цей надзвичайно солідний і випробуваний старшина був у повному розумінні провідником, що користався як довір’ям Начальної Команди нового і старого складу, так теж старшин і стрільців. Хоч з роду німець із Східної Галичини, він рахував себе все і всюди українцем. У корпусі був він основною фігурою. Йому одному Начальна Команда дозволила розвинути свою бригаду в дивізію».

Найвища нагорода
Але брак набоїв змусив УГА перейти Збруч. 3-й корпус Кравса звільнив 7 серпня від більшовиків Жмеринку, а 10-го — Вінницю. Генерала призначили командиром 3-ї армійської групи об’єднаних армій УНР і ЗУНР, яка 30 серпня звільнила Київ. Але через наказ Головного отамана Симона Петлюри армії УНР не вступати в бої з денікінцями, які теж увійшли тоді до столиці, українці змушені були її залишити.
Восени 1919 року Кравс очолив 3-й корпус УГА, який воював на більшовицькому та денікінському фронтах, але поразки зазнав передусім у боротьбі з тифом. Кравс згадував: «Уже, власне кажучи, не було ніякої Української Галицької Армії. Був лише один величезний український галицький шпиталь. Українська Галицька Армія доборолася до краю».
Тож УГА тимчасово була змушена в лютому 1920 стати року Червоною. Але Кравс не стільки командував її 3-ю бригадою, скільки переховувався від арешту більшовиками.
Згодом згадував: «Мої діти (вояки. — Ред.) дбали про те, щоби батькові нічого не приключилося. І це була найвища нагорода, якої я міг дожити, коли я знав і бачив, як вони мною піклуються. Це й є найбільшою чеснотою цього добросердного народу, що він є вірний і прив’язаний, і це він доказав у тих тяжких часах».
Коли більшовики усунули Кравса з посади й наказали йому прибути до Києва — таємно переправився через Дністер. Але встиг перед цим врятувати залишки своєї бригади. Згодом розповів: «Всіма засобами змагав до того, щоби перевести мій корпус в околицю, яка могла б своєю допомогою запевнити йому прожиток і спокій, і де можна було б поволі привести хворих до здоров’я. Найвигіднішим до цього видавалися мені німецькі колонії на південний захід від Одеси. Тамошнє населення було багате, стояло на високім ступені і культури і дійсно, як ми там прийшли, прийняло нас дуже гостинно. Особливу увагу і багато старань було надано хворим. В кожному зайнятому військовою частиною населеному пункті був організований госпіталь. До догляду за хворими зголосилося добровільно багато жінок з цивільного населення, які з великою турботою заопікувалися хворими. Колоністи доставили даром у великій кількості білизни і простирадл. Для хворих приносили безплатне молоко. Для виздоровлюючих влаштували краще харчування. В таких обставинах військо швидко поправилося і в кінці березня були знову майже всі здорові».

«Коротке, але славне»
У квітні 1920-го 3-тя бригада порвала з більшовиками й знову об’єдналася з армією УНР. Але польські війська розпочали роззброювати частини УГА. Тож у серпні 1920 року її 300 старшин і 500 вояків на чолі з Кравсом прорвалися на Закарпаття, де їх інтернували в таборі чехи та словаки. Після звільнення з нього 1923 року генерал перебрався до Відня.
1937-го завершив спогади «За українську справу», в яких звеличив УГА: «Її життя було коротке, але славне. Вона залишила після себе традицію і виховала нове покоління. Зерно, що вона його посіяла на українській землі, зійшло і дало тисячократне жниво ген на чорній українській землі».
1941 року увійшов до складу Української генеральної ради комбатантів. А 1945-го по нього прийшли радянські контррозвідники, але не заарештували з огляду на тяжкий стан його здоров’я. Помер 13 листопада 1945 року у Відні (Австрія).
Як повідомляв «Міст», генерал Кравс намагався запобігти «Київській катастрофі».

Ігор Голод

About Author

Meest-Online