Новини для українців всього свту

Wednesday, May. 12, 2021

«Кажуть, що тут він має свою Україну»

Автор:

|

Травень 01, 2021

|

Рубрика:

«Кажуть, що тут він має свою Україну»
Лев Ґец. Автопортрет

13 квітня 1896 року в багатодітній львівській родині друкаря Льва Ґеца народжується син, якого також називають Львом. Освіту здобуває в школі ім. Маркіяна Шашкевича та Львівській промисловій школі. «Серденько, ти муляр? — запитує архітектор Іван Левинський у робітника на будівництві корпусу «Львівської політехніки». «Так», — відповідає 16-річний Лев Ґец. «Не виглядаєш, ходи-но сюди». Так 1912-го починає працювати в архітектора Івана Левинського. Знайомиться із художником Олексою Новаківським, який дарує йому сім ескізів своєї картини «Пробудження».
Один із найвідоміших зодчих Галичини Іван Левинський забирає юнака з будівельного майданчика у креслярський відділ. Помічає його схильність до малювання і веде до Олекси Новаківського, котрий утримує художню школу. «Я слухав митця, приглядався до картин і аж піт мені лився з чола від величі його праці, — згадував Лев Ґец про це знайомство. — Мені було 17 років і доти я ще ніколи не бачив живого художника».
Починається Перша світова війна, і Лев Ґец записується до Українських січових стрільців, що діють у складі австрійської армії. Узяв до кишені альбом, крейду, олівці та з цим добром пішов на фронт. Брав участь у боях Першої світової війни проти армії Російської імперії на Галичині. На дозвіллі замальовував побут вояків. Тоді з’явилися його перші рисунки та карикатури стрілецьких старшин. Люди згори звернули увагу на Ґеца.
У формуванні опиняються й інші митці, котрі засновують «Пресову квартиру». Працюють над художніми та музичними творами, фотографіями, записами спогадів та інтерв’ю. Впродовж відносно короткого часу повстав прекрасний альбом «Антологія стрілецької творчости».
На прохання митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького 1914-го замуровує в стінах Собору Святого Юра у Львові документи, щоб не дісталися російським військам. Наступного року записується добровольцем до Українських січових стрільців, які воюють на боці Австро-Угорщини проти Російської імперії.
У вільний час Лев Ґец змальовує стрілецький побут і портрети. Вдається зберегти близько 300 малюнків і збірку «Антологія стрілецької творчости». Частину з них друкують у вигляді листівок. У 1915-1917 рр. працював зі стрілецькою тематикою — портрети та побут вояків. 1916-го Лев Ґец створив автопортрет.
Під час одного з боїв 1916-го отримує важке поранення. Якийсь час лежить непритомний серед убитих. Друзі пишуть рідним про загибель. 1 листопада 1918 року бере участь у встановленні на Львівській ратуші синьо-жовтого стягу. У сутичках з поляками отримує поранення.
По завершенні війни починається протистояння поляків та українців за Галичину. Лев Ґец стає однією з перших жертв боїв у Львові. «Пострілений в обидві ноги, узятий в полон, стає перед маревом досмертнього каліцтва. Мав тоді літ 23. Загоїлася одна нога, зложили другу. Ґец піднявся кінець кінців з ліжка і завважив, що одна з ніг коротша на кілька сантиметрів, — писав про нього стрілець Микола Голубець. — Зажадав нової операції. Казав собі зломити вилічену ногу і натягнути. Коли по семимісячних експериментах лікарів станув «на рівні ноги», повезли його до табору в Домб’ю під Краковом».
У таборі військовополонених та інтернованих біля Кракова продовжує малювати. Робить це на папірцях поганої якості. Жінки, котрі працюють у таборі, потайки виносять малюнки до помешкання краківського лікаря. Звідти їх забирають полонені, які повертаються до Львова.
Лев Ґец виходить із табору і знаходить 139 малюнків. Наклеює на картон і зшиває в обкладинці у полотні. Виходить другий художній альбом часів визвольних змагань. Українська громада вражена творчістю вояка, збирає кошти на навчання у Краківській академії мистецтв. Там конкурс — 60 бажаючих на сім місць. Його приймають.
Після академії шукає роботу у Львові. Але державні заклади не мають вакансій. Є направлення лише до малих містечок. Серед них обирає Сянок — тепер територія Польщі. Це центр Східної Лемківщини, заселеної переважно українцями. Живе на горищі гімназії. У вільний час змальовує закапелки містечка. Відбулися 74 виставки його робіт. Опублікували майже 850 статей і рецензій 12 мовами.
У 1919-1924 рр. навчається в Краківській академії мистецтв. Потім працює в містечку Сянок у гімназії ім. Королеви Софії. Серед його учнів — майбутній поет Богдан-Ігор Антонич. 1931-го в Сяноці засновує товариство «Лемківщина». За рік його учасники відвідують 35 сіл, де збирають понад 1 тис. експонатів. Відкривають музей.
«Головною темою його творчості стають краєвиди. Відкриває мальовничу красу малих провінційних галицьких міст. Тісні вулички, переулки, синагоги, жидівські ґетта, окремі мотиви каплиць або загальні погляди на море дахів — ось найважніші сюжети», — писала про нього львівська газета «Діло» 1934-го у статті «Лев Ґец — маляр недоглянених закутин».
Роботи регулярно виставляють на українських виставках. Асоціація незалежних українських митців 1939 року видає монографію про творчість Льва Ґеца. Він стає організатором музейної справи на Лемківщині. Впродовж 1930-х разом із однодумцями збирає близько 8 тис. музейних експонатів. Створюють і відкривають експозицію.
У 1941-1944 рр. мистця двічі арештовують нацисти. Згодом — польські органи безпеки. Після Другої світової війни, з 1950-го, викладає у Краківській художній академії. Збірка замальовок Кракова виходить окремою книжкою. Має складні стосунки з польськими спецслужбами. За Львом Ґецом стежать 14 аґентів. Телефон прослуховують, перечитують листи.
1953 року польські органи держбезпеки шантажують Льва Ґеца та його дружину Марію, змушують до співпраці. З розпачу вони вирішують скоїти самогубство. Приймають снодійне та відкривають у квартирі газ. Дружина гине, а чоловіка рятують.
«Ґец служив у Січових Стрільцях сержантом. Під Львовом був поранений і українські націоналісти визнають його героєм, що боровся за самостійну Україну, — йдеться в одному з оперативних рапортів Третього відділу Служби безпеки Польщі у Кракові 1959-го. — Тепер його називають послом у Кракові. Кажуть, що тут він має свою Україну». Та спецслужби дають йому спокій. Одружується вдруге.
Лев Ґец підтримує зв’язок із українською інтелігенцією в УРСР. В одному з листів до історика Сергія Білоконя пише: «На запит, де себе я зараховую — чи до Польщі, чи України, треба знати, що цілий свій вік зараховую себе до українців, разом із мистецтвом. Виставлявся у десяти народах, але все як українець. Поляки ні разу не врахували мене між своїми, бо знають, що подаю себе українцем. В хаті панує моя рідна мова, жінку маю з Гуцулії і творимо у Кракові Україну».
Перед головою Спілки художників УРСР Василем Касіяном клопочеться про передачу своїх робіт в Україну. Та влада від них відмовляється. Скаржиться про це науковцю Федорові Погребеннику, який потайки відвідує митця 1971-го. 16 грудня 1971 року маляр помирає, його ховають у Кракові. 3,5 тис. малюнків, акварелей, картин і дереворитів створив Лев Ґец протягом життя. Після його смерті більшість його робіт відходить Історичному музею Кракова.

Микола Голубець, «Газета по-українськи»

About Author

Meest-Online