Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 5, 2021

Франка проголошували пророком соціалізму, проти якого він застерігав

Автор:

|

Травень 27, 2021

|

Рубрика:

Франка проголошували пророком соціалізму, проти якого він застерігав
Пам’ятник на могилі Івана Франка у Львові

28 травня 105 років тому пішов у вічність Іван Франко.

Вундеркінд попри все
Про Франка не лише можна, а й треба писати увесь час. Та чи все з прочитаного про нього зазвичай запам’ятовують навіть його шанувальники? Приміром, автор цієї публікації не забув про Франка лише те, що виклав у ній, не користуючись при цьому жодним джерелом інформації, крім своєї пам’яті. Вам цікаво те, що «застрягло у голові» журналіста зі Львова про одного з його найвидатніших земляків? Тоді пропоную прочитати ще й це, щоб, звіривши зі своїми знаннями про нього, перевірити: більше чи менше знаєте особисто Ви.
Отже, майбутній Каменяр народився 27 серпня в Нагуєвичах (у 1951-2009 рр. це село мало іншу назву — Івана Франка) на Дрогобиччині в родині коваля та власника 12 га на ймення Яків та його дружини, зубожілої шляхтянки Марії Кульчицької. Та коли шестирічного коваленка віддали до початкової школи в с. Ясениця-Сільна, то йому, аби навитися читати, вистачило всього десяти днів.
А за два роки склав у Дрогобичі іспит за перший клас так званої нормальної школи при василіанському монастирі й був прийнятий одразу до другого. Дрогобицьку ж гімназію закінчив із похвальним свідоцтвом зрілості й отримав стипендію Львівського університету, названого 1940 року на честь нього.
Хоч поки вчився, осиротів і зазнав скрути (доводилося навіть спати в трунах у столярній майстерні своєї далекої родички) й неприязні «панів»-педагогів. Згодом згадував, що ненависть до утиску однієї людини іншою виніс зі школи.
Невігластво своїх дидаскалів долав допитливістю — ще гімназистом зібрав бібліотеку, яка нараховувала до пів тисячі книг, виданих різними мовами. Але закінченню університету й достойній його інтелекту кар’єрі йому завадили спроби наблизити більш цивілізований і досконалий суспільний лад.

Проти провінціоналізму
Відгукнувшись на заклик наддніпрянця Михайла Драгоманова підняти на Наддністрянщині, зі слів канадського історика Ореста Субтельного, «інтелектуальне та ідеологічне повстання проти провінціоналізму і ретроградства ідейно обмеженого і консервативно мислячого західноукраїнського проводу», бозкомпромісні Франко та його приятель Михайло Павлик підпорядкували цій меті «Друг»,друковане видання москвофільського «Академического кружка». Помста не забарилася — майже рік Франко провів за ґратами. Його звинуватили в «поширенні соціалізму», жодного визначення якому судді дати не зуміли.
Чоловікові відмовляли в працевлаштуванні видавці газет, які боялися за «тепленькі» місця в галицькому сеймі та віденському парламенті. А коли, скориставшись сприянням наддніпрянської інтелігенції, він видавав «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Світ», «Братство» («Поступ»), стримували конфіскаціями накладу, блокуванням передплати, наступними арештами.
Після відмови прийняти його після захисту ним у Відні дисертації викладачем університету, працював у пресі польських соціалістів — доки не переконався й у їхньому українофобстві. Тож не лише відійшов від соціалізму та поляків, а й «віддячив» їм публікацією про Міцкевича «Поет зради».
Відтак, став співзасновником першої на Наддністрянщині Русько-української радикальної партії. А згодом сприяв об’єднанню її правого крила з молодими «народовцями» у Національно-демократичну партію. Обидві вони очолили 1918 року Західноукраїнську Народну Республіку після його смерті. Та дорогоковказом їм слугував накреслений ним іще в публікації «Поза межами можливого» орієнтир — незалежна Україна, який дослівно закарбувався в пам’ять автора цієї публікації: «Самостійність належить до тих ідеалів, які можуть запалювати серця ширших кругів людей, вести тих людей до найбільших жертв, додавати їм сили в найстрашніших муках і терпіннях. Тисячні стежки, які ведуть до його здійснення, лежать просто-таки під ногами, і тільки від нашої згоди на нього буде залежати, чи ми підемо тими стежками в напрямі до нього, чи, може, звернемо на зовсім інші стежки».

Робочий віл
Обдарований та енергійний літератор і науковець здобув неабиякий авторитет не лише по обидва боки Збруча, а й у всій Європі — йому пропонували очолити університетську кафедру в столиці Болгарії. Його кандидатуру висували для обрання до Російської академії наук. Ігнорувати Франка стало невигідно й поміркованим редакторам львівських видань — «Діла», «Зорі», «Літературно-наукового вісника» та керівництву Наукового товариства ім. Тараса Шевченка.
«Робочим волом до воза української науки й культури» дозволив «запрягти» себе за мізерну платню. І не лише тому, що виснаженому наполегливою працею й недугами Франкові вкрай потрібні були кошти на лікування його сина.
Поступово втрачаючи сили, поспішав якомога повніше реалізувати свій невичерпний потенціал. І, зрештою, зробив усе не лише можливе, а й неможливе, щоб, як і герой його поеми «Мойсей», вивести свій народ із чужоземного — політичного, економічного та духовного — ярма. При цьому «Вічний революцйонер», який не вгавав у ньому впродовж усього життя, часами допомагав йому в цьому, а часами — навпаки.
Однак, лише окремі епізоди життя та творчості Франка дали підстави радянським дослідникам записати його мало не в пророки більшовицького режиму, від якого він навпаки — застерігав, геніально розгледівши, що це буде більш жорстокий лад, ніж його попередники. Що ж, таки не помилявся публіцист Євген Маланюк, коли писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи ж чужого голосу, але кожен, почувши ім’я Франка, здіймає шапку, незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».
Раніше «Міст» розповідав про Івана Франка у філателії.

Ігор Голод

Іван Франко «Що таке поступ?»
Повного особистого щастя, не заколоченого ніякими прикростями, чоловік не осягне ніколи; та проте він весь вік старається та силкується поправити своє життя, усувати прикрості, добитися щастя. Мільйони знаходять одиноке щастя на землі в тій надії, шо правдиве щастя знайдуть по смерті, за гробом. Але інші мільйони людей у наших часах говорять, що поки там до загробовоrо щастя, а нам треба доложити сил і заходів і розуму, аби знайти хоч яке-таке щастя тут на землі.
Так само всі ми знаємо, що й повного громадського щастя, повного, так сказати, раю на землі люди не діб’ються ніколи. Але се ще не рація, щоб ми закладали руки і байдужно дивилися, як міцний душить слабого, як багач кривдить та висисає бідного, як одиниці кривдять та руйнують сотки й тисячі людей. Чи буде, чи не буде з того рай на землі, а ми борімося з кожним поодиноким лихом, з кожною поодинокою кривдою та дбаймо заразом не лише про те, аби побороти її в тім однім випадку, але також про те, аби по змозі заткати джерело подібного лиха й на будуче.
Колись, перед сотками літ лікарі не дуже придивлялися до поодиноких хвороб та болячок, але зате ламали собі голови, щоб винайти такий лік, який би міг лічити всі можливі хвороби. Вони вже й назву придумали для свого ліку, назвали його з-грецька панацея, нібито все-лік. Але такого ліку на всі хвороби ніхто не винайшов і не винайде ніколи.
Позбувшися мрії про той чудовий все-лік, почали лікарі докладніше придивлятися поодиноким хворобам, слідити об’яви, що виступають при її погіршенні і при поліпшенні, і звільна назбирали величезний запас спостережень та досвідів, що тепер називається медициною. Кожну слабість, кожний об’яв стараються пізнати якнайдокладніше, а від пізнання вже недалеко й до вилічення.
Поступ цілої людськості — се величезна і дуже складна машина. Вона порушується силою, на яку складаються тілесні й духовні сили всіх людей на світі; ані одному чоловікові, хоч який би він був сильний та здібний, ані одній якійсь громаді годі запанувати над рухом тої машини, годі кермувати нею. Як у цілій природі, так і в розвою людства керму держать два могутні кондуктори, тоті самі, яких пізнав вже великий німецький поет і вчений, Йоганн Гете, а то голод і любов. Голод, се значить матеріальні і духовні потреби чоловіка, а любов — се те чуття, що зроджує чоловіка з іншими людьми. Людського розуму в числі тих кондукторів нема і, певно, ще довго не буде.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply