Новини для українців всього свту

Thursday, Feb. 2, 2023

Чому «плював на Папу» Ярослав Галан?

Автор:

|

Грудень 05, 2022

|

Рубрика:

Чому «плював на Папу» Ярослав Галан?
Ярослав Галан

Уранці 24 жовтня 1949 року Львів облетіла звістка: у своєму помешканні вбили Ярослава Галана. Злочин розкрили не одразу — Міністерству державної безпеки (МДБ) знадобилось кілька років аґентурної роботи, щоб знайти вбивць.
До пошуку залучили Павла Судоплатова, одного з кращих ліквідаторів МДБ, який 1938 року убив у Роттердамі Євгена Коновальця. Щоб пришвидшити розслідування, до Львова приїздив Лаврентій Берія, голова НКВС. Справу на особистому контролі тримав Микита Хрущов, перший секретар ЦК КП(б)У. Врешті-решт, вбивцю Галана знайшли і затримали.
Ним виявився студент Львівського лісотехнічного інституту Михайло Стахур, якого радянським каральним органам видав Богдан Сташинський, майбутній вбивця Степана Бандери. Патріота засудили до страти 16 жовтня 1951-го. Вирок виконали того ж дня.
Й ось уже більш ніж 70 років головною версією вбивства вважається помста Ярославу Галану з боку українських націоналістів за його вбивчі памфлети проти ОУН-УПА та Ватикану. Незадовго до смерті він написав свій найвідоміший антиклерикальний твір «Плюю на Папу», і саме він, за версією слідства, став спусковим механізмом у прийнятті рішення про вбивство журналіста.
Що ж спонукало Ярослава Галана до такого різкого кроку? Головна його претензія до Ватикану полягала в тому, що керівництво Римо-католицької церкви (РКЦ) у роки Другої світової війни активно співпрацювало з нацистською Німеччиною, і це робило його відповідальним за злочини нацистів.
Довоєнні стосунки між Ватиканом і Третім рейхом спершу були більш ніж прохолодними. Папа Пій XI став справжнім головним болем для Адольфа Гітлера, адже категорично та публічно засуджував нацистську політику й ідеологію.
Але все змінилося 1939-го, коли після смерті Пія ХІ новим Папою під іменем Пія ХІІ став кардинал Пачеллі.
До цього він близько 20 років був офіційним представником Ватикану у Німеччині. За цей час полюбив цю країну. Його економки, кухарі, прибиральниці, шофери й особисті секретарі були німцями.
1933-го новий глава Ватикану уклав із Третім рейхом угоду, за якою РКЦ отримала певну свободу дій у країні, однак усі католицькі політичні організації заборонили. Так нацисти позбулися ще одних опонентів. Але найголовніше, чого вдалося досягти Гітлеру, це публічного «режиму тиші» щодо дій нацистів.
Це яскраво проявилося 1939 року на зустрічі Пія XII з Ріббентропом, міністром закордонних справ рейху. Останній став дорікати, що попередній Папа дозволяв собі різкі висловлювання проти Німеччини. У відповідь Пій ХІІ виправдовувався, що у своїх виступах подбав про те, щоб жодним чином не образити німців.
У традиційному посланні Urbi et Orbi напередодні 1940-го згадка про страждання «маленького народу» стосувалася не католицької Польщі, загарбаної нацистами в спілці з СРСР, а протестантської Фінляндії, на яку Сталін напав сам.
Пій ХІІ ніколи публічно не засуджував Гітлера та Голокост, не критикував злочинів нацистів і не називав їх злочинцями. В різдвяному зверненні напередодні 1943 року понтифік лише завуальовано згадав про «сотні тисяч людей, які без будь-якої провини, а іноді лише через свою національність чи расу були приречені на смерть або послідовне винищення».
Згодом у Ватикані скажуть, що тоді Церква не могла публічно засудити Голокост зі страху ще більших репресій з боку нацистів. Натомість щодо комунізму та Радянського Союзу Пій ХІІ ніколи не стримувався. Вочевидь, можливі репресії з боку комуністів щодо католиків і греко-католиків, Папу не обходили.
І хоча він відмовився офіційно благословляти вторгнення Німеччини до СРСР 1941-го, однак у своїх промовах більш ніж 150 разів засуджував комуністів, називаючи їх «ворогами Бога» та «пекельним кодлом».
Восени 1941 року американський президент просив у Пія ХІІ поради, чи варто США допомагати Радянському Союзу у війні проти Німеччини. Однак у Ватикані запевнили, що критика стосується лише кремлівської комуністичної верхівки, а щодо самого російського народу Рій ХІІ має батьківські почуття.
Коли Вінстон Черчілль, прем’єр-міністр Великої Британії, під час Тегеранської конференції 1943-го звернувся до Сталіна з пропозицією нормалізувати відносини між Ватиканом і СРСР, реакція радянського диктатора була більш ніж показовою. Сталін здивовано поглянув на главу британського уряду та запитав, навіщо йому це робити. Черчілль зауважив, що Папа — дуже впливова фігура. «Правда? — іронічно перепитав Сталін. — А скільки у нього дивізій?». Після цього діалогу Черчіль вже не робив спроб помирити Москву та Ватикан, відносини між якими стрімко погіршувалися, наслідком чого стала ліквідація 1946 року Української греко-католицької церкви.
Коли в липні 1949-го понтифік пригрозив відлучити від Церкви всіх прихильників комунізму, Ярослав Галан і написав свій знаменитий памфлет. За безкомпромісну позицію Пія ХІІ до комуністичного режиму в СРСР мільйони українських греко-католиків заплатили роками переслідувань і репресій. А за толерантність і дипломатичність Святого престолу до нацистського режиму в Німеччині заплатили своїми життями більше 6 млн євреїв.
Заради справедливості, все ж потрібно зазначити, що під час війни РКЦ врятувала тисячі євреїв. Їх таємно переховували у монастирях, надавали довідки про хрещення. Папа звертався з протестами щодо депортації євреїв до урядів Угорщини та Болгарії. А під час окупації Риму нацистами за його сприяння вдалося врятувати близько 5 тис. євреїв.
Однак у повоєнний час саме за допомогою католицького духовенства тисячам нацистів вдалося втекти від правосуддя. Шляхи втечі проходили маршрутами, які американські спецслужби називали «пацючими стежками»: через Альпи до Італії, там нацисти відсиджувалися в якихось непримітних монастирях, а звідти морем утікали до Південної Америки.
Саме такою «пацючою стежкою» дістався до Арґентини «архітектор Голокосту» Адольф Айхман. Щоправда йому не поталанило: 1960 року злочинця викрала ізраїльська розвідка МОССАД, примусово вивезла до Ізраїлю, де на нього чекав суд, за вироком якого в ніч на 1 червня 1962-го Айхмана повісили.
Але тисячам інших негідників вдалося уникнути відповідальності за злочини проти людяності, і вони спокійно доживали віку в Арґентині. Саме там в атмосфері толерантності до військових злочинців і зростав Хорхе Маріо Бергольйо, син італійського еміґранта, який потім став Папою Франциском.
Його становлення припало на роки правління жорстокої військової хунти в країні. Викрадення людей, убивства політичних опонентів були там звичною практикою. Й історії не відомо жодного факту опонування військовій диктатурі в Арґентині як із боку самого майбутнього Папи, так і РКЦ загалом. Ба більше, 2005 року адвокат із прав людини висунув Бергольйо звинувачення в змові з військовою хунтою, яка 1976-го викрала двох єзуїтських священників. Та потім суддя Херман Кастеллі, який розглядав цю справу, виправдав Бергольйо.
Але свою заяву зробив 17 березня 2013 року, через чотири дні після того, як Хорхе Маріо Бергольйо став Папою Франциском.
Ще однією важливою подією, що вплинула на особистість майбутнього Папи, стала війна 1982 року за Фолклендські острови. Військова хунта на чолі з генералом Гальтієрі вирішила влаштувати маленьку переможну війну, сподіваючись, що Велика Британія не посилатиме війська за тисячі кілометрів, аби відвоювати далекі острови біля берегів Арґентини. Однак диктатор прорахувався.
Адже на чолі уряду Великої Британії стояла Маргарет Тетчер, яка без вагань наказала своїм військовим повернути захоплені території. Маленька війна стала великим тріумфом для Тетчер, і величезною поразкою для Гальтієрі. Ця поразка стала ще одною причиною для глибокої недовіри Папи Франциска до Заходу загалом і Великої Британії зокрема.
Після смерті 2005 року Івана Павла ІІ саме кардинал Бергольйо був головним конкурентом кардинала Ратцінґера на посаду понтифіка. Але зміг очолити РКЦ лише за вісім років, після добровільної відставки Бенедикта ХVI.
Він став першим єзуїтом на Святому престолі, чиє гасло звучало так: мета виправдовує засоби її досягнення. Що б не вчинили єзуїти — Ad maiorem Dei Gloriam (усе на славу Божу) — таким є девіз Товариства Ісуса. Багато тез єзуїтської моралі були засуджували Папа Інокентій XI, Папа Олександр VII та інші. На таких організаційних і моральних засадах, як у єзуїтів, була створена не менш відома організація, що досі функціонує: ВЧК — ОГПУ — НКВС — МДБ — КДБ — ФСБ. А в поемі «Гайдамаки» Тарас Шевченко називав єзуїтів «піхотинцями Папи».
Обрання папи-єзуїта 2013-го можна порівняти хіба що з обранням 2000 року на посаду президента Російської Федерації (РФ) колишнього підполковника КДБ Путіна. За час повномасштабного вторгнення РФ до України Папу Римського не раз критикували за дії чи слова щодо війни. Андрій Юраш, Посол України у Ватикані, заявив, що достатньо просто відвідати зараз Україну, щоб побачити наслідки російського «гуманізму».
Зараз на чолі США стоїть Джозеф Байден, другий в історії країни президент-католик. Наступним президентом США знову може стати католик: Байден, або де Сантіс. Тому вплив Папи Франциска на лідер наймогутнішої країни світу, яка є ключовим союзником України у війні за незалежність, може бути вкрай неґативним, враховуючи справжнє ставлення понтифіка до України й українців. І нас не повинна вводити в оману показна єзуїтська любов Папи Франциска. Потрібно пам’ятати, що росіян він любить не менше, ніж українців. Так само, як колись «по-батьківськи» любив росіян Пій ХІІ. У чому ж тоді не мав рації Ярослав Галан, коли писав про такого Папу?
Як повідомляв «Міст», Папа Франциск не вірить у жорстокість росіян.

Андрій Рева

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply