Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 30, 2022

120 років від народження та 30 від смерті Андрія Штогаренка

Автор:

|

Жовтень 20, 2022

|

Рубрика:

120 років від народження та 30 від смерті Андрія Штогаренка
Андрій Штогаренко

Андрій Штогаренко народився 15 жовтня 1902 року в с. Нові Кайдаки на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область) у робітничій сім’ї. Батько майбутнього композитора Яків Софронович працював на Брянському металургійному заводі та був великим шанувальником музики. Грав на багатьох народних інструментах, брав активну участь у театральних аматорських виставах. Мати добре співала українські народні пісні, а також мала акторські здібності. Ще в ранньому дитинстві маленький Андрійко чув багато пісень від матері, яка чудовим грудним голосом якось особливо зворушливо їх співала.
Любов до музики була в сім’ї дуже міцна та надихнула створити всій власний самодіяльний ансамбль народних інструментів. Граючи на балалайках, мандоліні, гітарах, баянах, члени родини виконували для публіки як класичні та побутові п’єси, так і народні композиції «з родзинкою». Спершу коло слухачів обмежувалося друзями та сусідами, але поступово слава аматорського колективу зростала. Гурт їздив із концертами по промислових центрах півдня України, шахтарських селищах і містах.
Зі семи років Андрійко назавжди пов’язав своє життя з музикою. Саме тоді зародилася у нього любов до барвистого інструментального втілення народної пісенності, творча вигадка та винахідливість. 1912-го батьки майбутнього композитора, зібравши останні кошти, віддали хлопця до Катеринославського музичного училища. Саме там юний композитор створює перші невеликі фортепіанні п’єси, в яких яскраво відчувалася прихильність хлопця до народної музики. Попри великий потяг до творчості, серйозно займатися музичною композицією Андрієві не судилося, бо бракувало фахових педагогів. А 1916 року й узагалі навчання урвалося, бо родина Штогаренків була змушена покинути рідне місто в пошуках роботи. Після багатьох мандрів оселилися на Донбасі, де батько майбутнього музиканта організував драматичний гурток, хором якого керував 16-річний Штогаренко.
Згодом доля знову приводить творчу родину до рідного міста. Саме у селі Бородаївці почався самостійний шлях Андрія Штогаренка в галузі музичної самодіяльності. Він став керівником музично-інструментального ансамблю, який складався зі сільських мешканців. Вчителі грали на скрипках, віолончелі, альті, контрабасі, на трубі грав старий колишній солдат царської армії, на кларнеті — місцевий циган. Сам керівник оркестру виконував партію фортепіано та фісгармонії. Ця робота захопила молодого музиканта. Щоб зібрати колектив на репетицію, доводилося кожному учасникові їздити один за одним від села до села. Але ці труднощі забувалися, коли оркестр виходив на сцену та дарував справжній вир емоцій і почуттів. Самодіяльний оркестр став справжнім культурним осередком для місцевих мешканців. Організаційний і педагогічний досвід став у пригоді для подальшої роботи молодого музиканта.
Андрія запрошують керувати оркестром народних інструментів при Новокайдацькому робітничому клубі, де він створює низку музичних комедій. Одночасно з цим напрямком починається й педагогічна діяльність композитора. У 1920-ті рр. він із ентузіазмом викладає співи у школах Дніпропетровська, читає просвітницькі лекції, організовує мистецьки бесіди, влаштовує конкурси музикантів-виконавців. 1926-го з кращих аматорських музикантів міста організовує ансамбль гармоністів. Музичний колектив набув такої популярності, що йому надали звання Першого українського камерного ансамблю гармоністів. Як художній керівник ансамблю Штогаренко ставив мету популяризувати народну творчість і кращі твори українських композиторів. Ця відповідальна робота стала для молодого музиканта стимулом для власної творчості. Він багато пише, розширюючи своїми творами репертуар ансамблю, й одночасно працює над собою. Зрозумів, що йому бракує глибоких системних знань у галузі музики, що самотужки з цим не впоратися. 1930 року, перебуваючи у Харкові зі своїм ансамблем, Андрій знайомиться з молодими композиторами Валентином Борисовим і Миколою Колядою, які допомогли йому вступити до Харківської державної консерваторії.
Свій досвід музичної роботи Штогаренко поєднував з ґрунтовним вивченням теорії композиції та одночасно інтенсивно займався творчістю. Старанність, принциповість, наполегливість і велике бажання навчатися допомогли студентові закінчити Харківську консерваторію з чудовими результатами.
Андрій Штогаренко є своєрідною сполучною ланкою між українською класикою та сучасністю. У його творах ясно відчутна опора на український пісенний фольклор, особливо на пласт, пов’язаний із історичними піснями. Головними рисами його творчості є яскравий мелодизм, монументальність, стрункість форм. Для композитора характерні змішані, прикордонні форми, такі як концерт-сюїта та симфонія-кантата. Його високопрофесійна музика сповнена внутрішньою енергією, оптимізмом і вирізняється тембровою національною барвистістю, спирається на героїчних образах і окремі твори своїм змістом нав’язують до творчості Миколи Лисенка. Деякі твори до певної міри споріднюють його із Миколою Леонтовичем. Великим джерелом формування стилю композитора стала також сучасна йому прогресивна українська музика. Особливо значним був вплив талановитого українського композитора Миколи Коляди, що відчувається й у виборі тем, і в творчому підході до фольклору, і в застосуванні деяких гармонічних засобів. У доробку Андрія Штогаренка можна виділити кілька основних груп образів, які лягли в основу його творів.
Більшовицький терор став загрозою у висловлюванні своїх думок у радянські часи. Треба було писати під диктат і закріплювати здобутки революції. На руїнах і згарищах, серед голоду і холоду треба було з наказу влади славити вождів партії та «найщасливіше життя в світі», захоплюватися новими «радісними» змінами. І тут почалася траґедія людей, зокрема, діячів культури.
Третя «Київська» симфонія, присвячена місту Києву — одним із наймонументальніших програмних симфонічних творів Андрія Штогаренка. Певного літературного сюжету симфонія не має, але конкретизована щодо змісту тематика, що спирається на український пісенний і танцювальний фольклор, ясно розкриває задум композитора — показати історію міста від давніх часів до сучасності, і водночас історію українського народу. Ідея створення симфонії зародилась у композитора ще на початку 1960-х рр., під час створення музики до мультфільму про Микиту Кожум’яку. Саме тоді маестро вивчає фольклор, старовинні українські наспіви, обрядові пісні. І на їхній основі творить мистецьку епічність мислення в різній формі. Водночас у розвиток епічного плану втручаються елементи конфліктної драматургії, що надають звучанню героїчного забарвлення.
Помітне місце у музиці маестро займають також сатиричні та гумористичні образи. Їх втілено у багатьох його творах, різних за тематикою і за жанрами. Це романс «Ви чули ту пригоду?», окремі епізоди вокально-симфонічної повісті та симфонічна п’єса «Сатира». Світлий, життєрадісний талант композитора втілився й у дитячих піснях. Як педагог він чудово знав психологію дитини й особливості дитячого співу. Число його дитячих пісень перевищує два десятки. У «Симфонії-казці» для симфонічного оркестру принципи роботи над народнопісенним матеріалом дістають свого подальшого розвитку. Основою цього твору стали народні дитячі пісні: «Колискова», «Павук і муха», «Козенятко» та «Про журавля, журавлиху та журавлика».
Серед яскравих музичних картин танцювального характеру особливо виділяються «Гопак» і «Танок-фінал» із симфонічної сюїти вище згаданій «Пам’яті Лесі Українки», «Вальс» і «Святковий танок» з сюїти № 4. Усі образні сфери творчості Андрія зумовили й вибір відповідних виразних засобів, що походять із різних народотворчих джерел. Серед фольклорних жанрів митця цікавлять, перш за все, українські думи й історичні пісні, деякі побутові пісні (сирітські, наймитські, про жіночу долю), жартівливі пісні-танці, народна інструментальна музика. Він часто використовував характерні для них інтонації, ладові, гармонічні, поліфонічні, структурні та інші особливості, творячи за їхньою допомогою оригінальні теми, які виявилися близькими за характером до народних пісень і танців.
Творча спадщина Штогаренка охоплює майже всі основні жанри, окрім опери. В основі творчості композитора — великі інструментальні, симфонічні та вокально-симфонічні форми (шість симфоній, симфонічні сюїти, поеми, концерти, кантати). Він систематично працював і в жанрі камерно-інструментальної музики (квартети, тріо, сонати, сюїти для окремих інструментів). Значний внесок зробив і в розвиток вокальних жанрів. Здобуток творів налічує біля 150 різноманітних вокальних творів (пісенних, романсових, хорових та ансамблевих).
Спадщина композитора охоплює широкий спектр образів: героїко-епічні, ліричні та жанрово-побутові з використанням різноманітних джерел українського фольклору. За плідну творчу роботу композитор не раз отримував нагороди і відзнаки уряду: Державну премію СРСР 1946-го і 1952 року, Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка 1974-го. 1972 року йому надали звання народного артиста СРСР. Невтомний організатор, закоханий у свою справу митець, талановитий композитор, палкий і активний популяризатор української музичної культури, Андрій Штогаренко завжди й усюди ставив собі за мету, визначав як надважливе завдання — відкривати громадськості невичерпні художні скарби української культури. Він був одружений із українською піаністкою Аріадною Лисенко, заслуженою артисткою України. Помер 15 листопада 1992-го на 90-му році життя. Похований на Байковому кладовищі у Києві.
Як повідомляв «Міст», композиторам в Україні важко вижити.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online