Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 2, 2022

100 років від дня смерті Миколи Сумцова

Автор:

|

Вересень 07, 2022

|

Рубрика:

100 років від дня смерті Миколи Сумцова
Микола Сумцов

Здавна козацько-старшинський рід носив географічне прізвище Сумець, яке перебраливід місцевості, в якій жили (територія Охтирського полку). Щоб підтвердити дворянство, мати офіційну службу у Санкт-Петербурзі, родове українське прізвище Сумець перетворили на Сумцов, так само, як Донець став Донцовим. Ця ганебна російська практика додавати до прізвищ закінчення -ов застосувалася століттями і вона проіснувала до наших днів.
Довелося й Миколі Сумцову переживати ряд ускладнень у російській займанщині. Він народився 18 квітня 1854 року у Петербурзі. Батьки — дрібні поміщики, дворяни, мали родовий хутір у Боромлі. Коли Миколі було два роки, родина переїхала до Харкова. Жили Сумцови на тихій вимощеній Малогончарівській вулиці. Ця територія уславлена Григорієм Квіткою-Основ’яненком, який її описав у своїх творах. Неподалік від будинку Сумцових була розташована Дмитрівська церква, до якої ходив Квітка-Основ’яненко разом із матір’ю.
15 грудня 1856-го від запалення легенів помер йому батько, його поховали на Холодногірському цвинтарі. Мама та дух Квітки-Основ’яненка виховували Миколку в рідному українському дусі. Ганна Сумцова жила за місцевими традиціями, знала безліч українських казок, леґенд і пісень, які співала і розказувала маленькому Миколі. Він безмежно любив свою маму, а коли вона померла, вдячний син присвятив їй «лебедину пісню» — історико-етнографічну монографію на 240 сторінок «Слобожане» (1918).
Микола ніколи не відзначався міцним здоров’ям, зате мав великий нахил до науки. Середню освіту здобув у 2-й Харківській ґімназії, де досконало вивчив французьку та німецьку мову; отримав ґрунтовні знання з історії, словесності, латини та географії. Випускник із срібною медаллю продовжив здобувати освіту на історико-філологічному факультеті Харківського університету. Микола Сумцов отримав там золоту медаль за розробку теми «Історичний нарис християнської демонології». Після закінчення університету нарис підготували до друку, але імперська цензура не дозволила публікацію. Рукопис ученому не повернули, а студентський варіант праці зник в університетських архівах.
Сумцову вдалося написати заново й опублікувати 1878 року один розділ праці «Очерк истории колдовства в Западной Европе». Після завершення університету йому запропонували посаду приват-доцента, а 1889-го посаду професора.
Він одним перших професорів у Харкові став читати свої лекції українською мовою, водночас багато писав і друкував свої статті. При цьому активно займався науковою та просвітницькою діяльністю. Співпрацював із часописом «Киевская старина», брав участь у створені бібліотеки (тепер це Державна наукова бібліотека ім. В Короленка). 1875 року Олександр Потебня допоміг Сумцову здійснити поїздку до Німеччини, де випускник за власний кошт відвідував лекції у Гейдельберзькому університеті.
22-річний Микола одружився з Катериною Дмитрівною, в подружжя народилося четверо дітей. 1884-го вчений подав на розгляд Харківського університету докторську дисертацію про ректора Києво-Могилянській колегії, вчителя Івана Мазепи Лазаря Барановича (1620-1693). Вона отримала позитивний відгук і була допущена до захисту, але харківський професор Безсонов написав у Петербург донос, де звинуватив ученого в «українофільських» симпатіях. Публічний захист дисертації так і не відбувся, а поліція завела на нього «дєло» за «мазепинство» і встановила таємний нагляд. За рік Сумцов подав на розгляд ради факультету другу дисертацію «Хліб в обрядах і піснях», за яку отримав ступінь доктора наук. У 34 роки став професором Харківського університету. 1887-го очолив історико-філологічне товариство при університеті. Був засновником і директором Музею Слобідської України ім. Г. Сковороди. 1888 року вченого затвердили на посаді екстраординарного, а 1889-го — ординарного професора. Сумцов першим узявся досліджувати писанки, звернувся через пресу до громадськості зі закликом вивчати «фарбовані яйця». Отримав листи-відгуки, 300 яєць із семи губерній. Свою колекцію подарував Харківському університету. За наукові досягнення та здобутки його обрали до складу багатьох наукових товариств: Імператорського Московського товариства любителів природознавства, антропології й етнографії, Товариства любителів російської словесності, Московського археологічного товариства, Полтавської, Чернігівської та Воронезької архівних комісій, Катеринославської науково-дослідної архівної комісії.
Вчений вирізнявся своїми науковими досягненнями і в результаті його обрали дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, Українського наукового товариства у Києві. Його кандидатуру харків’яни висували на посаду міського голови, та Сумцов відмовився на користь професора Технологічного інституту Олександра Погорєлка, який виявився хорошим мером і зробив чимало добрих справ для міста. 1904 року на ХІІІ археологічному з’їзді у Катеринославі Сумцов виступив із трибуни українською мовою, що було нечуваним зухвальством на таких зібраннях. У жовтні 1906-го професор зробив публічну заяву на факультеті університету про перехід на викладання лекцій українською мовою і став першим в Україні, хто читав лекції з україністики у Харківському університеті українською. Так у житті навчального закладу розпочалася нова ера, на жаль, не надовго. «Емський» указ заборонив використання української мови. Тому ректор університету Дмитро Багалій заборонив Сумцову викладати українською.
Щойно після лютого 1917 року науковець остаточно перейшов на викладання лекцій і написання наукових робіт українською мовою. У липні 1917-го за дорученням Ради Харківського університету спеціальна комісія, до складу якої входив і Сумцов, склала записку з українського питання. 12 жовтня її прийняли та надіслали Тимчасовому уряду. В ній Рада Харківського університету висловилася «за надання права вільного вживання української мови в усіх місцевих закладах, а рівно за вільний розвиток чисто національної української культури».
За часів Павла Скоропадського професора обрали одним із перших академіків Української академії наук. Його творчий і загально науковий діапазон — надзвичайно широкий. Це праці з історичної літератури, етнографії, історії України та краєзнавства, історії мистецтв, педагогіки та публіцистики.
Вчений подав точну і деталізовану характеристику життя і творчості таких постатей, як Л. Баранович, І. Галятовський, І. Гізель, І. Вишинський, І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, П. Куліш, Михайло Старицький, Б. Грінченко, І. Франко, О. Потебня, Олександр Олесь та інші. У більшості своїх праць, присвячених Шевченкові (більше 30), дослідник розглядав творчість поета з демократичних позицій, виступав проти заборони вшанування пам’яті Шевченка, проти заборони вивчати його твори у недільних школах. Його працям про творчість Шевченка властива багатоплановість аспектів дослідження: «Сни Т. Шевченка. До психології художньої творчості» (1913), «Про мотиви поезії Т. Шевченка» (1898), «Головні мотиви поезії Шевченка» (1905), «В. А. Жуковський і Т. Г. Шевченко» (1902), «Харків і Шевченко» (1911), «Гуманізм Шевченка» (1915), «Революційне «Щоденника» Т. Шевченка» (1922). Учений розглядав теми з етнографії, фольклористики, літературознавства. Значну увагу він приділяв обрядовості пісням, колядкам, кілька цінних праць присвятив Шевченкові та кобзарству і кобзарям: «Изучение кобзарства» (1905), «Бандурист Кучеренко» (1907) та інші. Історії української фольклористики належить праця «Современная малорусская этнография» (Т. І, 1893, II, 1897), «Діячі українського фольклору» (1910).
Чимало уваги Сумцов присвятив вивченню Слобожанщини: «Слобідсько-українські історичні пісні» (1914), «Слобожане. Історично-етнографічна розвідка» (1918), «Слобожанщина і Шевченко» (1918) та інші. Він писав про західноєвропейську літературу, історію образотворчого мистецтва (особливо про Леонардо да Вінчі). Загалом написав близько 800 наукових праць, багато з яких вважаються своєрідними підручниками, енциклопедіями в галузі фольклористики, етнографії, символіки мистецтва. Він також широко відомий як популяризатор історії української культури — «Хрестоматія з української літератури» (1922). Його праці — високоякісні моральні твори, які немов крила, духовні двигуни, що підіймають людину вгору понад приземний матеріалізм і низький російський егоїзм.
Сумцов багато зробив для організації народних бібліотек і музеїв; він був одним зі засновників Харківської громадської бібліотеки. Наполегливо боровся з імперсько-російськими ворожими указами, що забороняли розвиток української мови.
Серце Миколи Сумцова зупинилося в ніч на 12 вересня 1922 року. Його поховали на 1-му міському цвинтарі біля храму Усікновення голови Івана Хрестителя на Пушкінській вулиці, поряд із могилами Петра Гулака-Артемовського та Марка Кропивницького. На жаль на ім’я професора Миколи Сумцова було накладене тавро «буржуазний діяч української культури з націоналістичними, антинауковими поглядами», його праці ховали по спецфондах, не перевидавали, і навіть звертатися до них інакше як із критикою було заборонено. На початку 1970-х радянські спецслужби, незважаючи на протести нащадків О. Бекетова, О. Потебні, Д. Багалія й інших харків’ян, перетворили цвинтар на «Молодіжний парк». На могилах достойників поставили генделик, який народ назвав «Кафе на могилках». Як за життя, так і після смерті вчений не зазнав спокою. Щойно після відновлення української державности до заслуженого науковця почали ставитися з повагою.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online