Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 26, 2021

Злотий із львівською пропискою, або за що колись спалювали людей

Автор:

|

Листопад 26, 2015

|

Рубрика:

Злотий із львівською пропискою, або за що колись спалювали людей
Фальшування монет було одним із найстрашніших злочинів і за це спалювали

Фальшування монет було одним із найстрашніших злочинів і за це спалювали

«До того ж євреї, німці та цигани, що тільки сбродом до нас з пограниччя стягуються, купують без всякої догани і кари таку монету, велику і малу, над яку вже, хто би підлійшу видумати хотів, то не зможе, а ми настільки необережні, що не питаючись, cuius imago et superscripto (чиє зображення і напис) на ній, без сумнівів жодних її беремо».

Такого характеру звинувачення летіли в бік фальшивомонетників і торговців підробленою монетою в минулому. Очевидно, зовсім не даремно, бо як показує практика, послідовників філософа Діогена, котрий володів не лише мистецтвом слова, але й міг, коли треба, «створити» грошей, в Львові не бракувало. Ось історії декого з них.
У минулому Львів лежав на перетині важливих торговельних шляхів. Це сприяло розвитку міста з одного боку й стягувало до нього капітал із багатьох куточків світу — з іншого. Пізніше у місті було засновано монетний двір, що означало отримання ним статусу також і емісійного центру — з’явилася змога карбувати власну монету. Наявність великої кількості монет із різних країн і куточків тогочасного світу, а також (через монетний двір) фахівців, котрі вміють з цією монетою працювати, стали хорошим ґрунтом для того, щоб у місті зародилася потужна та довготривала традиція фальшування монет.
Лише одна була біда для любителів легкої наживи — закон. У ньому, а тоді це було магдебурзьке право, констатувалося, що в випадку доведення фальшування людиною грошових одиниць, її саму варто спалити на вогні, а все її майно конфіскувати. Тобто під роздачу, таким чином, потрапляв і сам фальшивомонетник, і його родина, якщо така в нього була. Якщо ж хтось не підробляв монети, а лише поширював підробки, чи просто володів ними й їх у нього знайшли, то тут була трохи легша кара — мінус одна рука. Ви гадаєте, що це зупинило львівських авантюристів? Звісно ж, ні.
У справу довелося втрутитися королю. 1421 року Владислав Ягайло звернувся до влади Львова, старост і бурґграфів Львівської землі, щоб ті створили комісію «мужів довіри» з шляхти та райців, яка мала скласти присягу, а по тому провести експертизу наявної в обігу монети — півгрошів (monetam mediorum grossorum). Міщани мали принести комісії на оглядини всі свої гроші, а та, оглянувши їх, продірявити усі фальшиві (тобто з нешляхетних металів: мідні, залізні, свинцеві тощо).
Точно не відомо наскільки радо міщани несли свої гроші комісії і чи мала успіх така ідея, але оскільки згодом вийшов указ про те, що фальшування монет прирівнювалося до особистої образи короля, отже, ця реформа провалилася.
Вирішили знову повернутися до перевірених «старих дідівських методів». Як наслідок, 1521-го під вірменином, ім’я котрого невідоме, зайнялося полум’я. Тією ж дорогою 1579 року було відправлено ювеліра Леонарда Матяшека та його спільника Яцка Русина. За доказ фальшування вважали знайдені у них срібло та мідну бляху. 1602-го живцем було спалено ще одного майстра золотих справ. Причина — та ж, що і в попередніх випадках.
Це, мабуть, трошки налякало шахраїв, але бажання до підробки монет не відбило. Не дарма ж у різні часи траплялися скарби з фальшивими монетами. Так, один, із фальшивими монетами часів правління короля Сигізмунда І, було знайдено наприкінці ХІХ ст. під час будівництва оперного театру. Інший знайшли 1992 року під час будівництва готелю «Золотий лев». Цей скарб належав до часів короля Яна Ольбрахта (1492-1501). Очевидно, ховали їх не від того, що наробили забагато, а від того, що була загроза попастися на цьому і підпасти під кару. Але ця справа і надалі процвітала.
Інколи в фальшуванні ставалися цілі казуси. Один із них — це історія русинів Андрія та Романа Стрілецьких. 1621-го вони постали перед судом за звинуваченням у скуповуванні та переплавленні півтораків та інших монет. Як виявилося, Стрілецькі накупили монет на кілька десятків тисяч, а в процесі їхньої переплавки спалили більше вугілля, ніж увесь львівський цех ювелірів. За це зловмисників засудили аж на два тижні ув’язнення та до сплати штрафу.
У середині XVII ст., коли шведи (за Генрихом Сенкевичем) «топили» Річ Посполиту з одного краю, а Московія «краяала» собі по шматочку з іншого, одним із найбільших міст, що продовжувало зберігати вірність королю, був Львів. Саме в це місто і прибув на початку 1656 року Ян Казимир, котрий до того перебував у вигнанні в Силезії. В місті збирається королівський двір, формуються військові підрозділи, з’їжджаються посли іноземних держав. Для утримання цього апарату в місті відкривають монетний двір. Спочатку там карбувалися повноцінні срібні шостаки й орти, але коли запаси срібла вичерпалися, монети почали робити зі суміші металів. Одного з керівників монетного двору, Амуретті, почали звинувачувати в випуску неякісної монети. Вирішення проблеми запропонував Андрій Тимф. Він висунув пропозицію емітувати першу в історії Речі Посполитої монету, вартістю в один злотий (до того злотий був, але лише як грошово-лічильна одиниця). Номінально монета відповідала 30 грошам, але фактично вміщувала в собі срібла лише на 12 грошів. Для компенсації нестачі срібла на монеті вибивали характерний напис латиною: «Цінність цій монеті надає визволення Вітчизни, яке дорожче за метал». Монети, яку згодом почали називати «тифами», спричинили розлад господарської системи Речі Посполитої, а Тимф опинився у в’язниці, хоч і не на довгий термін.
Не менш цікава й історія Янка Гранковського, котрий тривалий час працював при Петрові Дорошенку. Упродовж 1669-1673 рр. Янко карбував для гетьмана Дорошенка фальшиві польські гроші, а перед тим працював на львівському монетному дворі.
У роки правління Яна Казимира, в силу політичної й економічної нестабільності в країні, фальшували монету всюди — у містах, селах і навіть захованих по лісах кузнях. Через велику кількість фальшивих монет в обігу монеті перестали довіряти, а обов’язковим атрибутом будь-яких фінансово-грошових операцій стали ваги та набір гирьок. Кожну монету доводилося розглядати, вивчати її карб, переважувати, перевіряти її твердість. Також перелік із відомостями про фальшиві монети й їхні ознаки вивішувала на дверях ратуші влада.
Після поділу Речі Посполитої фальшування монет не припинилось, а лише змінило своє обличчя. В монархії Габсбургів вівся належний контроль за власною монетною системою. Тому в ті часи більше бралися за фальшування ювілейних монет.
Не відмерла ця звичка, талант, схильність, потреба і мистецтво і тепер. Тож будьте уважні до того, які гроші тримаєте в руках і не забувайтеся, коли ви — у Львові, де традиція фальшування сягає корінням дуже далеко в минуле.

Євген Гулюк

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply