Добровольчий підрозділ німецької армії, який складався з українців греко-католицького сповідання, створили 28 квітня 1943 року. «Приблизно 84 тис. українців зголосилися добровільно вступити до Галицької стрілецької дивізії. З них 54 тис. прийняли, а решту зачислили до резерву», — повідомляла газета Banater Deutsche Zeitung.
Усіх добровольців дивізії спершу відправляли у вишкільні центри далеко від лінії фронту. З ними прощалися урочисто, з парадами. «З балконів і вікон звисають вишивані рушники, прапори зі свастиками та знамена з галицьким левом на синьому тлі майорять на вітрі. Вчора у горах лунали трембіти, якими закликали місцевих жителів подивитися на своїх кращих синів, що стали на захист Батьківщини», — коломийська газета Volkischer Beobachter.
Багато з дивізійників, крім офіційної емблеми — галицького лева, використовували відзнаки Січових стрільців та Української галицької армії, підкреслюючи нерозривність традиції українських визвольних змагань. «Потужне враження справляє єдність старого і молодого поколінь. Під орудою полковника Коновальця й інших заслужених українських офіцерів австрійського походження ці люди першими боролися проти більшовизму в 1919-1920 рр. З 1939-го до початку східної кампанії вони ознайомилися з жахом більшовицького правління, тому масово йшли на пункти запису добровольців, дехто навіть підробляв дату народження, щоб тільки його прийняли», — повідомляла Volkischer Beobachter.
Напутні слова перед колонами новобранців дивізії «Галичина» у Коломиї промовляв губернатор Отто фон Вехтер. «Галичина вступає в боротьбу за Європу!» — цитувала преса завершальні слова його промови.
Варто додати, що значна частина добровольців «Галичини» записувалася у дивізію, щоб за першої ж нагоди перейти зі зброєю до Української повстанської армії та здобувати українську незалежність.