Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 30, 2022

Як Український національний хор у полон Америку брав

Автор:

|

Вересень 18, 2022

|

Рубрика:

Як Український національний хор у полон Америку брав
Український національний хор у Нью-Йорку, 1922 р.

На кораблі «Каронія» 1922 року прибув до Нью-Йорку Український національний хор, очолений Олександром Кошицем. Про це у спогадах хорист Павло Корсуновський писав: «26 вересня наближаємося до Нью-Йорка. «Коронія» стала перед статуєю Свободи. Підпливає до неї пароплавчик, а з нього дістається на палубу імпресаріо Макс Рабінов у супроводі шостої великої держави — преси, фільмарів, фотографів і прибережної служби. Ми всі були вбрані в наші національні костюми, бо ще раніше в океані одержали по радіо від імпресаріо пораду, щоб вступити на американську землю в українському вбранні… Наближаючись до пристані, ми побачили, як привітно мають до нас жовто-блакитні прапорці. Цілі хмари були їх. А з другого боку вітає нас статуя Свободи. З великого зворушення ми, дивлячись на неї, гримнули «Ще не вмерла Україна»… Всю душу вклали в спів».
Колектив хору розмістили в готелі «Пенсільванія». А наступного дня, згідно з підписаним контрактом, усі зібралися в студії німецько-американської корпорації звукозапису «Брунсвік» і приступили до запису пісень на платівки. Записали «Ой у полі Боришполі», «Щедрик», «Через поле широкеє», «Многая літа», «Ой горе калині», «Ой сивая зозуленька», «Верховино», «Коломийка», «Жала Улянка шовкову траву», кант «Почаївській Божій Матері». Загалом записали десять пісень, запис тривав сім днів. Про це в «Щоденнику» Олександр Кошиць писав: «Від 26 вересня до 6 жовтня ми наспівували фонографічні рекорди у компанії «Брунсвік». Хто не робив того з тодішньою технікою запису з хором, той не знає, що то за каторга! Доходило до умлівання».
2 жовтня земляків із України приймала в себе жіноча громада Нью-Йорку, яка в приміщенні українського народного дому влаштувала для них гарну вечірку. Біля входу до зали гостей зустрічав маршем оркестр «Поморяни», а в залі обслуговували дівчата в українських строях, які подавали українські страви. З урочистою промовою до гостей звернулася Марія Скубова, голова нью-йоркського жіноцтва. Від імені хору слова вдячності організаторам зустрічі виголосив Григорій Павловський.
А наступного дня в гостинній залі готелю «Пенсільванія» відбулася зустріч хору з членами Головного комітету підтримки новоприбулих, очолюваного Семеном Ядловським. Саме цей комітет узявся надавати допомогу артистам, де мали відбутися їхні виступи, транспортного забезпечення, проведення показових екскурсій, післяконцертних вечірок, зустрічей і бенкетів. Варто зазначити, що цю справу було налагоджено дуже добре, що стало правдивою місією культурної дипломатії між представниками Східної України, якими були хористи та керівниками української діаспори, уродженцями Галичини, Волині та Буковини.
Наприкінці зустрічі Олександр Кошиць виголосив запальну промову: «Ми їхали до Америки як до краю чужинців. Як об’їздили Європу, ми всюди стрічали громадки українців. Доперва як ми стали збиратися в дорогу, нам казали: «Аж там вас не привітає ніхто, аж там будете весь час серед чужих». Несподівано нас в Америці привітали українці, українські групи, українські організації, заморська, заокеанська Україна. Вийшло з нами, як кілька століть тому вийшло з Колумбом, котрий їхав до Індії, а відкрив Америку. Так і ми їхали до Америки, а відкрили Україну».
Перший виступ Українського національного хору відбувся 5 жовтня 1922-го в престижному «Карнеґі-гол» у Нью-Йорку. А вже наступного дня в американській пресі з’явилася велика кількість рецензій. Так, у нью-йоркській The Sun зазначалося: «Перш ніж велика авдиторія не наплескалась до болю в долоні, не накричалась до хрипоти, можна було бачити очі повні від екстазу сліз… Учора ввечері п. Кошиць представив свій хор Америці, і це представлення було тріумфом. Слухати їх було радістю».
Газета «Свобода» надрукувала велику статтю Лонґина Цегельського, в якій ішлося: «Велика концертова заля «Карнегі-гол» в Нью-Йорку виповнена по береги. Між публікою дві третини — українці… Наче електрична іскра торкнула всю авдиторію. Зірвалась буря оплесків і в міру того, коли хор виходив на естраду ця буря зросла в ураган. Град цвітів посипався на сцену та застелив її». Коли з лівого боку сцени в чорному фраку вийшов кремезний сивочолий чоловік (Олександр Кошиць) і вже одна його поява викликала шквал оплесків. Він вклонився публіці, повернувся до хору, підняв руки — і полилися звуки пісень «Ой зійшла зоря вечоровая», «Ой сивая зозуленька», «Ой ходить сон коло вікон», «Ягілочка», «Щедрик», «Ой горе калині», «Дударик», «Ой пряду, пряду», «Ченчик», «На вулиці скрипка грає», «Верховина», «Гей, я козак з України». Загалом було виконано 18 пісень. Кілька з них, зокрема, «Щедрик», за вимогою публіки, повторювали двічі. Публіка, як заворожена, не спускала очей із рук дириґента. Концерт почався о восьмій вечора й закінчився опівночі.
А вже вранці хористи зібралися в дорогу. Їх чекали у Філадельфії, після чого концерти відбулися в Бостоні, Рочестері, Клівленді, Детройті, Чикаґо, Піттсбурзі, Скрентоні та на іподромі в Нью-Йорку. І всюди, де відбувалися концерти, американські українці зустрічали колектив організовано, масово, з хлібом і сіллю. Назавжди запам’ятався концерт 30 жовтня в Чикаґо, де його зустріла на вокзалі La Salle чисельна група підтримки. Хористів везли кавалькадою автівок через усе місто до престижного готелю «Авдиторіум», а на концерті в залі «Симфоні-оркестра» на 2,5 тис. глядачів зібрався весь бомонд українського Чикаґо, і навіть гість зі Львова — митрополит Андрей Шептицький.
Газета Chicago Evening American писала: «Зжалься, Боже, над тими, хто не чув найнатхненнішого і найчудовішого вокального ансамблю, який будь-коли виступав перед американською авдиторією! Український національний хор називали симфонічною оркестрою, але він заслуговує порівняння не менше як із сонцем, зорями та вітром. Це вокальне втілення волі, любові, ніжності й гніву. Це есенція, єство дисципліни й краси… Люди, які чули хор, вдячні Богові за таке разюче враження. Треба довго перебувати в «чистилищі», щоби осягнути такого очищення душі, яке нам дала одна година такого співу». 5 листопада, на проханням української громади, концерт у Чикаґо повторили, цього разу в залі Medinah Temple у присутності 5 тис. осіб.
Після концерту у Вашинґтоні, The Washington Herald за 20 жовтня 1922-го писала: «Хто сказав, що дитинство зникає? Український хор — це молодість нації. Він продемонстрував, що молодість і безпосередність можуть існувати не лише в людині, але й у націях».
Упродовж жовтня-листопада хор здійснив більше 50 концертів у США, а в грудні виїхав з концертним туром до Мексики. Перший виступ відбувся 10 грудня 1923 року в м. Монтeррей, де попри півторагодинне запізнення, публіка зустріла хор із таким криком, що його можна порівняти з бурею. Ентузіазм мексиканців був безмежним. «За трамваєм бігла маса народу та збирала наші афіші, які викидав помічник менеджера, — пригадував Кошиць. — Та й під час інших виступів публіка так «кричала» і «казилась», що можна було оглухнути». Особливе захоплення викликало виконання славню Мексики «Перхура», нашвидку перекладеного українською в аранжуванні О. Кошиця.
На мексиканських концертах, крім творів українських композиторів хор виконував каталонську колядку Луїса Міллета El Cant dels Aucells і щойно вивчені зумисне для мексиканської публіки шлягери місцевого композитора Міґеля де Техади Perjura та Paloma Blanca.
У Мексиці відбулося 53 виступи. Лише в столиці їх було аж 23. Зі запланованих двох тижнів концертний тур тривав майже два місяці. На стадіоні «Пласа де Торос Ель Торео», де відбувалася корида, «Ля музику Кошицина», як жартома називали український хор, слухали близько 38 тис. осіб.
На одному з концертів був присутній Альваро Обрегон, президент Мексики. Про зустріч із ним у щоденнику Кошиць зазначив: «Пишу під свіжим враженням концерту. Сьогодні наш цілковитий тріумф. На концерт приїхав президент республіки Обрегон з родиною. Я був зовсім хворий, хор наполовину похрип (особливо октавісти), але співали дуже добре. Після «Сну» публіка піднесла крик. Але, коли заспівали «Пальома блянка», я думав, що земля трісне й провалиться. Публіка так кричала, що я не міг нічого зрозуміти, тільки бачив, як махали руками, капелюхами, афішами і хто чим міг. Хористи оповідали, що як проспівали ми цю пісню, якийсь чоловік у партері, вдарив шапкою об підлогу, вискочив на стілець, підняв руки вгору і почав кричати, як божевільний. Також кричали і всі слухачі в залі. В перерві мене попросили до президента, який хотів мене бачити. Він дякував мені й сказав: «Перший раз в житті я шкодую, що у мене немає другої руки (він її втратив на війні) і я не можу вам плескати».
Мануель Ем Понсе, музичний критик часопису «Ель універсал», написав, що «кожен твір українського хору був успіхом. Після прем’єрної пісні «Почаївська Божа Матір», в кінці якої баси показали дивовижний тембр, у залі вибухнули справжні овації. Наша публіка, котрій властивий справжній мистецький інстинкт, одразу ж збагнула, що перед нею хор незвичний, а керує ним винятковий дириґент». Вагому підтримку хору надав мексиканський уряд, усі концерти якого відбулися під його опікою.
Після Мексики Український національний хор здійснив ще два (зимовий і весняний) концертні тури містами США з виступами в Канзас-сіті (30 січня 1923 р.), Омага-сіті, Давенпорті, Толедо, Детройті, Чикаґо, Клівленді, Олбані, Пітсвілі, Аллентавні, Шамокіні, Бріджпорті, Пітсфілді, Гренфілі, знову в Нью-Йорку та деінде. До середини квітня 1923-го хористи так втомилися, що імпресаріо Макс Рабінов дозволив зробити перепочинок. А сам у цей час уладнав питання концертного туру містами країн Південної Америки.

Анатолій Житкевич

Як повідомляв «Міст», Юрій Гассан — послідовник Олександра Кошиця.

About Author

Meest-Online