Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 3, 2022

Як Український національний хор у полон Америку брав-2

Автор:

|

Вересень 21, 2022

|

Рубрика:

Як Український національний хор у полон Америку брав-2
Український національний хор у Буенос-Айресі, червень 1923 р.

Поїздка Українського національного хору до країн Південної Америки вимагала переформування колективу, бо деякі хористи контрактів не підписали. Тож довелося набирати нових співаків. Хор поповнили оперна сопрано Марія Машір, тенори Юрій Бенецький, Володимир Світлов, Іван Лямперт баритон Петро Гурський, бас Дмитро Коханевич та інші.
6 травня 1923-го на кораблі «Вассарі» хор вирушив у подорож на виступи в Арґентині, Уруґваю та Бразилії. Під час морської подорожі Павловський записав зачитані О. Кошицем спогади про Миколу Лисенка, а водночас вніс до щоденника свої враження від поїздки. Зокрема, він писав: «Українська капела їхала з Нью-Йорку до Арґентини. Від 6-го до 20-го травня 1923 року не зустріли ми жодного пароплава на океані. Англійські моряки страйкували і «Вассарі» був єдиним пароплавом, що вийшов у далеку подорож. Днями ми милувалися відтінками ультрамаринових хвиль Атлянтику. Вечорами стежили за зорями, що подавалися на рідну нам Північ. Вода й небо — щодня. Після сніданку, звичайно, співанка: А ще буду тебе, Єрусалиме, забвенна буде десниця моя», — прекрасний концерт Веделя. Із голосом української пісні думка лине не вперед до Бразилії та екватора, а назад — до Києва, до нашого минулого, до краю, де «тихі води і ясні зорі», де ми народилися і народилася ця пісня».
До Буенос-Айресу прибули 2 червня, а вже наступного дня о 9-й годині вечора виступили в престижному театрі «Колізео». Хор виконав 15 пісень. Почали з «Почаївської Божої Матері» в обробці Миколи Леонтовича. Соло виконував Петро Ординський. Вісім творів, переважно арій із опер і романсів виконала солістка Петроградської опери Ольга Слободська, дружина імпресаріо М. Рабінова. Акомпанемент їй забезпечив Микола Стемберг. Серед солістів були ще й Ніна Кошиць, Мар’яна Черкаська та Марія Машір. Остання пречудово виконувала «Соловейка» («Ой у саду на вишеньці») Марка Кропивницького.
4 липня хор виступив у почесному концерті з нагоди Дня незалежності США, що відбувся в Буенос-Айресі за участі американського генерального консула. На початку виконали славні Арґентини та США, а слідом втяли ще й «Щедрика», чим просто приголомшили публіку. Заспівувала Тетяна Кошиць.
У серпні концерти відбувалися в містах Росаріо, Кордові, Баїя-Бланка, Ла-Плата. Після концерту в останньому з них, Кошиць у своєму щоденнику записав: «Вітання були такі, що пригадували Мексику… Хор вже скинув одяги, тоді мусів вивести на сцену басів, бо публіка не розходилась, а стояла і вила: «Бахо, бахо!». Всього в Буенос-Айресі було здійснено 32 концерти. У деякі дні хористи мали по 5-ть виступів. Дякувати Богові хор мав великий успіх. І це не дивлячись на те, що в країні вирувала економічна криза, що відчувалася й у культурній сфері». Після останнього з них, що відбувся глибокої ночі, Кошиць записав: «Тут все перевернулося з ніг на голову. Ніч стала днем. Літо — зимою. Адже червень-серпень — розпал арґентинської зими, не надто лютої, та все ж готелі холодні, без опалення, тому всі гастролі на території Арґентини пройшли під знаком застуд». Наступні концерти відбулися в містах Уруґваю та Бразилії, й усюди українська пісня й її виконання викликали велике захоплення публіки. У Монтевідео концерти хору О. Кошиця відвідали президент Уруґваю Хосе Серрато та керівники дипломатичних представниць США, Франції, Мексики, Перу, Великої Британії, Іспанії й інші.
Так було й у Ріо-де-Жанейро, куди хор прибув 20 вересня 1923 року. На останньому з концертів хору, що відбувся 26 вересня в столичному «Театро Лірико», був присутній президент Бразилії Артур Бернардіс із усіма міністрами. Й усі вони так щедро оплескували виступ наших співаків, що їм довелось повторювати ледь не половину творів репертуару. На концерти гаряче й емоційно відгукнулася преса, а видатний бразильський письменник і державний діяч Енріке Коелью Нетто писав: «Співай, Україно, співай, щебетушко! Розсипай по світу пісні твоїх синів — прийде час, коли настане весна, якої ти так чекаєш».
При поверненні в США хор виступив на островах Тринідад і Барбадос. Загалом відбулося близько 100 концертних виступів, а в пресі з’явилося близько 700 публікацій і рецензій. Це була грандіозна робота, що увінчалася блискучим успіхом здобутку всесвітньої слави українського хорового мистецтва.
До Нью-Йорку хор повернувся аж у жовтні й записав на платівки ще дев’ять пісень — «Отче наш», «Хваліте Господа з небес», «Ченчик», «На городі калинонька», «Ой піду в лободу», «З-під гір, з-під долин», мексиканські «Палома бланка» і «Перхура» та креольська «Венте нініа».
У кожному місті американські українці проявляли колективу хору щиру гостинність. Але не поступалися їм і американці. Так було в Міннеаполісі, де 5 грудня 1923-го в день національного свята, головними промовцями якого стали Олександр Кошиць і американські професори та студенти. Після відспівання «Ще не вмерла Україна» й американського «Май кантрі», господарі повезли хор на оглядини міста, і передусім до університету, а потім на оглядини великих американських млинів «Піллсборн Ко» в Міннеаполісі. На концерті, що розпочався о 3.30 в «Авдиторіум-голі», зала гуділа від оплесків. На естраду сипалися вінки та квіти, за вимогою публіки хор був змушений майже кожну пісню співати двічі. Особливу приємність відчували від цього присутні в залі українці, які мали нагоду погордитися своєю нацією.
Цього ж місяця хор несподівано з’явився у Вінніпезі (Канада). Його два виступи 11-го і 12-го грудня відбулися в «Борд оф Трейд», найбільшому у місті, де вміщалося 7 тис. осіб. Один із американських музичних критиків писав, що «Вінніпеґ ще такого хору не чув і не бачив». Він звернувся до тутешніх дириґентів, аби йшли в учні до проф. Кошиця. У газеті «Канадійський фермер» писали, що «українська пісня своєю незрівняною красою й оригінальністю в неповторній інтерпретації найкращого її знавці і творця О. Кошиця промайнула метеором в усьому культурному світі та наповнила серця всіх українців безмежною радістю та гордістю. Адже поїздка Українського національного хору відкрила світові існування зовсім окремого українського народу. Здивований світ заговорив про окремішність українського народу з великою культурою. Не дивно, що того чарівника української пісні вітали українці з його хористами найсердечніше».
На бенкеті, що відбувся в читальні товариства «Просвіти» висловлювали свою радість о. Боберський і владика кир Никита. Останній із них у довшій промові привітав О. Кошиця і хористів за їхню працю та виявлення краси українських душ чужинцям, для яких раніше наша справа мало важила. Зі словами у відповідь виступив О. Кошиць.
Преса зазначала, що «хор Кошиця, показався тут як сонечко, що засіяло й зникло». На концерті був присутній дириґент і композитор Євген Турула, який в той час приїхав до Вінніпеґу з Німеччини, а невдовзі заснував відомий хор «Канада».
Із 17-го по 25-го лютого хор здійснив низку виступів у містах Флориди. Прикро, але тут загострилися стосунки хористів та імпресаріо М. Рабінова. Не було таємницею те, що Рабінову багато що не подобалось у поведінці хористів і насамперед національні почуття підлеглих. Уродженець Білорусії, він проявляв симпатії до російської культури, вимагав виконання російських пісень і терпіти не міг виконання «Ще не вмерла Україна». Тож за наступної сварки, Рабінов нахабно вигнав із хору корисного баса Михайла Костецького, учасника хору ще з часів його діяльності в Києві. Конфлікт колективу й імпресаріо продовжився під час гастролей на Кубі, цього разу — через невчасну виплату заробітної плати. Колектив вдався до страйку. Про цей конфлікт О. Кошиць у щоденнику записав: «Усе йде до того, що хор доспівує останній сезон свого життя, і вся моя робота, куди я вклав стільки здоров’я і нервів, горя і праці, піде під три чорти, завдяки злосності, тупості і зажерливості деяких падлюк, які ведуть за собою всю отару на явну загибель».
Свій четвертий концертний тур хор здійснив у березні-квітні 1924 року, започаткувавши його на Флориді та продовжив у містах Дейтон-біч, Атланта, Монтгомері, Новий Орлеан, Даллас, Лоуренс, Лінкольн, Фол-Рівер, Ганновер. Його останній виступ відбувся 4 квітня 1924 року в м. Коломбос (штат Міссісіпі), після якого хористи автобусом виїхали до Нью-Йорка, де відбулися два концерти на іподромі. Наприкінці квітня в Нью-Йорку хор здійснив запис пісень «Стоїть явір над водою», «Ангели-хранителі», «Сон», «Ой піду я по пороші», «Чижичок маленький», «Ой піду я в лободу», «Вечір вечоріє» та перезаписав «Ще не вмерла Україна».
7 травня, в останній день запису, в студії з’явився імпресаріо Макс Рабінов. Він виплатив хористам заробітну плату й оголосив, що нового контракту з колективом підписувати не буде. Так розв’язався один із найславетніших хорів світу, слава про який залишиться в історії культури України, а за одне й усього світу на віки.

Анатолій Житкевич

Попередній матеріал — за посиланням.

About Author

Meest-Online