Новини для українців всього свту

Wednesday, Jun. 23, 2021

Україну реанімували братчики

Автор:

|

Грудень 24, 2020

|

Рубрика:

Україну реанімували братчики
Кирило-Мефодіївське братство

Згуртувавшись наприкінці 1845 року в Кирило-Мефодіївське братство (КМБ), молоді українські інтелігенти врятували свій народ від цілковитої асиміляції.

Наріжний камінь
Верховна Рада не проголосила б 1991-го незалежність України, якби більшовики не були змушені створити цей парламент на противагу Центральній Раді. А до неї входили партії, засновані вихованцями «громад» — гуртків, започаткованих ветеранами КМБ, які носили перстень із написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846».
Позаяк майже всі вони були нащадками козаків, то саме від них успадкували ту їхню визвольну естафету, яку передали через «громадівців» Українській Центральній Раді. Причому не лише творили осередки українства, а й переконали своїх співвітчизників у їхній самобутності.
А також у тому, що лише у власній державі можна уникнути траґедій, на які приречені окуповані народи. Тому маніфест КМБ — «Книги буття українського народу» історика Микола Костомарова — академік Сергій Єфремов проголосив першим голосним криком збудженої до життя української нації, історик Іван Лисяк-Рудницький — ідеологічним наріжним каменем українського національного руху, а керівник культурних просвітників армії Української Народної Республіки Павло Зайцев — першою програмою політичної самостійності України.
КМБ ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ, створення демократичної конфедерації слов’янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності та суверенності, знищення царизму і скасування кріпосного права і станів, встановлення демократичних прав і свобод для громадян, зрівняння у правах усіх слов’янських народів щодо їхньої національної мови, культури й освіти. Тому історик Михайло Грушевський вважав, що «Костомаров уже в Кирило-Мефодіївській добі був, безсумнівно, ідеологічним провідником України».
А кимриломефодієвець Георгій Андрузький запропонував у своїх «Начерках Конституції Республіки» модель федеративних «Слов’янських сполучених штатів, до складу якої входили б Україна (включно з Галичиною, Кримом і Чорномор’ям), Дон, Бессарабія (з Молдавією і Валахією), Остзея (Прибалтика), Болгарія, Польща (з Литвою та Жмуддю), а також Сербія. Але, вже перебуваючи на засланні, дійшов висновку: «Щоб створити Україну, необхідно зруйнувати Росію, а вона зміцнювалася віками».
Щойно після того, як його «зламали» репресії, «батьком нації» визнали Тараса Шевченка, котрого в часи СРСР… «виключили» із КМБ — запевняли, що не входив до його складу. Але саме він, зі слів польського письменника Юліана Канджинського, знайомив його з планами й ідеями братства, які навряд чи знав би, якби не був кириломефодіївцем.

Велетенська праця
Дослідник Григорій Марахов оприлюднив 1989-го свідчення провокатора Петрова, котрий «здав» КМБ жандармам, про те, що воно передбачало встановити в кожному окремому слов’янському племені правління народне мирним шляхом, якщо ж це виявиться недостатнім, то буде організований державний переворот». І хоч братчиків було «аж» 12, вони контактували ще із, за різними даними, 90-120 своїми однодумцями.
Зокрема, за даними слідства над ними, вели відповідну роботу серед військових і селян, аби, як закликав Андрузький, «повторився 1825 рік», у якому проти самодержавства повстали декабристи. Він і справді повторився, але тільки в тому сенсі, що братчиків ув’язнили та заслали.
Але, зі слів Лисяка-Рудницького, без велетенської інтелектуальної підготовчої праці, проведеної нашими просвітителями, не було б можливе «диво» 1917-го та відновлення української державності». А щодо закликів КМБ створити слов’янську федерацію, то в радянські часи їх виривали зі загального контексту, в якому насправді йшлося, що те об’єднання націй буде ще не скоро. Бо українцям передусім необхідно усамостійнитися.
Коли у 1860-х рр. тимчасово ослабла цензура, ветерани КМБ відновили пробудження національної свідомості українців у першому в Російській імперії українському часописі «Основа» та низці інших видань. Зокрема, Костомаров опублікував статтю «Дві руські народності», яку «громадівець» Михайло Драгоманов розцінив як азбуку українського націоналізму.
Після того, як українські видання в Російській імперії заборонили, ветерани КМБ Пантелеймон Куліш і Дмитро Пильчиків проклали міст через Збруч, по якому в редакції львівських газет і журналів текли матеріальна підтримка меценатів-наддністянців та художні, наукові й публіцистичні твори їхніх земляків-інтелектуалів. Саме вони не лише поверталися на схід масовими накладами, а й переважили терези у протистоянні між галицькими українофілами й москвофілами та виростили січових стрільців і вояків Української повстанської армії.
Раніше «Міст» розповідав про витоки християнства і Кирило-Мефодіївське братство.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply