Новини для українців всього свту

Monday, Apr. 12, 2021

Українці гинули в штурмових батальйонах

Автор:

|

Березень 11, 2021

|

Рубрика:

Українці гинули в штурмових батальйонах
Микола Добровольский (внизу третій ліворуч) серед київських авіаторів 1941 року

Я довго шукав могилу мого тестя Миколи Добровольського. Він загинув у липні 1944-го в Литві. Залишив вдову і три доньки, наймолодша з яких померла у лихолітті війни. Увесь рід Добровольських був пов’язаний зі Черкаським рафінадним заводом. Звідси він і пішов до війська. Армія тоді була територіальною, тож спершу готував молодь до військової служби. Маю його фотографію з молодими рафінадниками-рекрутами.
Моя теща вважала, що її чоловік загинув у карному (штрафному батальйоні). Я цього не сприймав. По-перше, вона отримувала за нього офіцерську пенсію, по-друге, полеглий тесть був людиною високої особистої честі. Хоча до карних рот і батальйонів потрапляли й такі люди. Виявилося, що історія офіцерських штурмових батальйонів мало відома і тривалий час була таємною.
Мій пошук був тривалим і нелегким. Врешті, я вийшов на слід 14-го окремого штурмового батальйону, сформованого 1944 року. Той слід провадив на береги Німану й там уривався, бо там той батальйон поліг майже повністю. У ньому перед боєм було 927 бійців. Я розшукав трьох, котрі були поранені та звільнені з війська як інваліди. Один із них, Пантелєєв, поховав Миколу Добровольського біля храму в містечку Мирославас. Другий, Галанін, служив разом із ним у Києві в авіадивізії протиповітряної оборони на Солом’янці, був сусідом в авіамістечку.
Я відвідав с. Лаукінчю, де загинув Добровольський, знайшов його могилу в Алітусі, бо там утворили військовий цвинтар, на який перенесли з околиць тіла полеглих. На камені були висічені прізвище та довоєнне військове звання мого тестя. Тепер він був би майором. «Кладбище советских воинов в городе Алитус». На цвинтарі поховані 2 966 вояків, з них відомі 2 962.
Нелегким був шлях майора Добровольського від авіадивізії до штурмового батальйону. 1941-го Сталін почав готуватися до нападу на Німеччину. На західному кордоні СРСР зосереджували війська. Частину київської авіадивізії також перевели туди. Гітлер ударив першим. Розбите військо безладно відступало. Галанін зустрів Добровольського в Борисполі. Він прямував до Києва, бо звідти був відряджений на захід. Саме назрівало київське оточення. Добровольський в оточенні організував партизанський загін і в його складі зустрів наступ Червоної армії. Офіцерів, котрі були на окупованій території, спрямовували на перевірку в спецтабір НКВС, в Мандрикіно. Добровольський перевірку пройшов та отримав спрямування в діючу армію.
Тим часом Червона армія долала опір ворога на підступах до Східної Пруссії. Литва, пам’ятаючи окупацію 1940 року, також не була гостинною. Живої сили бракувало і Берія прийшов до Сталіна з пропозицією утворити штрафні батальйони з офіцерів, котрі були на окупованій території і пройшли перевірку НКВС. Сталіну ідея сподобалася, але він мав зауваження до назви: ці люди не були засуджені, їх не можна вважати штрафниками. Тоді батальйони назвали офіцерськими штурмовими.
Починаючи від 1943-го, утворили чотири штурмових батальйони, потім їхнє число зросло до 29. Штрафних батальйонів було 65. Окремі штурмові стрілецькі батальйони формували винятково з офіцерів. Це були батальйони прориву, існували від двох до п’яти місяців. Термін перебування у штурмових батальйонах був два місяці участи в боях, або до нагородження чи поранення, після чого воїн міг бути призначений в польові війська на командні посади.
Позаяк у батальйонах служили офіцери-фронтовики, котрі пройшли шлях від початку війни, ефективність застосування таких батальйонів була дуже високою. Однак і втрати в цих батальйонах були надзвичайно великими.
14-й окремий штурмовий стрілецький батальйон в діючій армії існував від 21 липня до 8 вересня 1944 року, після чого його передали на поповнення 63-го окремого полку резерви офіцерського складу 3-го Білоруського фронту. Передали нечисленних уцілілих. Коли я був в Алітусі, один із учасників боїв, дивлячись на Німан, мені сказав: «Коли б встали усі полеглі на Німані, то перегородили б ріку». Мій тесть загинув на сьомий день боїв за Німан. В архіві батальйону про втрати названі прізвища 168 полеглих від 25 липня до 25 серпня 1944-го. Серед них багато було з України: Андрій Мороз, Федосій Кривокінь…
Як повідомляв «Міст», у Канаді вшанували ветеранів війн і воїнів сьогодення.

Лев Хмельковський

About Author

Meest-Online