Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 24, 2021

Україна стала незалежною не 24 серпня

Автор:

|

Серпень 24, 2021

|

Рубрика:

Україна стала незалежною не 24 серпня
Джордж Буш із трибуни Верховної Ради закликає українців не виходити з СРСР

Радянський Союз розвалив 28 804 071 учасник референдуму.

Легітимізація
Верховна Рада України (ВРУ) 20 лютого 1992 року в своїй постанові «Про День незалежності України» ухвалила: «Вважати день 24 серпня Днем незалежності України». Бо 24 серпня 1991-го парламент ухвалив Акт проголошення незалежності України. Але того дня він ще й розпорядився у постанові «Про проголошення незалежності України»: «1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності». І, таким чином, визнав, що не утверджував незалежність України остаточно. Навпаки — запропонувала легітимізувати її всьому народу.
Бо 70,2 % учасників всесоюзного референдуму 17 березня 1991-го в Україні проголосували за «збереження СРСР як обновленої федерації рівноправних суверенних республік». 9 жовтня 1991 року на цьому наголосив у московській газеті «Правда» Олександр Мороз, лідер тодішньої комуністичної більшості ВРУ: «Дві об’єктивні обставини вимагають референдуму. Тільки воля народу може наблизити Україну її до повного визнання як суб’єкта міжнародного права. А по-друге — як можна відмахнутися від результатів референдуму 17 березня? Якщо розмірковувати юридично, то все, що накручується навколо незалежності України, можна розцінювати як ігнорування волі народу, висловленої всього п’ять місяців тому. Думку, висловлену у березні, український народ може підтвердити тільки на референдумі. Верховна Рада таких повноважень не має».
Тож Володимир Василенко, науковий консультант Міністерства закордонних справ України з правових питань у 1972-1992 рр., констатував: «Референдум мав показати, що джерелом української незалежної державності є не кулуарні домовленості представників окремих політичних сил, а воля українського народу, і тим самим стати вищою формою легітимації Акту проголошення незалежності України».

Визнали взимку
Чому ж ВРУ ухвалила святкувати День Незалежності 24 серпня? Її депутати наголосили таким чином, що 1991-го здійснили національну революцію «згори». Але ж Україна вийшла зі складу СРСР не після проголошення незалежності парламентом, а через сім днів після референдуму 1 грудня 1991-го та тільки завдяки ньому.
Лише після нього, 8 грудня того ж року, тодішній президент України Леонід Кравчук, його російський колега за посадою Борис Єльцин і голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич поставили у Біловезькій пущі підпис під розпуском СРСР.
Щойно після того, як проголошення незалежності «завізував» на референдумі його 28 804 071 учасник (90,32 % тих, хто мали право голосувати), Україну розпочали визнавати інші держави. 2 грудня, не дочікуючись оголошення офіційних результатів референдуму, це зробили Канада та Польща, 3-го — Угорщина, 4-го, коли Центральна виборча комісія підвела підсумки волевиявлення, — Латвія та Литва. І щойно 5-го, разом із Арґентиною, Болівією, Болгарією та Хорватією, Російська Федерація (РФ).
А ще 1 серпня 1991 року Джордж Буш-старший, тодішній президент США, переконував українців із трибуни ВРУ не виходити зі складу СРСР. А Марґарет Тетчер, прем’єрка Великої Британії, заявила, що незалежність України для неї — як відокремлення провінції Квебек у Канаді від її решти.
Держави Заходу й після проголошення незалежності України продовжували підтримувати спроби врятувати СРСР від краху. Про це свідчать опубліковані записи розмов Михайла Горбачова, президента СРСР, з керівниками Іспанії, Німеччини, США та Франції.
«Примусити їх змінити позицію несприйняття України як незалежної держави міг лише демократично висловлений вибір українського народу на користь державної незалежності своєї країни під час референдуму. Загальнонаціональна підтримка переважною більшістю українських громадян Акту проголошення незалежності України зняла будь-які сумніви у його легітимності й праві українського народу жити у власній незалежній державі. Народне волевиявлення на користь незалежності державності України забезпечило незворотність процесу українського державотворення і створило міцне підґрунтя для офіційного визнання її державної незалежності членами міжнародної спільноти», — згадував п. Василенко
2 грудня 1991-го міністри закордонних справ країн Західної Європи наголосили в «Заяві про Україну»: «Європейське співтовариство та його держави-члени беруть до уваги проведення референдуму в Україні, під час якого чітка більшість висловилася на користь незалежності. Вони вітають демократичний спосіб, у який український народ заявив про своє бажання того, щоб його республіка досягла повного суверенітету».
А американський президент 30 листопада 1991 року виправдовувався в телефонній розмові з Михайлом Горбачовим: «США будуть вимушені визнати Україну, позаяк є всі ознаки, що завтра переважна більшість проголосує на підтримку незалежності».

Кістка в горлі
Підсумки референдуму стали кісткою в горлі Бориса Єльцина, від імені якого його прессекретар Павло Вощанов заявив 26 серпня 1991 року про «проблему кордонів, неврегульованість якої можлива й допустима лише за наявності закріплених відповідним договором союзницьких відносин» (тобто новим договором про СРСР. — Авт.). У разі їхнього припинення РФ, за словами п. Вощанова, «залишала за собою право поставити питання про перегляд кордонів».
Спікер уточнив, що це «стосується усіх суміжних (із РФ. — Авт.) республік, за винятком трьох прибалтійських (Латвійської, Литовської, Естонської), державна незалежність яких уже визнала Росія, чим підтверджена вирішеність територіальної проблеми в двосторонніх відносинах».  «Якщо ці республіки (які проголосили незалежність від СРСР. — Авт.) увійдуть до складу союзу з РФ, то проблеми немає. Але якщо вони виходять, то ми повинні потурбуватися про населення, що живе там, і не забувати, що ці землі були освоєні росіянами. Росія навряд чи погодиться віддати їх так легко», — наголосив він.
А 29 серпня 1991-го офіційна делегація РФ на чолі з її віце-президентом Олександром Руцьким домоглася спільного українсько-російського «Загального міжпарламентського комюніке», яке, зокрема, передбачало «загальні зусилля для запобігання неконтрольованого розпаду Союзу».

Крапка в реінкарнації СРСР
Керівництво РФ охолодили тоді лише невтішні для неї результати референдуму в тих регіонах, на які воно зазіхало. Адже за вихід із СРСР проголосувала більшість виборців у всіх без винятку реґіонах України. Навіть у єдиному з них, де більшістю населення були не українці, а росіяни, — в Криму. Там за незалежність України проголосували 54,19 % учасників референдуму. А в Севастополі — 57,07 %.
Коли 2 вересня 1991 року Надзвичайний з’їзд народних депутатів СРСР закликав якнайшвидше укласти договір про Союз суверенних держав, п. Кравчук відпарирував: «Україна, проголосивши Акт про незалежність, може висловити свою позицію лише після референдуму з цього питання». Тобто переклав відповідь на народне волевиявлення, яке, «завізувавши» Акт про незалежність, поставило крапку спробам порятунку СРСР.
Тодішні президенти України та РФ і голова білоруського парламенту зафіксували факт краху СРСР не після Акту проголошення незалежності, а 8 грудня 1991-го. Тобто після всеукраїнського референдуму та завдяки ньому.
Та й Горбачов підписав указ про зняття з себе повноважень президента СРСР аж 25 грудня. Після чого над Кремлем спустили червоний прапор уже колишньої держави.
Фактично, українці скасували 1 грудня 1991 року СРСР від імені всіх його громадян. Адже після всеукраїнського референдуму його аналоги в інших радянських республіках не проводили, визнавши, що без України в «нью-СРСР» сенсу немає.

Висновок
Переприурочити День незалежності до всенародного референдуму 1 грудня 1991 року мали б іще після того, як Конституція України проголосила 1996-го джерелом влади у в державі народ. Тим паче, що більшість депутатів ВРУ проголосувала 1991 року за Акт проголошення незалежності України аж ніяк не безкорисно.
Вони, як можна сказати словами Юзефа Пілсудського, керівника Польщі в 1919-1935 рр., «пересіли з потягу «соціалізм» у потяг «націоналізм». Щоб, водночас, рятуватися від розплати за участь у Державному комітеті надзвичайних ситуацій, перетворити Україну на компартійну резервацію, не ділитися прибутками зі з москвичами й уникнути неминучого необрання до Верховної Ради на чергових виборах. Але, помінявши червоні депутатські значки на синьо-жовті, неабияк компроментували їх.
Тож перенесення Дня незалежності на 1 грудня було б не лише відновленням справедливості, а й нагадуванням, що вона була справою рук 28 804 071 учасника референдуму.
Як повідомляв «Міст», українській незалежності — 30!

Ігор Голод

About Author

Meest-Online