Новини для українців всього свту

Saturday, Apr. 17, 2021

У боях за Крим зупинили «Третій Рим», але нічому не навчилися

Автор:

|

Березень 24, 2021

|

Рубрика:

У боях за Крим зупинили «Третій Рим», але нічому не навчилися

30 березня 165 років тому підписанням Паризького мирного договору завершилася Східна війна, відома також як Кримська — найбільш масштабна й кривава у Європі в період між наполеонівськими та Першою світовою.

Вибіркова пам’ять?
Коли 2003-го в Україні за указом її тодішнього президента Леоніда Кучми відзначали 150-ту річницю Східної війни, в Москві героїчну оборону в ході тієї бійні Одеси та Севастополя в т. ч. українцями, з яких більше півтора століття тому на третину складалися царська армія й на 70 % — Чорноморський флот, проголосили «свідченням спільності долі східнослов’янських і православних народів». Але українці гинули тоді, як «гарматне м’ясо», суб’єкти, а не об’єкти історії. Аби Правобережна Україна, Крим, Білорусь, Прибалтика, Польща, Кавказ і Фінляндія залишалися «під скіпетром царя».
Патріотів України обурило й те, що президентський указ приурочив «круглу» дату бійні не до 4 жовтня — дня її початку 1853 року, й не до 30 березня 1656-го — коли вона закінчилися, а до вересня 2004 року, коли півтора століття років минало відтоді, як головним театром воєнних дій став після висадки в Євпаторії британців, французів, турків та італійців став Крим. Виокремлення зі Східної війни однієї з її кампаній нагадало висмикування так званої Великої Вітчизняної з Другої світової.
Адже дробленням останньої також намагаються відділити анексію європейських держав Сталіним і Гітлером у 1939-1940 рр. від зіткнення між ними 1941-го. Рамки Східної війни виглядають завузькими й тому, що в Україну вона прийшла не у вересні 1854-го, а 10 квітня того року, коли Одесу обстріляли 350 гармат 19 лінійних вітрильників і десять пароплавів ангійсько-французької ескадри.
Від регулярних обстрілів постраждали й Бердянськ, де згоріли 216 будинків, Маріуполь, Генічеськ та інші міста й села. Готували союзники й десант в Одесу. Але перешкодив вогонь берегових батарей. 30 квітня екіпаж одного зі суден союзників усе ж ступив на землю України, але тільки тому, що, натрапивши на мілину, здався у полон.
Попри ту хоч порівняно й незначну, та все ж перемогу, «круглу» дату Східної війни відзначали 2003-го у вересні — посеред місяця, упродовж якого 1854 року в Криму висадилися вояки держав, які входять зараз до складу НАТО. Прибічники євроатлантичної інтеграції України риторично запитували — чи не до роковин спільного протистояння українців і росіян західним країнам приурочені імперські врочистості?

Ключі від Європи
І чи не тому ретроспективу Східної війни обмежили лише Кримом, щоб заретушувати загарбницьке на її початку вторгнення Російської імперії у червні 1853 року в Молдову та Валахію, які тоді лише де-юре підпорядковувалися Туреччині? А 20 березня 1854-го росіяни крокували ще й Болгарією.
Приводом для аґресії слугували вручення султаном ключів від святих місць у Палестині католикам і його відмова віддати своїх православних підданих під покровительство царя. У Росії твердили, що той прагнув визволити тоді своїх єдиновірців. Але ці штампи спростовують навіть історики-росіяни.
За даними історика Олександра Преснякова, цар Микола І пропонував 1853 року британцям поділити з ним турецькі володіння. Але Фрідріх Енгельс попереджав: «Оточивши австрійські володіння з півночі та півдня, Росія цілком може поводитися з Ґабсбурґами, як із своїми васалами. Завоювання Туреччини Росією стало б прелюдією до анексії Угорщини, Пруссії та Галичини й створення слов’янської імперії».
Позаяк інші європейці також у цьому не сумнівалися, Британська імперія та Франція оголосили 28 березня 1854-го Російській імперії війну. Та й Австрійська зажадала від неї негайно ж вивести свої війська з Балкан.
Опонентам російського царя розходилося не лише про стримування його зазіхань, а й про суверенітет власних держав. Бо ще Карл Маркс застерігав, що царя неабияк спонукає до експансії до Європи імпорт із неї ліберальних віянь — 1848 року лише військо змусило українських селян до панщини у російських «секторах» України та Польщі, де очікували такого ж скасування кріпацтва, як і в Австрійській імперії.
«Українська радянська енциклопедія» теж не згадувала «визвольні» наміри царя. Зате визнала, що всі учасники Східної війни вели її за зміцнення позицій на Близькому Сході. А Тарас Шевченко констатував: «Кати вінчанні, // Мов пси голодні за маслак, // Гризуться знову».

Уроків — нівроку
А щодо одіозних кремлівських ідеологем із приводу ювілею Кримської війни, то їх цілком можна вважати бумерангами. Бо Російська імперія виявила тоді безперспективність протистояння самотніх хижаків альянсам держав.
Адже замість того, щоб загарбати в результаті тієї бійні нові землі, вона навпаки — змушена була поступитися в Паризькому мирному договорі Молдавському князівству, васалу Османської імперії, гирлом Дунаю та південною Бессарабією, зменшити свій флот до мінімуму, демілітаризувати на Чорному морі свої порти та знищити свої фортеці.
Микола І, зазнавши настільки ганебного краху, отруївся. Подробиці його самогубства є в книзі історика Олександра Преснякова «Російські самодержці». Адже величезна, але затуркана муштрою й обкрадена власними інтендантами армія не зуміла розблокувати на своїй території 349-денну облогу Севастополя 67-тисячним експедиційним англійсько-французько-італійсько-турецьким корпусом. Тому союзні війська таки його здобули. А в Інкерманській битві росіяни ганебно обходилася навіть без… мап.
Однак, коли 150-рiччя закінчення тієї бійні відзначали в Москві, то тамтешній Центр національної слави провів міжнародну конференцію «Кримська (Східна) війна в культурній пам’яті народів Росії й світу», щоб, зі слів її організаторів, «розвіяти в суспільній свідомості «головний міф» про Східну війну — що імперія Романових нібито (?) зазнала в цій війні нищівної поразки». А Володимир Якунін, голова опікунської ради Центру та президент «Російських залізниць» заявив: «У Кримській війні Росія проявила себе як особлива цивілізація, якій є за що боротися, й є що захищати. Це було проявом і продовженням нашої унікальної цивілізаційної долі, продовжувати яку покликані й ми».
І це попри те, що відстала Російська імперія, не витримавши конкуренції з більш розвиненими державами, була вимушена капітулювати на принизливих умовах. Що ж, один із губернаторів тієї імперії, а згодом — її майбутній міністр внутрішніх справ Петро Валуєв визнав під час Східної війни: «Панує загальна офіційна брехня. Згори блиск, знизу гниль. На чолі багатьох правил наших належало б надрукувати два слова: «Розумова обмеженість!».
Східна війна підтвердила й ту істину, що на самопожертву своїх громадян заслуговує не окупант, а винятково їхня власна держава. Адже тільки 1856 року в одній лише Таврійській губернії військо забрало у селян 147 560 підвод, запряжених волами.
Селян змусили постачати провіант та фураж, а також поповнювати поріділу армію рекрутами, прирікаючи їхніх жінок і дітей до голоду. І це відбувалося попри те, що лише в Полтавській губернії до народного ополчення зголосилися 9,5 тис. добровольців.
Зокрема, матрос Гнат Шевченко загинув, затуливши собою від кулі свого командира. А матрос Петро Кішка брав участь у 18 вилазках зі Севастополя та самотужки приводив до нього «язиків».
Але як тільки Микола І закликав до війська селян, ті масово проголосили себе в Київській і Чернігівській губерніях вільними від панів козаками. Приблизно 600 із них вбили карателі. Але не в останню чергу й ці бунтарі змусили скасувати кріпацтво.
А колишні активісти Кирило-Мефодіївського братства згуртувалися тоді в «Громаду», з якої вийшли засновники партій, що проголосили 1917 року Українську Народну Республіку. Тож у ході Східної війни не лише зупинили «Третій Рим», а й знову почала відроджуватися Україна.
Її визволителями вважали себе 1,4 тис. вояків українського леґіону, котрі також змусили росіян зняти 1854-го облогу з фортеці Сілістра й першими увійшли у Бухарест. Очолював їх Міхал Чайковський зі Житомирщини, котрий вважав себе водночас і поляком, і українцем. А організувати леґіон допоміг йому також поляк українського походження Адам Міцкевич.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online