Новини для українців всього свту

Thursday, Aug. 5, 2021

Синів Володимира Великого звелів убити їхній зведений брат

Автор:

|

Липень 05, 2021

|

Рубрика:

Синів Володимира Великого звелів убити їхній зведений брат
Борис і Гліб

6 серпня — День пам’яті святих благовірних князів-страстотерпців Бориса й Гліба.

Князі-раритети
«Казання про життя Бориса і Гліба» та «Повість минулих літ» запевняють, що князь Святополк Ярополкович Окаянний, аби закріпитися на узурпованому ним київському престолі, послав 1015 року вбивць позбавити його більш легітимних, як вважали ченці-літописці, конкурентів. Бо хоч Борис і Гліб були наймолодшими синами попереднього київського князя Володимира Великого, однак народилися після його хрещення.
Перший із них спершу отримав від батька в удільне княжіння Ростов, другий — Муром. Але Володимир наблизив Бориса до себе після того, як старший із його синів — Ярослав Мудрий, який спершу княжив у Новгороді, припинив посилати данину своєму батькові.
Тому Бориса послав той 1015-го на чолі свого війська проти печенігів. Та через дев’ять днів після того, як 15 липня 1015 року Володимир помер, загинув на ріці Альті, повертаючись із походу на печенігів. А 5 вересня під Смоленськом — ще й Гліб.
20 травня 1072 року їхні останки перепоховали у Вишгороді під Києвом. 1071-го Бориса та Гліба канонізували. А коли 1115 року у Вишгороді звели найбільший тоді храм на Русі — оздоблений золотом і коштовностями кам’яний собор-мавзолей, найпочесніші місця у ньому відвели Борису, Глібу й Ярославу.
Спершу Бориса й Гліба шанували як цілителів. А невдовзі проголосили ще й покровителями та помічниками в битвах всіх руських князів.

Ув’язнений сокіл
Натомість Святополка хоч і згадують у «Повісті минулих літ» у переліку дітей Володимира Великого, впродовж недовгого князювання в Києві він розвіяв сумніви щодо свого походження. Бо наказав карбувати монети, на зворотному боці яких був родовий знак не Володимира (тризуб), а його брата Ярополка («двозуб», а радше — сокіл).
А той був старшим зведеним братом Володимира Великого, скинутим ним із престолу. За даними літописця, убивши Ярополка, майбутній тоді ще Хреститель Русі взяв собі в наложниці його дружину — гречанку та колишню черницю, уже вагітну Святополком.
988-го той отримав від Володимира Великого в удільне княжіння місто Турів (тепер — у Республіці Білорусь) зі землями навколо нього, де побрався з донькою польського князя Болеслава Хороброго. А потрапивши під вплив її духівника — католицького єпископа Рейнберна, готував за його намовою заколот проти свого вітчима (й убивці батька) Володимира Великого.
Але 1012 року його викрили й ув’язнили разом із його княгинею. І хоч його тесть Болеслав відповів на арешт доньки та зятя походом на Русь, той завершився невдало.
Святополк перебував з ґратами аж до смерті Володимира 1015-го, після чого йому вдалося втекти до тестя, щоб повернутися до Києва за допомогою його війська. Причому настільки поспішав, що не встиг прихопити зі собою свою дружину.

Тенденційний фейк
Зате нібито встиг, як наполягає літописець, послати вбивць до Бориса й Гліба. Однак, дослідник Кирило Півторакожуха звернув увагу на те, що, назвавши 1050 року свого спадкоємця іменем Святополк, син Ярослава Мурого Ізяслав засвідчив таким чином, що навряд чи не вважав «Окаянного» замовником убивства своїх дядьків Бориса й Гліба. І це не єдина обставина їхньої загибелі, що викликає недовіру до її офіційної версії.
Бо «Повість минулих літ» запевняє також, що Борис, нібито відмовившись вести військо свого батька проти узурпатора київського престолу Святополка, розпустив дружинників і пасивно очікував смерті на березі Альти. Літописець вкладає в його уста пояснення: «Не підійму руки на старшого брата мого; хоч і помер мій батько, то він буде мені за батька».
Та навряд чи Володимир Великий доручав би своє військо такому своєму смиренному сину, маючи більш войовничих. Приміром — Мстислава, який довго потім боровся за Київ проти Ярослава Мудрого.
Потребу Святополка в убивстві Гліба літописець також спростовує, вкладаючи в його уста звертання до вже покійного Бориса: «Та коли ти сьогодні одержав у Бога ласку, молися за мене, щоб і тую ж прийняв страсть. Ліпше було б із тобою разом вмерти, ніж у світі тому обманливому жити».
Тож дослідник Микола Ільїн вважав: «Перед нами не документальний опис історичних подій, де відтворюють факти так, як вони відбувалися, а тенденційний історичний роман, де реальні події минулого переплітаються з творіннями художньої вигадки».
Причому — явно запозиченої з твору Х ст. про мученицьку смерть чеського князя В’ячеслава, культ якого існував і на Русі. Кирило Півторакожуха наполягає, що разюча схожість між цим твором і повістю про Бориса і Гліба аж ніяк не випадкова:
«Це і нічна нарада вбивці зі своїми спільниками, його підступні пропозиції жертві, обставини та подробиці вбивства. І тут, і там це — ніч, князь зустрічає смерть після заутрені, яку співає уночі. Порівняння Святополка з Каїном («другий Каїн») є дослівним перекладом чеського епітета вбивці В’ячеслава: alter Kain. Отже, «Казання» є суто літературною творчою переробкою, що не може вважатися історичним джерелом».

Сага-спростування
Своєю чергою, норвезька «Сага про Еймунда» запевняє, що Борис і Гліб були приречені на загибель їхнім зведеним братом Ярославом. А вбиті головним героєм цього твору — варягом, який воював на боці руського князя, іменованого в цьому творі «Ярислейфом, сином Вальдемара», проти його зведеного брата «Бурислейфа».
Сага запевняє, що скандинав відтяв «Бурислейфу» голову й приніс її «Ярислейфові». Коли 1833 року цей твір уперше оприлюднило данське Королівське товариство північних антикварів, її переклав російською Осип Сенковський, літератор і професор Петербурзького університету.
Але, не ризикнувши суперечити «Повісті минулих літ», він у тексті свого перекладу перейменував Бурислейфа на Святополка. І лише 1993 року академік-історик Борис Рибаков наважився стверджувати в книзі «Київська Русь і руські князівства», що варяг Ярослава Мудрого зізнався після свого повернення в Норвегію місцевим скальдам у вбивстві ним Бориса.
Навряд чи Еймундові розходилося «вибілювати» Святополка, про якого в норвезькій сазі — ані слова. Та й із повідомлення «Повісті минулих літ» зрозуміло, що у Святополка не було потреби вбивати Бориса та Гліба.
Бо хоч першого з них Володимир Великий поставив на чолі свого війська, отже, призначив своїм спадкоємцем, той, за даними «Повісті минулих літ», зрікся київського престолу на користь Святополка. Хоч усі воїни великого київського князя саме Бориса благати піти зайняти Київ.

Хто ж тоді «окаянний»?
Натомість Ярослав Мудрий конфліктував не тільки зі своїм двоюрідним братом Святополком, навіть із власним батьком готовий був воювати, позаяк відмовився платити йому данину. А згодом аж 24 роки протримав у псковській в’язниці свого брата Судислава.
Мотиви ж «замовлення» Ярославом убивства Бориса та Гліба можна встановити за повідомленням у «Повісті минулих літ» про те, що перед походом на Святополка перший із них заявив: «Не я почав побивати братів, а він. Хай буде Бог месником за кров братів моїх, бо без вини пролив він кров праведну Борисову та Глібову. Ще й мені те ж учинить».
Тобто завдяки вбивству Бориса й Гліба, приписаному Святополкові, у Ярослава з’явився більш шляхетний привід воювати з ним, ніж тривіальна жага до влади. А про те, якого бога закликав Ярослав помститися Святополкові, дізнаємося з повідомлення «Повісті минулих літ», датованого 1017 роком: «Ярослав увійшов у Київ, і погоріли церкви». Щоправда згодом цей князь збудував замість них нові храми.
Кирило Півторакожуха запропонував ще одну причину обмовлення Святополка: «Справжньою причиною ненависті літописця (упорядником «Повісті минулих літ» був Нестор на початку ХІІ ст.) до Святополка могло стати його західництво і те, що він належав до ненависного грекам (які керували в Київській церкві) західного обряду. На час Несторової редакції літопису уже стався розкол у християнстві на православ’я та католицизм. Імовірно, Святополк був іще від народження християнином західного обряду, як і його батько Ярополк та княгиня Ольга (є численні документальні свідчення, що церковну ієрархію на її прохання надсилав німецький імператор)».
Як повідомляв «Міст», Борис і Гліб були канонізовані руською Церквою 1071 року.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online