Новини для українців всього свту

Thursday, Jan. 27, 2022

СРСР зник не в Біловезькій пущі-3

Автор:

|

Грудень 15, 2021

|

Рубрика:

СРСР зник не в Біловезькій пущі-3
Леонід Кравчук, Станіслав Шушкевич і Борис Єльцин оголошують про лідквідацію СРСР

Керівництво Росії сподівалося втримати Україну підступною угодою про СНД.

Агонія Союзу
Чому Горбачов зволікав зрікатися посади президента СРСР до 25 грудня 1991-го? Позаяк він у цьому не зізнався, пробіжимося очима по переліку подій, які відбулися тоді. 25 грудня 1991 року Верховна Рада Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки перейменувала її спеціальним законом в «просто» Російську Федерацію. Натомість Україну визнали того дня незалежною США.
Напередодні ж, 24 грудня 1991-го, президент Росії інформував в офіційному посланні Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй, що РФ продовжує членство СРСР у всіх органах ООН. Бо в Декларації про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД), підписаній 21 грудня того року керівниками України, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, проголошувалося: «Держави співдружності підтримують Росію в тому, щоб вона продовжила членство СРСР в ООН, у т. ч. постійне членство в Раді Безпеки й інших міжнародних організаціях». Відтак юридичний департамент Секретаріату ООН констатував цю пропозицію як реальність, що не вимагає формального схвалення з боку ООН.
Переконати Горбачова, що він займає віртуальну посаду, здатне було як кожне з цих рішень, так і їхня сума. Зволікав він тому, що сподівався очолити принаймні конфедеративний «Союз Суверенних Держав» (ССД). Бо попередню згоду на підписання договору про його створення дали 14 листопада 1991-го керівники Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану, Туркменістану й Узбекистану. Підписати його планували 9 грудня того року.
До цієї дати президент СРСР сподівався переконати решту її республік теж приєднатися до ССД, в т. ч. Україну.
Хоча 2 вересня 1991-го Леонід Кравчук заявив від її імені: «Україна, проголосивши Акт про незалежність, може висловити свою позицію лише після референдуму з цього питання».
Та навіть після того, як 90,3 % учасників цього виявлення проголосували за незалежність своєї країни, Горбачов запевняв 3 грудня 1991 року тодішнього канцлера Німеччини Гельмута Коля, що України неодмінно приєднається до нової союзної угоди. Того ж дня у зверненні до парламентаріїв усіх республік обіцяв: «Мова не про відродження у новому вигляді старого центру. Старого Союзу немає, і повернення до нього неможливе. Доказом цього є провал серпневого заколоту. Йдеться про створення зовсім нового міждержавного об’єднання, стрижнем якого є ідеї самовизначення, національно-державний суверенітет і незалежність».

Реанімації не піддається
Навіть 9 грудня 1991 року, наступного дня після утворення замість СРСР СНД, Горбачов закликав: «Слід зробити все, щоб рішення з цього головного питання були продуманими, виваженими і безпомилковими. Поспіх тут є неприпустимим».
Відтак пропонував, щоб угоду про СНД розглянули Верховна Рада СРСР або з’їзд його народних депутатів. Причому — поряд із текстом договору про «Союз Суверенних Держав».
Але 12 грудня 1991-го Верховна Рада Росії остаточно позбавила радянський парламент кворуму, відкликавши з нього депутатів від РРФСР. З аналогічної причини не відбувся й надзвичайний з’їзд народних депутатів СРСР. 18 грудня Горбачов наполягав у звернення підписантам угоди про СНД: «Має бути чітко зафіксоване розуміння Співдружності як багатонаціонального утворення… Вирішальне значення має узгоджене функціонування господарських зв’язків у рамках спільного економічного простору. Повинен бути збережений спільний військово-стратегічний простір».
Проте 21 грудня того року п. Кравчук підписав угоду про СНД зі застереженнями «Заяви Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про Співдружність Незалежних Держав» від 20 грудня 1991-го. А та заперечувала участь України в СНД у разі його «перетворення в державне утворення зі своїми органами влади й управління та надання співдружності статусу суб’єкта міжнародного права».
Таким чином Україна скористалася пунктом Конституції СРСР про вільний вихід із СРСР. А ті, хто наполягають, що проігнорувала при цьому закон про вихід із нього, забувають, що той, регламентуючи вільний вихід, був таким чином антиконституційним.

Розвалили до Біловежжя
І все ж юрист Віталій Крюков наполягав, що Радянський Союз ліквідували ще за чотири дні до того, як Біловезька угода констатувала 8 грудня 1991 року, що він «припиняє існування як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність». Бо в преамбулі тієї угоди сторони лише «констатують, що Союз РСР як суб’єкт міжнародного права та геополітична реальність припиняє своє існування», а не ухвалюють відповідне рішення.
На запитання «Чи містять преамбули угод хоч якісь нормативні встановлення?» правник відповів: «Ні — за визначенням! Це увідна або вступна частина правового акту, в преамбулах у концентрованій формі викладаються мета, завдання та вихідні принципи правового акту, зазначаються умови, обставини, мотиви й інші установки, які спричинили його створення.
Таким чином, це не нормативна, не правоустановча частина документа, а лише та, яка обґрунтовує наступні правоустановлення фактичними та правовими обставинами й началами».
Відтак п. Крюков наполягав: «На час підписання Біловезької угоди Союз РСР уже припинив своє існування й юридично. На 8 грудня 1991-го автори Біловезької угоди вже мали на руках договір «Про правонаступництво стосовно зовнішнього державного боргу й активів Союзу РСР», підписаний у Москві 4 грудня 1991 року представниками восьми (а не трьох, як у Біловезькій пущі) республік СРСР і власне СРСР (далі — Московський договір)».

«В 00 годин 00 хвилин»
Юрист резюмував: «Саме цим договором вони ж цілком однозначно юрисдикцію СРСР як суб’єкта міжнародного права» й припинили». «У преамбулі Московського договору, яка дає політичне пояснення та міжнародно-правові підстави його висновку і змісту, є й посилання на Віденську конвенцію про правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів від 1983 року. Отож, у пункті а) ст. 2 цієї конвенції дається визначення ужитого в ній терміну «правонаступництво»: «правонаступництво держав» означає зміну однієї держави іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносини будь-якої території, — арґументував він. — А в пункті d) цієї ж ст. 2 визначається й момент правонаступництва: «момент правонаступництва держав» означає дату зміни державою-спадкоємцем держави-попередника в несенні відповідальності за міжнародні відносини стосовно до території, що є об’єктом правонаступництва держав». Мало того, ці ж положення дослівно відтворено в ст. 1 Московського договору. А відповідно до його ж ст. 6, юридичним моментом правонаступництва, тобто датою зміни державами-спадкоємцями (колишніми республіками СРСР) держави-попередника (СРСР) у несенні відповідальності за міжнародні відносини стосовно до території, що є об’єктом правонаступництва цих нових держав, і було встановлено 1 грудня 1991 року.
Отже, відповідно до міжнародного права, СРСР «припинив своє існування в 00 годин 00 хвилин 1 грудня 1991 року». «У Московському договорі чітко встановлено — «набуває чинності з моменту його підписання (а не ратифікації! — В. К.) не менш, ніж двома державами-правонаступниками». Тобто саме 4 грудня 1991 року — адже підписантів-правонаступників його було цілих вісім, — наголосив юрист. — Невже необхідно доводити, що ніяке економічне «правонаступництво» неможливе і юридично мізерне, поки де-юре ще існує держава-попередник?!»
Висновок п. Крюкова: «Питання про юридично значущу дату припинення юрисдикції СРСР цілковито однозначне — відповідно до міжнародного права такою необхідно вважати 1 грудня 1991-го, а ще точніше — з 00:00 годин і хвилин 1 грудня 1991 року. І встановлена вона не Угодою про створення СНД від 8 грудня 1991-го, і не фактом відходу Горбачова у відставку 25 грудня 1991 року, а укладеним відповідно на чотири дні й на 21 день раніше — 4 грудня 1991-го у Москві й у ширшому складі, аніж у Біловезькій пущі — договором «Про правонаступництво стосовно зовнішнього державного боргу й активів Союзу РСР».
Завершення. Попередня публікація — за посиланням.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online