Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 16, 2021

Поховані на чужині українці

Автор:

|

Квітень 14, 2021

|

Рубрика:

Поховані на чужині українці
Пам’ятник померлим у Домб’є

Адріян Демко, мій сусіда з «Українського села» в Сомерсеті (штат Нью-Джерзі), відвідав цвинтарі у Кракові та Празі і зробив світлини поховань ряду відомих українців. У Кракові одними з найстаріших українських поховань на Раковицькому цвинтарі є могили греко-католицьких священників-біженців із Холмщини. На цвинтарі височіє пам’ятник померлим у Домб’є — концентраційному таборі в околицях Кракова, що діяв у 1914-1923 рр. Табір заснувала австрійська влада на початку Першої світової війни для полонених російської й італійської армій, був розрахований на 12 тис. осіб. У 1918-1923 рр. польська влада утримувала тут інтернованих українців: близько 10 тис. полонених військових Української галицької армії (УГА), діячів Західно-Української Народної Республіки, представників галицької інтелігенції та духовенства. Умови їхнього перебування були важкими: унаслідок виснаження, голоду і хвороб померло близько 2,5 тис. осіб. У квітні 1921-го прибули вояки Першої Запорізької дивізії Армії Української Народної Республіки (УНР). 1923 року всі табори інтернованих українських військових частин ліквідували.
На цвинтарі похований Степан Смаль-Стоцький (1859-1938) — український мовознавець і педагог, літературознавець, один із перших теоретиків українського віршування, визначний громадсько-політичний, культурний, економічний діяч Буковини, один зі засновників Музею визвольної боротьби України у Празі, дід українського літературознавця у Канаді Юрія Луцького.
Богдан Лепкий — український поет, прозаїк, літературознавець, критик, перекладач, історик літератури, видавець, публіцист, суспільно-культурний діяч, художник, онук священника Михайла Глібовицького, помер 21 липня 1941-го і похований на Раковицькому кладовищі у гробівці свого товариша Ігнатія Шайдзицького. Вся творча спадщина Богдана Лепкого складає понад 80 власних праць, він упорядник і видавець 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками та коментарями.
Також на Раковицькому цвинтарі спочивають останки польського художника Яна-Алоїзія Матейка (1838-1893), майстра визначних живописних полотен на історико-патріотичні сюжети. Творчий доробок Яна Матейка містить два олійних твори з історії України — «Вернигора» та «Богдан Хмельницький з Тугай-беєм під Львовом».
У Празі д-р Демко відвідав Ольшанський цвинтар — найбільший із цвинтарів Праги. Тут знайшли спокій після вигнання з батьківщини та поневірянь на чужині члени Директорії УНР і уряду Павла Скоропадського, воїни армій УНР та УГА, люди мистецьких професій, науковці.
Адріян Демко сфотографував храм Успіння Пресвятої Богородиці, який 1924 року заклав єпископ Сергій Корольов. Навкруги церкви — некрополь, де є чимало відомих українцям імен. Тут спочив видатний письменник Олександр Олесь (1878-1944). У цій же могилі його дружина Віра. І символічний посмертний напис їхньому сину Олегу Ольжичу, закатованому нацистами у Заксенгаузені 10 червня 1944-го.
3 січня 2017 року в Чехії примусово ексгумували останки Олександра Олеся (Кандиби) та його дружини Віри. Примусова ексгумація була спричинена особливостями чеського законодавства, згідно з яким за місце поховання померлого потрібно сплачувати ренту у 20 тис. крон на десять років. Володимир Михайлишин, котрий сплачував за місце поховання, помер і його син вирішив поховати батька у могилі О. Олеся. Президент Порошенко дав вказівку міністрові закордонних справ Клімкіну забезпечити збереження праху Олександра та Віри Кандиб, щоб у подальшому перепоховати їх в Україні. Народний депутат Вадим Рабинович негайно заявив, що «Україну не слід перетворювати на всесвітнє кладовище». «Хто його запросив в Україну за останні десять років? Хтось із ним хоч раз розмовляв? Ніхто! Зате зараз — давайте перепоховаємо!», — заявив він. Проте 29 січня 2017 року на Лук’янівському кладовищі в Києві відбулося перепоховання О. Олеся.
На цвинтарі в Празі також поховано багато інших видатних українців. Люцій Кобилянський (1855-1941), лікар, народжений у Золотоноші, громадський і культурний діяч, посол УНР в Угорщині. З 8 серпня 1917-го — член Української Центральної Ради, головний лікар Київського головного клінічного шпиталю Армії УНР. Григорій Сидоренко (1874-1924) — український політичний діяч і дипломат, інженер шляхів, міністр пошт і телеграфу УНР, Посол УНР у Відні.
Микола Ґалаґан — український громадсько-політичний діяч, публіцист, член Центральної Ради, посол УНР в Румунії й Угорщині. У міжвоєнні роки був викладачем на Закарпатті, потім в’язнем у німецьких та радянських тюрмах. Дата й місце смерті не встановлені.
Осип Баб’юк (1894-1950), сотник УГА, навчався у Вищій господарській кооперативній школі в Празі. Був одружений із Яною Баб’юковою. На надмогильній плиті викарбували прізвища її братів — Івана Баб’юка, сотника УГА, професора Коломийської гімназії, та Николи Баб’юка, котрий 18-річним загинув у бою.
Іван Квасниківський був членом Управи УНО й Української академічної громади, студентом права українського університету. 1938-го перейшов до Карпатської Січі. У другій половині березня 1939 року відступав із Волового через гори аж до Тиси, де з малим відділом здобув собі перехід до Румунії, звідки його передали полякам. Помер у Празі на 32-му році життя.
Як повідомляв «Міст», знайшли поховання генерала з відомого козацького роду.

Лев Хмельковський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply