Новини для українців всього свту

Sunday, Jul. 25, 2021

Не собі — так іспанцям виборювала республіку рота ім. Тараса Шевченка

Автор:

|

Липень 07, 2021

|

Рубрика:

Не собі — так іспанцям виборювала республіку рота ім. Тараса Шевченка
Рота ім. Тараса Шевченка

Коли в липні 85 років тому року в Іспанії розпочалася громадянська війна, участь у ній негайно ж узяли українці.

Звинувачені у фашизмі
Про те, що спільно з іспанськими республіканцями воювали проти фашистів українці-червоноармійці, сімох із яких удостоїли за це звання Героя Радянського Союзу, писали в СРСР часто. Про добровольців-українців з-поза його меж — рідко.
Але 37 із них, які працювали шахтарями й металургами в Бельгії та Франції, одними з перших встигли в серпні 1936-го на захист Мадрида. Вслід за ними нелегально вирушили до Іспанії з Наддністрянщини та Волині через карпатський перевал Яворник на тодішньому польсько-чехословацькому кордоні ще 180.
За даними учасника тієї війни, радянського генерала Олександра Родімцева, кількість вихідців зі Західної України в інтернаціональних бригадах, які воювали проти фашистів, досягла тисячі осіб. Передусім це були прихильники «лівих» ідей.
Коли вони втікали від польських жандармів до СРСР, їх розстрілювали там за незгоду з денаціоналізацією українців. А 1938 року виконавчий комітет підконтрольного Сталіну Комуністичного інтернаціоналу розпустив Компартію Західної України (КПЗУ).
Бо керівництво нею нібито захопила фашистська аґентура. За іронією долі, 8 липня 1937-го переважно з прихильників КПЗУ була сформована рота ім. Тараса Шевченка, яка входила до 13-ї інтербригади імені Ярослава Домбровського та воювала проти фашистів.

«Сповнені героїзму»
Історик Федір Шевченко з’ясував, що «це були люди, сповнені героїзму й самопожертви, які віддавали своє життя за світле майбутнє людства», й констатував: «Бойовий шлях роти імені Тараса Шевченка в боротьбі проти фашизму в Іспанії — один із кращих пам’ятників великому поетові-революціонеру».
Її перший командир, білорус Станіслав Томашевич, запевняв у бригадній газеті «Домбровщак»: «З погляду бойової підготовки рота ім. Тараса Шевченка стоїть дуже високо завдяки досвідові значної частини товаришів, які вже раніше відбували військову службу в інших арміях. Маємо українських офіцерів, таких, як поручики Іванович і Литвин, маємо українських сержантів і капралів».
Заступником командира роти був робітник-українець із Франції Павло Іванович. Позаяк до складу всіх рот в інтербригадах входили представники різних націй, в шевченківській, крім українців і білорусів, не бракувало й поляків та іспанців.
Натомість українців записували в інші роти інтернаціональних бригад. Приміром, шістьох із них — до батальйону ім. Чапаєва — разом із представниками ще 20 націй. Дослідник Микола Платошкин з’ясував, що 498 інтербригадівців, які прибули в Іспанію з Канади, походили зі сходу Європи. Найбільше з них — зі заходу України.

На фронт — із в’язниць
Бойове хрещення «шевченківців» відбулося на фронті під Брунете на захід від Мадрида, де вони, відбивши атаки фашистів, атакували їхні позиції під Вілья-Франко-дель-Кастільо і Романільос. Перемогли в тих боях попри те, що втратили майже половину свого особового складу.
Але замість загиблих увесь час отримували поповнення з Батьківщини, в т. ч. з в’язниць. Приміром, у травні 1937-го з дубненської тюрми утекли до Іспанії Дмитро Захарук зі Станіславщини та Симон Краєвський із Волині.
На Арагонському фронті українці, де їм протистояли регулярні італійські війська, 25 серпня 1937 року заглибилася у запілля ворога на 10 км, захопивши кілька його укріплень. У цих боях на випаленій сонцем місцевості, не маючи достатньо боєприпасів, часто потрапляючи в оточення, мужність і героїзм проявили командир роти, її комісар Назар Дем’янчук із Волині, який до війни працював у Канаді, бійці Василь Лозовий, Йосип Коновалюк, Валентин Павлусевич і Йосип Петраш.
Бойові заслуги роти були відзначені командуванням інтербригад. А наприкінці 1937-го у ній почала виходити українською мовою газета «Боротьба».
Для новоприбулих інтербригадівців в Альбасете видавали українською мовою бюлетень «Вісті з Західної України». Епіграфом до нього були рядки Кобзаря: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте».

Стікаючи кров’ю
Із грудня 1937 року до лютого 1938-го рота вела в сніжній заметілі на гірському пасмі Сьєрра-Кемадо, де окремі вершини сягали 2 тис. м, бої за місто Теруель. І все ж захопила тоді немало ворожих гармат і вантажівок. Брати Полікарп і Симон Раєвські знищили обслугу двох ворожих кулеметів і заволоділи одним із них.
Тоді загинули командир роти Томашевич, її політичний комісар Дем’янчук, сержант Серадзький, боєць Полікарп Краєвський. Та вже в березні 1938-го їхня рота вела важкі оборонні бої на Андалузькому фронті, де чотири рази проривала оточення й мужньо відбивала атаки на висотах біля міста Каспе.
Але в тих боях полягли в т. ч. наступні командир і комісар роти — відповідно, Станіслав Воропай і Симон Краєвський. Коли ж у березні «шевченків ці» повернулися на Арагонський фронт, то знову втратили командирів роти — Михайла Литвина, Павла Івановича й Ярослава Гацека, а також наступного комісара — Івана Грицюка.
Загинув і редактор ротної газети Шистера. Його наступником призначили члена КПЗУ з Турківщини Юрія Великановича, але й той загинув у бою 4 вересня 1938 року. А 1982-го йому поставили у Львові пам’ятник роботи скульптора Теодозії Бриж, якому невідомі вандали втяли голову. Якщо за те, що був у КПЗУ, то, радше, не знали, що Сталін її заборонив.

«Хто вас кастрував?!»
Українські добровольці встояли на Арагонському фронті під безперервними бомбардуваннями з повітря і навальними атаками сухопутних сил ворога. Тож командування їхньої 13-ї інтернаціональної бригади відзначало високу боєздатність шевченківців, часті вилазки й контратаки й уміння боротися з танками.
Своїм прикладом і палким словом добровольці з України ще й цементували лави республіканців. Коли ті почали панічно втікати на одній з ділянок фронту, гублячи зброю, амуніцію та навіть верхній одяг, перекладачка Марія Фортус, заволала до них:
— Хто вас кастрував?!
— Як кастрував? — зупиняються ошелешені іспанці.
— Коли б ви не були кастровані, то були б чоловіками і не втікали з поля бою.
Червоні від сорому солдати повернулися у бій і таки зупинили тоді ворога.
Для «шевченківців» війна завершилася 28 вересня 1938 року, коли республіканський уряд Іспанії опублікував постанову про виведення інтербригад із цієї країни, бо дипломати з держав-посередниць запевняли, що у відповідь путчисти відмовляться від допомоги своїх німецьких та італійських союзників. Коли ж 28 жовтня у Барселоні відбулися урочисті проводи інтербригадівців, іспанці та каталонці закидали їх квітами. А вдома на них чекали польські жандарми — щоб ув’язнити в концентраційному таборі Береза Картузька.

По обидва боки
Утім, українці брали участь у тій війні не лише в складі роти ім. Тараса Шевченка. Відомо, приміром, що з еміґрації у Франції на допомогу іспанським республіканцям подався колишній вояк армії Української Народної Республіки — капітан Кореневський. А там він став начальником штабу спершу 14-ї інтербригади, а потім — 35-ї інтернаціональної дивізії, якими командував «генерал Вальтер» (Кароль Сверчевський). Військовий радник командуючого 3-го корпусом іспанської армії — українець із Одеси Родіон Малиновський, який згодом став маршалом СРСР, свідчив: «Кореневський був дивовижно хороброю людиною. Він самовіддано бився з фашистами».
Історик Володимир Шевченко з’ясував: «Кореневський у складній, часом хаотичній обстановці безперервних боїв ніколи не втрачав самовладання, вміло організовував дії підлеглих. Загинув у бою з колоною італійського корпусу».
Не бракувало українських прізвищ і в публікаціях про участь у тій війні колишніх офіцерів врангелівської армії. Приміром, командиром однієї з рот в інтербригаді ім. Домбровського був експоручник Остапченко.
До слова, в грудні 1936 року під Теруелем майже повністю загинула рота цієї бригади, сформована з колишніх білогвардійців. Причому кількасот із них переправили в Іспанію з Франції, Чехо-Словаччини, Болгарії й Югославії радянські розвідники, виконуючи відповідну санкцію Сталіна від 19 січня 1937-го.
Участю у війні на Піренеях колишні «денікінці» та «врангелівці» мали довести, що перестали бути «ворогами трудового народу» та заслужити таким чином повернення на Батьківщину. Втім, воювали ексбілогвардійці з українськими прізвищами й на боці іспанських фашистів. Відомо, приміром, що лейтенант Шинкаренко був важко поранений, а сержант Двойченко — двічі. Натомість якийсь Куценко потрапив у полон до республіканців, які його закатували.
Як повідомляв «Міст», під час війни діють інші порядки.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online