Новини для українців всього свту

Wednesday, Apr. 14, 2021

Коли у Кронштадті повстали українці

Автор:

|

Березень 17, 2021

|

Рубрика:

Коли у Кронштадті повстали українці
Повстанців ведуть до Володимирської в’язниці

У радянські часи Кронштадт можна було відвідати лише за особливим дозволом. Мені пощастило отримати з Кронштадту офіційне запрошення і я подав заяву у Відділ віз і реєстрацій Управління внутрішніх справ у Черкаській області. За місяць після ретельних перевірок мені видали дозвіл.
Зі суходолу я поїхав таксівкою на острів Котлін, де стоїть Кронштадт. Авто пробиралося у глибокому сніговому каналі, вздовж якого стояли озброєні моряки. Мені пригадався вірш більшовицького поета Едуарда Багрицького: «Нас водила молодость в сабельный поход, нас бросала молодость на кронштадский лед». Тепер я знаю, що тоді впали на той лід за офіційними даними більшовиків 700 убитих, 2,5 тис. поранених, хоча насправді загинуло набагато більше. Втрати повстанців: 600 убитих, понад 1 тис. поранених, понад 2,5 тис. заарештованих.
Сто років тому, у березні 1921-го, спалахнуло Кронштадтське повстання. Проти більшовиків повстали балтійські моряки. Після 16 днів кривавого протистояння бунт жорстоко придушили. За цей час створили революційну комуну під керівництвом Тимчасового революційного комітету, в якому керівну роль відіграли українці.
Український військово-морський революційний штаб Балтійського флоту очолили, за свідченнями декотрих істориків, старший лейтенант Зілинський і лейтенант Шрамченко, похований на цвинтарі св. Андрія в Савт-Бавнд-Бруку (штат Нью-Джерзі). Цей штаб мав намір перегнати крейсер «Світлана», ескадрені міноносці «Україна» та «Гайдамак» під українським прапором до Чорного моря.
Березневе повстання 1921 року очолив Степан Петриченко з Полтави, писар лінкора «Петропавловськ», його заступником у Тимчасовому революційному комітеті став Яковенко. Три чверті кронштадтського гарнізону були вихідцями з України, переважно зі селян. Коли моряки дізналися, що у селян відібрали збіжжя та худобу, повсюдно лютують розстріли, то виступили з протестом. Гарнізон Кронштадта налічував 18 тис. осіб, готових до оборони. Було у них 140 гармат, якщо лічити з гарматами лінкорів «Петропавловськ» і «Севастополь», і понад 100 кулеметів.
2 березня Петроградський комітет оборони видав наказ взяти в заручники членів родин гарнізону. Військові дії почалися 7 березня. Проти повстанців кинули 24 тис. бійців, 159 гармат і 433 кулемети у складі армії Михайла Тухачевського. Ленін дав наказ: «Треба саме тепер так провчити цю публіку, щоб на кілька десятків років про жодний опір вони не сміли й думати». На виконання цього наказу командувачі більшовицького війська Казанський, Вегер і Турчан дали пояснення: «Розстрілювати без усякого жалю усіх бійців. Полоненими не цікавитися, додому не розпускати, у розмови та перемовини не вступати».
Перша атака на бунтівний острів 8 березня була невдалою. Ті, хто наступали, мали перетнути по кризі відкритий простір під ураганним вогнем важкої артилерії. Першими йшли курсанти військових училищ, за ними — червоноармійці. Снаряди корабельної артилерії кришили кригу, багато нападників знайшли собі могилу на дні Фінської затоки. Вцілілі відмовилися виконувати наказ і відступили. Начальник особливого відділу Юдин доповідав: «561-й полк пройшов пів версти на Кронштадт і далі йти відмовився. Тов. Дибенко наказав розвернути другу шеренгу та стріляти по втікачах, аби продовжити наступ». Більшовики запропонували перемовини. На зустріч із ними виїхали верхи два члени комітету повстанців — матроси Вершинін і Кутяков. Першого більшовики схопили на місці, другому вдалося вирватись.
На острові закінчувалися боєприпаси, 15 березня не стало борошна, хліба залишалося на два-три дні. Фінський уряд відмовився пропустити через свою територію провіант і медикаменти, зібрані за кордоном еміґрантськими організаціями та «Червоним хрестом». 16 березня Михайло Тухачевський був готовий до вирішального штурму острова. З польського фронту перекинули найбільш надійні та боєздатні частини. Прибули делегати Х з’їзду більшовицької партії. Чисельність Червоної армії, за різними джерелами, тепер складала до 70 тис. багнетів проти 18 тис. повстанців. 16 березня почався артилерійський обстріл острова Котлін, який тривав увесь день. Коли нападники підійшли до кронштадтських фортів, їх зустрів кулеметний вогонь.
У фортеці більшовики потрапили у справжнє пекло. З кожного горища, з кожного вікна стріляли з гвинтівок і револьверів. Жінки Кронштадта підносили снаряди, перев’язували поранених. Тухачевський наказав: «Артилерії атакувати лінкори «Петропавловськ» і «Севастополь» задушливими газами й отруйними снарядами». Було заборонено допомагати пораненим матросам на вулицях міста. Полонених убивали на місці.
Степан Петриченко з багатьма учасниками повстання пішов до Фінляндії. 1945-го фінський уряд видав його Росії. Через два роки він помер у неволі. Загалом кордон перейшли 8 тис. повстанців.
20 березня почалися судові процеси. 13 моряків із лінкора «Севастополь» і 167 моряків із лінкора «Петропавловськ» засудили до страти. 1-2 квітня перед трибуналом постали 64 моряки, 23 із них засудили до розстрілу, інших — до тривалих термінів ув’язнення. У наступні тижні й місяці було страти 2 103 особи, засудили до позбавлення волі 6 459 осіб.
Проте кати також отримали свою кару 1937-го, коли з волі Йосифа Сталіна розстріляли Михайла Тухачевського, Євгена Казанського, комісара Миколу Кузьміна й уповноваженого ЧК Яківа Агранова. Начальник артилерії бунтівного Кронштадту, генерал Олександр Козловський, перебрався до Фінляндії, жив у злиднях і помер там 1940 року. Дружину та дітей репресували в СРСР.
Як повідомляв «Міст», українські повстанці «бандерівцями» себе не називали.

Лев Хмельковський

About Author

Meest-Online