Новини для українців всього свту

Thursday, May. 26, 2022

Історичні факти і що таке перемога

Автор:

|

Травень 06, 2022

|

Рубрика:

Історичні факти і що таке перемога
Реконструкція обличчя Андрія Боголюбського

Андрій Боголюбський, чий батько заснував Москву, 1169 року напав на Київ. Той рівень руйнації столиці Русі можна прирівняти хіба ще з навалою монголів 1240-го. Виродок Долгорукого мав на меті підкреслити падіння Києва. За два роки хотів повторити цю акцію, але цього разу збройні сили Київського, Волинського та Галицького князівств перестріли напасників під Вишгородом і показали, де раки зимують. Після цього Боголюбського зарізали свої ж бояри. До речі, саме Боголюбський, плюндруючи Вишгород 1155 року, вкрав одну з головних святинь Русі — Вишгородську ікону Божої Матері. Московити назвали її «Владімірской» і досі тримають у Москві. Російська православна церква канонізувала вбивцю й мародера у середині XVIII ст.
На початку XVI ст., коли українська шляхта в складі Великого Князівства Литовського (ВКЛ), спадкоємця Русі, займалася своїми шляхетними справами, Московське князівство починало ставати на ноги, допомагаючи монгольській орді збирати податки й ясир. Спадкоємці орди мали єдиний вектор розвитку — загарбання всіх земель, які були в межах їхніх забаганок. Звісно, литовсько-руські володіння підпали під цю критерію і саме тоді розпочалася московська експансія на українські землі тривалістю в довгі століття.
1514-го Московія вчергове пішла війною на Чернігівсько-Сіверську землю. Восени того ж року князь ВКЛ Костянтин Острозький очолив славетний розгромний похід на московитів. За рівної чисельності армій московити втратили майже все своє військо. А бойову славу армії Острозького обговорювала вся Європа.
На початку XVII ст. світ мав шанс жити далі без сатанинських дій Москви, бо та була на межі зникнення. Смута, загальний занепад і систематичні удари від польсько-литовсько-українських військ могли б закрити цю скриньку Пандори на кілька століть раніше. Це були славетні часи, коли московський цар Василь Шуйський падав у ноги королю Речі Посполитої, а в Москві квітнула семибоярщина.
1618 року військо славетного Петра Сагайдачного завзято топтало Москву й її околиці. Гетьман тоді привселюдно зганьбив московського воєводу Бутурліна, майстерно зваливши його з коня в поєдинку. Московити втікали далі, ніж бачили. Ця битва визначила тодішню перевагу Речі Посполитої над Москвою, проте Конашевич припустився однієї стратегічно важливої помилки — не спалив столицю майбутнього Мордору дотла. Через 16 років московити рипнулися відвойовувати в Речі Посполитої Смоленськ. Тоді їхні плани легко поламали козаки гетьмана Тимофія Орендаренка, який прийшов на підмогу польсько-литовській армії.
Наступного разу московити отримали від українців на горіхи 1659-го. Було це якраз після Переяславської ради, Москва вже тоді застосовувала всі доступні методи гібридної війни. Ворожа пропаґанда пробувала посварити між собою козацьких старшин, намагаючись послабити владу гетьмана Івана Виговського. Але це не завадило йому спільно з інтернаціональними союзниками — кримськими татарами, поляками, волохами, німцями та сербами влаштувати гарячий прийом військам Олексія Трубецького. Коли ті вдерлися на територію Війська Запорозького, їх зустріли під Конотопом як годиться. Добірну московську кінноту знищили майже до ноги, в Москві ж почали активно укріплюватися під чутки про втечу їхнього царя.
Та ці воєнні перемоги не були закріплені політично й ми отримали ліквідацію Гетьманщини, знищення Січі та кілька століть серійних визвольних воєн із Московією. Мордор украв частину нашої ідентичності, його головним завданням стало знищення українців як свідків їхніх злочинів і цивілізаційної неспроможності. Затирання та підміна історичної пам’яті, насаджування меншовартості, фізичне знищення носіїв нашої культури та державотворення — все це прилітало нам від «братів».
Зараз справді триває епохальний момент. Перемога буде, вона має змінити хід історії та повернути її в те русло, яке нам призначене. Русло розвитку, розквіту і щасливого майбутнього нових поколінь. Без репресій, геноцидів, депортацій і інших «подарунків» від росіян.
Але що таке перемога? Вона складається не лише з успішної військової звитяги, а й з того, що наступає після неї. Тобто йдеться повернення чи розширення територій, зміцнення зовнішніх і внутрішніх позицій держави (військових, політичних, економічних, культурних і загалом національно-засадничих) і послаблення або знищення позицій переможеного суперника.
Й ось це найважливіше — закріпити перемогу та максимально скористатися нею. Інакше військова звитяга втрачає сенс попри всі героїчні зусилля.
Попереду серйозна та велика робота. Маємо стерти з себе кількасотрічний бруд московських фейків і ворожих культурних кодів. Світ уже побачив, хто такі українці й відтепер нас складно буде переплутати з росіянами. Ми — жива творча енергія, вони — носії злоякісних намірів і мертвої, гнилої та бездушної сутності. Все, що вони кажуть про нас, насправді про них.
Після перемоги в України й українцях не має залишитися жодних маркерів «руZкого міра» — ні пушкіних-толстих-достоєвських, ні моргенштернів-лєпсів-баскових, ні катерин-суворових-петрівперших-ватутінів. Нікого і нічого. Усі, в кого сіпнеться щось у серці до будь-чого російського, згадайте розбомблені українські міста, закривавлених українських дітей у лікарнях чи серед руїн житлових будинків, обличчя знайомих, які загинули, й усі миті, в які прощалися з власним життям чи завмирали від жаху в страху за життя близьких. Це ціна байдужості та забуття. Час закривати цей кредит назавжди, і якраз зараз ми на шляху до цього.
Після цієї війни Україна стане потужним реґіональним гравцем і повноцінно повернеться в європейську сім’ю. І тоді почнеться зовсім інша, вибрана багатьма поколіннями наших попередників, історія. Вже починається.
Як повідомляв «Міст», завдяки волинському князю об’єдналися згодом у націю його співвітчизники.

Юлія Жуковська

About Author

Meest-Online