Новини для українців всього свту

Thursday, Feb. 2, 2023

Історія золота, яке знайшли, закопали та не врятували

Автор:

|

Грудень 03, 2022

|

Рубрика:

Історія золота, яке знайшли, закопали та не врятували
Скитське золото

Золото скитів, стародавні мозаїки, козацькі клейноди — все це та багато іншого створили або знайшли на території України. Однак побачити це ми не можна. Тобто, можна, але в Третьяковці, Ермітажі або інших російських музеях. Історія Лейли Ібрагімової, директорки музею, яка опинилась у полоні через її кримськотатарське походження, сколихнула інформаційний простір ще на початку війни. Тоді музейники намагалися сховати у підвалі скитське золото з надією, що окупантам не вдасться його знайти.
Розібратися в історії допомогли Юрій Болтрик, старший науковий співробітник Інституту археології Національної академії наук України, Лейла Ібрагімова, директорка Мелітопольського міського краєзнавчого музею, Антон Дробович, директор Інституту національної пам’яті, й Олександр Любишко, волонтер із Мелітополя.

Перше золото
Перше скитське золото розкопали в степу ще при радянській владі. «Під час господарчих облаштувань чоловік копав льох і провалився. Все це було на приватному подвір’ї, затиснутому будинками та парканами, тому там усе копали руками. А потім уже збагнули, що справа серйозна і курган великий, тож звернулись в Академію наук. Й академік Палладін, президент Академії наук, відправив до Мелітополя Олексія Тереножкіна», — пояснює д-р Болтрик.
Під час розкопок Мелітопольського кургану знайшли майже 2 кг скитського золота. Це були монети, прикраси, головні убори та зброя. Щоправда, головна цінність цієї знахідки та скитського золота взагалі — не сам метал. Це можливість побачити й зрозуміти, як жили та чим користувалися люди, які заселяли територію України тисячі років тому. І дізнатися більше про скитів — могутній народ, про який багато писав ще сам батько історії Геродот. «До цього копала лише Імператорська археологічна комісія, й усе надходило в Ермітаж. Але академік Палладін категорично відмовився віддавати скарб до Росії. І з того часу все скитське золото, знайдене в Україні, залишалося в нас», — розповідає вчений.
Частина знахідок із Мелітопольського кургану опинилася в Києві і стала основою Музею коштовностей. Але 198 скитських предметів лишилися в колекції місцевого краєзнавчого музею. Ці артефакти перетворили його на справжню скарбницю, яку відвідували як самі мелітопольці, так і гості міста. «Це був маленький музей в стародавньому панському будинку. Не дуже великий, але атмосферний і насичений кількістю експонатів. Ти торкаєшся до історії, до нащадків, до чогось того, що було дуже давно. І, звісно, коли приїжджали люди, їм було цікаво побачити, що там у музеї», — пригадує п. Олександр.

Окупація в XXI ст.
Мелітополь — невеличке місто біля Азовського моря, між Запоріжжям, Маріуполем і Херсоном. Яким Мелітополь був до російського вторгнення, згадує п. Любишко. «Все дуже просто, мило, але Мелітополь — дуже прогресивне місто, що розвивалося найшаленішими темпами. Це відбудова інфраструктурних об’єктів, це дороги, дитячі садки, школи, нова льодова арена, затишні парки, сквери, найдивовижніші прикраси на Новий рік», — ділиться він спогадами.
Та мирне життя всіх українців закінчилось 24 лютого ц. р. У багатьох містах України було чутно вибухи, в країні запровадили воєнний стан. «Усе почалось від потужного вибуху, були потрапляння по летовищу, в Мелітополі дуже великий військовий аеродром», — розповідає п. Олександр.
Попри швидку окупацію українського Півдня, у Мелітополі на росіян ніхто не чекав. Більшість жителів відмовилися співпрацювати з окупантами, а на вулицях міста почалися проукраїнські мітинґи. Росіяни такого не очікували й дуже швидко перейшли до звичних для них методів комунікації з тими, хто проти, тобто до репресій. Активістів і організаторів проукраїнських мітинґів шукали, щоб схилити їх до співпраці або просто залякати. Однією з найпомітніших патріоток у місті була п. Ібрагімова». «Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації (РФ) Мелітополь окупували вже 25 лютого. Ніколи не думала, що в XXI сторіччі стану свідком окупації», — зітхає вона.
Попри спротив місцевих, Мелітополь усе дужче занурювався в окупацію. Залякування, викрадення та тортури, репресії проти незгодних стали звичним явищем. Також окупанти зацікавилися місцевим краєзнавчим музеєм і його скитською колекцією. «Росіяни не мають жодного стосунку до Чорного моря. Воно — зона грецької цивілізації. Країни, які мають вихід до моря, мали контакти в давнину, або їхня територія мала контакти з греками. Саме ці народи мають право і вважаються європейцями. Використовуючи скитів Радянський Союз, а потім і РФ проводили своєрідну культурну інтервенцію на Захід», — каже д-р Болтрик.
«10 березня мене викрали з мого будинку. О шостій ранку озброєні російські бандити увірвалися до моєї оселі. Я опинилася в камері, де почався допит. Їх цікавила інформація про мої зв’язки з Меджлісом кримськотатарського народу та про музей. Потім питали про іслам, історію і чому ходила на проукраїнські мітинґи. На мітинґах вони дуже акцентували. Погрожували мені. Я відповідала, що в мої плани не входить із ними співпрацювати», — згадує п. Лейла.
Її викрадення відбулося фактично в час зустрічі Дмитра Кулеби, міністра закордонних справ України, з його російським візаві Сергієм Лавровим. За перемовинами стежили українці й увесь світ, сподіваючись на швидке завершення війни. Поки міністри виходили на підсумкову пресконференцію, директорку музею везли у невідомому напрямку з чорним мішком на голові. Попри абсолютно абстрактну та розпливчасту відповідь російського міністра, справа набула міжнародного розголосу, і саме це врятувало п. Лейлу. «Мені дуже пощастило, що мене відпустили. А ввечері того ж дня зателефонували колеги та сказали, що в музеї проводили обшук. Окупанти розтрощили замки, заходили в фонд, де зберігали скитське золото», — ділиться п. Ібрагімова.
Вона усвідомлювала, що це лише початок і що росіяни вже поклали око на скитську спадщину. Попри шалену небезпеку, все ж вирішила діяти. «Я розуміла, що ми маємо переховати експонати. Закопали колекцію скитського золота й інші цінні предмети у підвалі, який не значився в документах. 20 квітня окупанти призначили нового директора, колаборанта Євгена Горлачова. Він разом із окупантами весь тиждень ретельно обшукували музей, допитували поодинці працівників, але ніхто не надавав їм інформації. Врешті-решт, вони дійшли до підвалу і вкрали все знайдене», — додає музейниця.

Викрадення історії
Та чому росіянам так потрібні ці скити? Навіщо в умовах війни, фронт якої проходить зовсім неподалік, докладати таких зусиль, аби відшукати якусь колекцію старовини? «Росіяни обкрадають наші музеї. Росіяни намагаються привласнити собі культурну спадщину, політичну спадщину та конкретні предмети. Літописи, гравюри, ікони, археологічні артефакти, забрати їх у свої музеї та вписати у свою версію історії.
Непідготовлена людина починає в це вірити. Власне багато тих росіян, які йдуть у військо не під примусом, вірять в «перевагу російської нації», в їхню версію історії, бо воно переконливо звучить», — пояснює д-р Дробович.
Через розграбування музею в Мелітополі Служба безпеки України відкрила кримінальне провадження за фактом порушення законів і звичаїв війни. Однак росіяни під час широкомасштабного вторгнення пограбували чи зруйнували не лише Мелітопольський міський краєзнавчий музей. Така ж доля спіткала багато інших українських культурних установ.
На жаль, навіть знаючи про небезпеку війни, відповідні державні органи не підготувалися до захисту української спадщини. Навіть після пограбування в Мелітополі запорізькі чиновники ще якийсь час заперечували втрату скитського золота. Сперш казали, що росіяни нібито вкрали копії, а не оригінали. Те, що це було справжнє золото, можновладці визнали лише за якийсь час. «Ми погано підготувались. Всі 30 років Незалежності ми абсолютно жахливо ставились до збереження культурної спадщини. Важливо розуміти, що збереження спадщини — це не в броньований сейф покласти. Це величезна робота, якою мають займатися професіонали, які вчаться не менше, ніж лікарі. Очевидно, що системно до цього жоден уряд, жоден міністр культури за всі ці роки не підходив. І це також одне з перших, що треба буде змінити після перемоги у цій війні», — вважає д-р Дробович. «Наразі, я не знаю про місце перебування цієї колекції. Дуже сподіваюсь, що культурне надбання народу повернеться до Україну, а саме, у звільнений Мелітополь», — резюмує Лейла Ібрагімова.
Як повідомляв «Міст», археологи виявили 40 скитських об’єктів.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply