Новини для українців всього свту

Tuesday, May. 11, 2021

До 40-річчя заснування Гельсінської групи в Україні

Автор:

|

Листопад 17, 2016

|

Рубрика:

До 40-річчя заснування Гельсінської групи в Україні
Левко Лук'яненко

Левко Лук’яненко

Ідеологічне протистояння СРСР і країн Заходу, яке наростало після закінчення Другої світової війни, поступово загрожувало новим воєнним конфліктом, тобто третьою світовою війною. Тому 1 серпня 1975 року 33 держави Європи, а також США та Канада, після тривалих перемовин і зволікань, підписали в Гельсінкі, столиці Фінляндії, кінцевий акт Наради з безпеки та співпраці в Європі (НБСЄ). В результаті було остаточно закріплено кордони, які склалися в Європі внаслідок Другої світової війни. Крім цього, СРСР забезпечив собі статус найбільшого сприяння в торгівлі зі Заходом, якому явно програвав в економічному змаганні та військовому протистоянні. Документ НБСЄ передбачав свободи та демократичні права кожного суспільства. Радянський режим, як зазвичай, ламав на міжнародній арені комедію, бо на практиці елементарно не дотримувався тих документів, які підписував. Проти не дотримання підписаних угод виступив академік Андрій Сахаров. Він та інші правозахисники 12 травня 1972 року створили Московську громадську групу, яка ставила собі за мету стежити за виконанням підписаних угод.
В Україні імперія проводила значно аґресивніші репресії, ніж деінде. Тому за ініціативи письменника та філософа Миколи Руденка й юриста Левка Лук’яненка 9 листопаді 1976 року було засновано Українську гельсінську групу (УГГ). Серед засновників також були біолог Ніна Строката-Караванська, інженер Мирослав Маринович, історик Микола Матусевич, учитель Олекса Тихий, правник Іван Кандиба, математик Леонід Плющ. До УГГ приєдналося чимало свідомих діячів і організація стала проявляти свою активну діяльність за виконанням підписаних угод. Спілка ставила собі завдання домагатися від влади здійснення права на вільний обмін інформацією й ідеями, акредитування в Україні представників закордонної преси, утворення незалежних пресових агенцій, безпосереднього контакту України з іншими державами. Для виконання цих завдань УГГ встановила зв’язок зі своїми кореспондентами в різних частинах України, а також із іншими гельсінськими групами (вірменською, грузинською, литовською, російською), зібрала сотні документів, які свідчать про порушення органами совєтської влади людських і національних прав, й у своїх деклараціях, меморандумах, зверненнях, протестах довела їх до відома різних міжнародних кіл, а також центральних органів влади СРСР. УГГ виступила на захист переслідуваних за національні та релігійні переконання.
Із другої половини 1970-х pp. УГГ стала мобілізуючим чинником, ефективним засобом для активізації громадськості в обороні особистих і національних прав громадян. У листопаді 1976 року Микола Руденко разом із іншими підписав тексти двох правозахисних документів — «Декларацію Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод» і «Меморандум № 1».
Така діяльність УГГ, не узгоджувалася з ідеологією УРСР і КДБ її трактувало як «антирадянську агітацію та пропаганду». Це загрожувало покаранням від семи до десяти років ув’язнення і п’яти років заслання. У 1977-1978 рр. було ув’язнено М. Руденка, О. Тихого, Л. Лук’яненка, М. Мариновича, М. Матусевича й інших.
27 червня 1977-го Миколу Руденка й Олексу Тихого судили у місті Дружківці, об’єднавши їхні справи в одну. Судилище в Дружківці відміряло п. Руденку сім років ув’язнення у тюрмі та в таборах і п’ять років заслання в районах Півночі. Він відбував покарання в таборі с. Лєсноє і с. Барашево (Мордовія). Спочатку як інваліда війни 2-ї групи п. Руденка не залучали до важкої фізичної праці. Але після того, як він на побаченні передав на волю через дружину Раїсу свої патріотичні вірші і вони були надруковані, у вересні 1981 р. в’язня почали заганяти до важкої праці.
5 травня 1978 року Раїса Руденко провела демонстрацію біля бібліотеки ім. Леніна в Москві, тримаючи в руках гасло «Звільніть мого чоловіка, інваліда війни Руденка!». За активну діяльність в УГГ і захист 15 серпня 1981-го вона була заарештована і засуджена до п’яти років таборів суворого режиму. Утримували Раїсу в жіночій зоні в с. Барашево (Мордовія).
1979 року в Мордовських таборах політичні в’язні створили Групу сприяння виконанню Гельсінських угод у місцях позбавлення волі. Серед засновників були М. Руденко, Л. Лук’яненко, О. Тихий, Святослав Караванський, О. Попович, Б. Ребрик, о. Володимир Романюк, Ірина Сеник, Данило Шумук, Юрій Шухевич-Березинський. Одних у таборах закатували, а П. Григоренку, П. Вінсові, Н. Строкатій, В. Малинковичу й С. Караванському пощастило виїхати за кордон, де вони діяли в створеному ними Закордонному представництві (ЗП) УГГ у складі П. Григоренка, Л. Плюща та Н. Строкатої.
У 1979-1980 рр. в Україні ще суворіше посилили терор проти членів УГГ, втретє заарештували В. Чорновола, О. Мешко, В. Стуса, О. Матусевич-Гейко, В. Калиниченка, В. Стрільціва, О. Бердника, О. Гейко-Матусевич, М. Горбаля й інших. Не зважаючи на терор, УГГ в Україні і ЗП вело активну діяльність на міжнародній арені за захист прав людини та народів під час Мадридської конференції. 1980-го ЗП УГГ почало також видавати «Вісник репресій в Україні» та «Смолоскип».
Звільнені зі заслання в грудні 1987-го, не мали куди повертатися. Їхню київську квартиру після арешту дружини влада конфіскувала. Микола Руденко з дружиною виїздить до Німеччини, потім до США. Якийсь час він працював на радіостанціях «Свобода» і «Голос Америки». 1988 року був позбавлений радянського громадянства. Очолив ЗП УГГ, потім Украхнську Гельсинську спілку (УГС). 1988-го Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав п. Руденка «українцем року» — за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу та його культури. 1990 року він був обраний дійсним членом Української вільної академії наук (США) і став Лауреатом літературної премії Українського фонду культури ім. Винниченка 1990 року. У вересні 1990-го активіст повернувся до Києва. Був відновлений у громадянстві та реабілітований.
Водночас на 50-тисячному мітинзі у Львові 7 липня 1988 року було офіційно проголошено про створення УГС, яка також героїчно боролася за волю народу.
1991-го у житті Миколи Руденка сталася катастрофічна подія. Він повністю осліп і на праве око, але, мабуть, із волі Божої, через півроку у чоловіка відкрилося ліве око, яке не бачило світ 63 років. Завдяки цьому він зумів дальше працювати на благо свого народу. Писав, займався активно громадською діяльністю.
Микола Руденко був одним із членів Етичної комісії Української Республіканської партії та членом Республіканської християнської партії й усюди пропагував ідеї Гельсінської групи. Та, на жаль, поступово його здоров’я стало занепадати і на 84-му році життя 1 квітня 2004-го він помер. Пішов із життя не тільки той, хто ніс естафету в наше майбуття. Він був одним із «батьків-засновників» УГГ, а потім багатолітнім діячем, письменником-мучеником. Весь український народ пишається Миколою Руденком, хоча його життя не було легким і солодким. З почестями, при великій юрбі людей правозахисника на державному рівні поховали на Байковому цвинтарі у Києві.
А 11 листопада 2015 року в Києві презентували збірку «Алла Горська. Душа українського «шістдесятництва», упорядником якої стала громадська діячка, донеччанка Людмила Огнєва. Укласти цю книгу запропонував ще на початку 1970-х В’ячеслав Чорновіл. До збірки увійшли листи художниці 1949-1970 рр., заяви, скарги та звернення до влади, нотатки, щоденники, спогади сина та друзів, інші цінні документи. Алла Горська була душею українського «шістдесятництва». 28 листопада 1970 року художницю вбили. Розслідування, проведене за радянської влади, зараз визнано сфальсифікованим. Таких людей слід цінувати та шанувати, як дуже хочеться, щоб вони були поруч з нами довше. Бо без повного знання минулого, важко скласти позитивну перспективу нашого майбутнього.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply