Новини для українців всього свту

Sunday, Jul. 25, 2021

Для вшанування українського генія в Канаді

Автор:

|

Липень 01, 2021

|

Рубрика:

Для вшанування українського генія в Канаді
На відкритті пам’ятника

Комітет українців Канади (тепер — Конґрес українців Канади) 1956-го постановив збудувати пам’ятник у Вінніпезі, в центрі столиці провінції Манітоба, щоб відзначити століття смерті Тараса Шевченка. Для завершення праці над реалізацією цього плану як для членів Комітету побудови пам’ятника, так і для журі, знадобилося п’ять років. Влітку 1958-го офіційно оголосили попередні рішення про конкурс на цей пам’ятник. 12 січня 1959 року в пресі знову з’явилися повідомлення про останні умови конкурсу, за якими проєкти мали виготовити та переслати на конкурс до 30 червня. До цього терміну надійшли 17 проєктів. Наприкінці жовтня зібралися члени журі, до складу якого увійшли: Джан Расселл, професор історії мистецтва й архітектури Манітобського університету; д-р Марина Антонович-Рудницька, голова журі, о. д-р Василь Кушнір; о. д-р Семен Савчук; мистці Сергій Литвиненко з Нью-Йорку і д-р Богдан Стебельський із Торонто й архітект-консультант провінції Манітоба Ґілберт Парфіпп. Рішенням журі першу нагороду за проєкт одержав скульптор Андрій Дараган, а таких скульпторів, як Леонід Молодожанин, Богдан Мухин, Федір Ємець, Григорій Крук, Роман Коваль і Романа Василишин-Гармаш, відзначили за їхню працю й участь у конкурсі.
Проєкт А. Дарагана з Нью-Йорку, творця пам’ятника Тарасові Шевченкові у Вінніпезі, викликав пристрасну дискусію, яка інколи виходила за межі пристойності. Негідно оцінили проєкт українські комуністи, а також, прикро заявити, і Дмитро Донцов. З поваги до самої справи для воздвиження пам’ятника у Вінніпезі, полемізувати з д-ром Донцовим, чия стаття принизила саму ідею спорудження скульптури за проєктом А. Дарагана, мало хто хотів, аби не «викликати вовка з лісу». На сам пам’ятник і його автора посипалися такі скарги: «посадив Шевченка на горщик», «зробив і Шевченка старого дідуся», «ім’я Дарагана не потрапило до словникової частини «Енциклопедії українознавства», а також до «Книги мистців», виданій у Торонто з нагоди організованої першої зустрічі українських мистців Канади й Америки з громадою Торонто», що відбулася 3-5 липня 1954 року.
Андрій Дараган народився 1 жовтня 1902-го в містечку Валки на Харківщині, а помер 24 травня 1987 року в Нью-Йорку. 1923-го закінчив Харківський педагогічний технікум ім. Г. Сковороди, а вищу освіту здобув у Харківському художньому інституті, на факультеті скульптури. Він був автором проєкту пам’ятника Т. Шевченкові на Всесоюзному конкурсі, на якому, разом із скульптором Костянтином Бульдиним (1897-1966), отримав першу нагороду. Його працями були різні рельєфні твори великих розмірів у Луганському палаці культури, Дніпропетровській опері, окрема різьба на могилі Шевченка в Каневі під назвою «Шевченко на засланні» та низка бюстів і дереворізьб, які зберігають у музеях Харкова, Києва, у Німеччині, Франції, та різьби у дереві у церкві-пам’ятнику в Савт-Бавнд-Бруку (штат Нью-Джерзі).
Час «критиканства» минав, й українці всього світу, зокрема, Канади, робили все можливе для створення приємної творчої атмосфери для Андрія Дарагана та для самого КУК відповідними фондами, бо другий із черги пам’ятник Шевченкові в Канаді мав стати цвяшком у домовину московському окупантові в Україні. У час прийняття проєкту для воздвиження монумента у Вінніпезі Андрієм Дараганом, відомий скульптор Л. Молодожанин, який жив тоді у столиці Манітоби, приємно висловився такими словами: «Проєкт цілком добрий. Колеґу Дарагана дико цькують безвідповідальні особи. Я б не хотів бути на його місці. Таке цькування не дає йому змоги працювати». А Організація мистців українців Америки, на окреме прохання А. Дарагана, призначила спеціальну комісію для розгляду робочого проєкту пам’ятника в складі Святослава Гординського-голови, Петра Мегика, Володимира Січинського, Михайла Черешньовського, С. Литвиненка й Б. Стебельського, яка подала до преси таку ухвалу: «Висловили свої індивідуальні завваги щодо поодиноких деталей і вважають, що проєкт моделлю йде планово вперід, згідно з мистецькими вимогами. Комісія рекомендує продовжувати працю над виготовленням пам’ятника аж до кінцевої стадії-відливу у бронзі і змонтування пам’ятника». Ці оцінки стали вистачальними для всіх критиків та «бардів націоналізму» з докторськими титулами.
Справа пам’ятника Тарасові Шевченкові в Канаді перебувала в процесі на певному шляху. Українській громадськості залишилося тільки підтримати заслуженого мистця А. Дарагана і морально надати кошти Президії КУК, аби цей справді добрий почин було вчасно й успішно закінчено. Збірка пожертв на будову пам’ятника тривала кілька років. Тисячі українців із усієї Канади й інших держав склали на спорудження цього монументу $175,000. Зі самого міста Торонто й околиць, Шевченківський комітет при відділенні місцевого Комітету переслав до централі КУК у Вінніпезі суму $25,160.53. А майже $2,882, зібраних жертводавцями в Торонто, переслали безпосередньо. Варто зазначити, що цей Комітет, членами якого були Яків Козловський, голова; Нестор Грабовський, заступник голови; Андрій Горбацьо, секретар; Іван Куниця, скарбник; Павло Харидчак, фінансовий секретар, а також Софія Бульчак, Володимир Гриник, Тома Гуменюк і Вероніка Паладійчук, виконав свою обітницю і надрукував список осіб і різних організацій — об’єднань, спілок, союзів, станиць, товариств, парохій, громад тощо — що добровільно внесли свої датки та склали свій іспит громадської зрілості, виконавши свій національний обов’язок. На завершення збірки фондів, Контрольна комісія в складі Павла Гавриша, Євгена Пастернака та Михайла Сосновського перевірила документи Шевченківського комітету й завершила свою роботу протоколом від 2 липня 1962 року.
Неділя, 9 липня 1961-го Шевченківського року, стала історичним днем міста Вінніпеґ. О 2.30 пополудні, прем’єр Канади Джан Діфенбейкер урочисто відкрив пам’ятник Тарасові Шевченкові на подарованій урядом провінції площі Парламенту Манітоби. Під спів Шевченкового «Заповіту», започаткованого оркестрою, хором і понад десятитисячної, (або й 50-тисячної, після поданої даних д-ром Михайлом Марунчаком) маси народу, глава уряду потягнув за мотузку, і з пам’ятника зсунулися канадійський та український прапори. Перед очима тисяч присутніх показалася могутня постать Шевченка, що сидить на камені, правою рукою опертою на коліні, а лівою — на розгорнутій книжці. В очах багатьох присутніх, у т. ч. прем’єром Діфенбейкера, заблистіли сльози. «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте…» — могутніше тоді залунала пісня. А це тому, що всі присутні побачили свого генія, викутого у бронзі й поставленого високо на мармуровому п’єдесталі. З хвилюванням почав свою промову прем’єр Канади ствердивши, що він прилучився до поклону великому українському поетові та пророкові. Шевченка він порівняв зі шотландським поетом Робертом Бернсом. Виступали Роман Брик, ведучий програми, та президент КУК о. прелат Василь Кушнір, прем’єр Манітоби Дафф Роблін, владика Іларіон Огієнко й кир Максим Германюк. Формальна частина цього величавого свята завершилася довготривалими оваціями під звуки Королівського гімну. Потім низько схилялися прапори молодіжних організацій, що дефілювали поруч пам’ятника і гордо підносили на нього свій зір, відходячи з площі. Маси людей ще оточували скульптурний твір, приглядалися до його рельєфної різьби, сцени з «Гайдамаків» Шевченка з одного боку, посередині — бандуриста, що співає козакам про минуле, а з іншого боку дивилися на сцени з «Катерини» та «Невільника», відчитували написи на ньому.
Вшанування Тараса Шевченка у сторіччя смерті відкриттям йому пам’ятника у Вінніпезі збіглося з 70-річчям поселення українців у Канаді, про яке згадували у ранкові години під час Богослужінь в усіх українських церквах Вінніпеґу, зокрема, в українському катедральному храмі, в якому відправив Службу Божу кир Максим, митрополит Української греко-католицької церкви в Канаді, а також в українському православному храмі, де службу відправив високопреосвященний Іларіон, митрополит Української греко-православної церкви в Канаді. Безпосередньо після відкриття пам’ятника у вщерть виповненій авдиторії відбувся величавий концерт із виступами хорів і симфонічної оркестри, оперного співака Мирослава Скали-Старицького, декламацією корифея української сцени Йосипа Гірняка та промовами Е. Вілліса, представника Британської корони і віцепрезидента КУК І. Сирника. Частина людей, які хотіли стати свідками церемоній двох Шевченківських днів у Вінніпезі, побували на бенкеті, розпочатому о сьомій годині вечора. Господарем бенкету був Павло Юзик, а промовцями — Джан Діфенбейкер і представник Українського Народного Союзу Йосип Лисогір, який вітав українців Канади від імені Українського конґресового комітету Америки і ґратулював їм за величаву працю для вшанування українського генія Тараса Шевченка, що своїми ідеалами підносив наш народ до висот, на яких прагнув нас бачити наш Творець. Одночасно Й. Лисогір подав інформацію про підготовчу роботу до такої ж справи українців у Сполучених Штатах Америки.
Як повідомляв «Міст», пам’ятник Шевченку встановили у Лісабоні.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online