Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 18, 2021

Чому Росія проміняла Київську Русь на Золоту Орду?

Автор:

|

Листопад 26, 2015

|

Рубрика:

Чому Росія проміняла Київську Русь на Золоту Орду?
Мапа Золотої Орди

Мапа Золотої Орди

Іронія сучасної російської ідентичності найгостріше виявилася в тому, що її національно-історичне ядро та географічні «цивілізаційні центри» опинилися за кордонами сучасної Російської Федерації, а натомість історичні вороги та суперники виявилися «співвітчизниками». Така геополітична кон’юнктура зумовила черговий перепис російської історії, цього разу у ще абсурднішій формі.

Переписування історії
Століттями російська державна пропаганда створювала міф про єдність слов’янських народів, які виросли з однієї спільної колиски — Київської Русі, яку в ХІІІ ст. знищили навали азійських кочівників. На основі цього імперського метанаративу сконструйована вся історія Росії, цивілізаційні основи якої виводилися з Києва, де хрестили Русь, зароджувалася слов’янська «єдність трьох братніх народів» і початки російського етногенезу. Біла Русь, Почаївська лавра, творчість Гоголя й Ахматової, одеський колорит доповнили цивілізаційний дискурс сучасної політико-історичної свідомості росіян. Це — ті культуро-духовні й територіальні «центри духовної сили» і місця «паломництва», на яких трималася вся їхня історична та культурна свідомість.
Однак після розпаду СРСР у багатьох росіян виник когнітивний дисонанс і роздвоєння культурно-історичної свідомості: стародавній Київ тепер перебуває за кордоном і наполегливо декларує наміри стати частиною західної європейської цивілізації, «ворожої» православній слов’янській Росії. А після двох українських революцій і російсько-української війни, стають дедалі невідворотнішими перспективи вступу України в Європейський Союз і НАТО, що ставить хрест на історичній концепції Росії. Ідея слов’янської єдності виявилася історичною ілюзією та перестала відповідати сучасним політичним реаліям. Ті, кого російська історична пропаганда називала «братами», разом із «матір’ю міст руських» відвернулися від Росії, а нащадки монголо-татарських кочівників виявилися співвітчизниками.
Як тепер пояснити мільйонам калмицьких, башкирських, татарських і тувинських школярів, котрі в школі вивчають російську концепцію історії, що теперішній ворожий Київ (там де «хунта» й «фашисти») і київські князі були позитивними історичними персонажами, а їхні татарські та тюркські предки були жорстокими варварами, які зруйнували цивілізаційну колиску Росії. Відповідно, всі ці народи повинні спокутувати комплекс історичної вини, національної ганьби, терпіти насмішки росіян і відчувати себе чужими в російській державі.
Для того, щоб утримувати тюркські, сибірські, кавказькі і татарські народи у межах єдиної держави, а також зберегти союзні відносини у рамках Митного чи Євразійського союзів із Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном (народи яких брали активну участь у створенні Золотої Орди), теперішній кремлівській владі та творцям російської історіографії довелося кардинально переглянути історичну науку та змістити історичні акценти.

Золотоординська батьківщина
Серед російської історичної літератури та документальної кінопродукції дедалі частіше почали з’являтися незвичні та кардинально протилежні до традиційної історіографії матеріали щодо інтерпретації монголо-татарського іга в історії Київської Русі. Генеральною лінією цього напрямку стало позитивне висвітлення впливу монголо-татарського чинника на Русь, а саме іго розглядається як історичний міф. Спочатку це виглядало як спосіб розкрутки власної популярності шляхом підкреслення авторської оригінальності відмінним від загалу баченням історичних подій. Але невдовзі таких істориків стало більше, і одним із фундаментальних основ їхньої концепції стала книга російського історика-маргінала Лева Гумільова «Стародавня Русь і Великий степ».
Більшість російських істориків, відчувши неоімперські настрої начальства, взялися за конструювання нової історичної концепції російського націогенезу, за якою цивілізаційною колискою Росії вважається не Київська Русь (адже тепер це — «бендерівці»), а Золота Орда. Причому про Київську Русь прийнято говорити якомога менше, оскільки вона трансформувалася у Литовське князівство — історичного ворога золотоординського васала Московії. Позаяк Монголія також перебуває за кордоном, багато російських істориків і тут підрихтували історичну правду — імперію Чингісхана оголошено не творінням монголів, а тюркських народів, адже саме ці етноси проживають зараз у межах сучасної Російської Федерації (РФ). Саме цим пояснюється відносна легкість завоювання половецьких і руських земель, які, як стверджують російські історики насправді були не завойовані, а «добровільно ввійшли» під владу «ментально й етнічно близької татарської держави». А Лев Гумільов назвав утвердження монголо-татарського іга на Русі «об’єднанням сил Русі й Орди проти католицького Заходу».

Росіянин Чингізхан і «монголо»-татарське «благо»
Значна частина російських істориків зараз зображують Золоту Орду висококультурною державою, де на відміну від середньовічної Європи, в якій звірствувала інквізиція, антисанітарія, чума та «мракобісся», вільно та толерантно співіснували різні релігії, будувалися церкви, мечеті та розвивалася культура. Влада татарських ханів, за їхнім твердженням, була скоріше благом, ніж гнітом. Наголошується, що звичайним розміром данини було постачання державі 4-6 мішків зерна з однієї сім’ї раз на рік, що було необтяжливо навіть для найбіднішої родини. Про спалені села та міста, зруйновані церкви, нелюдську жорстокість, мішки відрізаних людських вух, і такий вид непомірної данини, як одна ведмежа з шкура з кожного мешканця, російські переписувачі історії воліють не згадувати.
У рамках нової історичної концепції, азійський степовий завойовник Чингізхан, котрий за даними «істориків» народився в межах Читинської області РФ, у сучасній російській історії зображується чи не позитивнішим державо творцем, ніж Сталін. Сам Чингізхан, за їхньою версією, був не монголом, а правителем казахського або поволзького степового народу, який легко приєднав навколишні землі теперішньої Росії, з огляду на взаємну етнічну спорідненість. Монголи, начебто, були не здатні створити потужну євразійську імперію, адже були «малочисельним відсталим народом». То ж роль великих історичних завойовників, начебто належить предкам народів російського Поволжя. Навіть у самій назві колоніального панування кочівників на Русі передбачено ставити лапки у такому порядку: «монголо»-татарське «іго», зазначаючи, що не було воно ні монгольським, ні ігом, адже слов’янські племена «добровільно переходили під владу азійських ханів, із котрими їх об’єднували давні цивілізаційні зв’язки».
Деякі російські «історики», керуючись не стільки історичними фактами, скільки власною фантазією, стверджують, що, наприклад, ім’я Батия походить від російського слова «батя», й, очевидно, він був руським князем. Або що татари та русичі були частинами єдиного народу і спільно створили велику державу. Прихильників таких історичних версій у РФ з’являється дедалі більше, й їхні погляди стають частинами навчальних програм.
Для російських істориків тут немає нічого нового, адже історична правда для них традиційно важила значно менше за політичну доцільність. Особливо, якщо прихильникам такої інтерпретації історії гарантовані університетські посади на кафедрах, державні гранти, премії та наукові ступені. Тож навчаючи росіян, що монголо-татари були союзниками Москви, а Київ був розсадником міжусобної боротьби за великокнязівський престол, прокремлівські історики намагаються радикально розвернути цивілізаційний вектор російської історичної свідомості на догоду ситуативним політичним реаліям.

А що з того Україні?
Деякі українські історики та публіцисти, які у своїх працях констатували азійсько-татарське, а не слов’янське походження російського етносу, можуть святкувати перемогу, з огляду на масове поширення в РФ «історичної татарофілії»: мовляв, визнали таки нащу слушність. Можливо, теперішня версія історичного абсурду росіян і корисна Україні. Адже усвідомивши, що їхні «історичні корені» та «центри цивілізаційної ідентичності» перебувають в азійських степах, росіяни, можливо, нарешті відчепляться від України, полишивши намір втягнути її у свій «братній союз»?
Однак навряд чи зміна історико-цивілізаційного вектора РФ, призведе до зменшення її територіальних зазіхань щодо сусідніх країн. Росіяни можуть висунути Україні нові територіальні претензії, згідно з якими, 13 областей сучасної України колись входили до Золотої Орди — «колиски» РФ.

Валерій Майданюк, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply