Новини для українців всього свту

Tuesday, Aug. 9, 2022

Биківнянський могильник

Автор:

|

Серпень 04, 2022

|

Рубрика:

Биківнянський могильник
Биківня зараз

30 липня 1937 року був датований Оперативний наказ Народного комісара внутрішніх справ Союзу РСР про операції з репресуванням колишніх куркулів, кримінальних та інших антирадянських елементів. Його підписав генеральний комісар Державної безпеки СРСР Микола Єжов, а в дію його ввели 5 серпня 1937-го. Цей наказ був чинним до другої половини вересня 1941 року, тобто до дня окупації німцями Києва та його околиць.

За «зеленим парканом»
Увесь цей період вантажівки возили Чернігівським шляхом у сосновий бір, схований у хащах, «ворогів народу». Від згаданого шляху відщепилася вузенька доріжка, мов гадючка покручена, що вела до секретного місця, бо вступати до нього ніхто не наважувався. Цікавих дізнатися, куди ж вона вела, не бракувало. Важкі вантажівки, вкриті брезентовими тентами, возили туди будівельні матеріали та робітників, які казали, що в лісі закладають якесь підприємство, але доступ до нього був можливий лише для обраних.
З весни до червня 1937-го тривало будівництво. Робітники швидко поставили щільний дерев’яний паркан заввишки майже в 3 м з колючим дротом нагорі. Міцні ворота встановили приблизно за 700 м від Чернігівського шосе. Біля брами збудували службове приміщення з дерев’яного брусу на цегляному фундаменті. Будиночок мав дві кімнати та кухню. Під ним розмістився цегляний підвал. Паркан пофарбували зеленою фарбою й поблизу нього обвели низький ще один ряд колючого дроту. Мешканці села Биківня, найближчого до «підприємства», так і охрестили його — «зелений паркан». Чутки про нього поширювали, але водночас наростав і страх людей. Ніхто з них не знав, що саме ті вантажівки так часто довозили до Биківнянського лісу. Зрештою, вони і не сміли знати, бо їхнє життя під новою «сталінською конституцією» навчило якнайменше цікавитися тими справами, бо багато з них могли опинитися на шляху в холодні сибірські табори. Проте руху тих вантажівок спостерігали майже щодня. Характерним було те, що з’являлися вони або зі смерком, по заході сонця, коли рух по Чернігівському шляху майже припинявся, інколи пізньої ночі, або в передранкових сутінках, коли день щойно починався. Іншою особливістю того руху було те, що коли кілька вантажівок під’їжджала до секретної зони, за ними стежила окрема машина з кількома військовиками.

Чутки і правда
Із часом з’явилися чутки, що за «зелений паркан» звозили військову зброю. Тесля з Биківні будував там службове приміщення. Його син приносив йому обіди на роботу і помітив за парканом свіжі великі ями, вкриті згори зеленим сосновим гіллям. Бачив також яму, наповнену вапном. Якось, за його намовою, хлопці повилазили на високі дерева й чатували до пізньої ночі. Вони побачили кілька вантажівок, що заїхали в зону до виритих ям і невідомі взялися скидати туди щось схоже на людські тіла, але при слабкому освітленні ліхтарями, були не певні, чи це були людські трупи. Сумніви виявилися правдивими після побаченого іншого разу. Парубки помітили, як вантажівки приїздили в зону різними дорогами, але всі зупинялися там, і залишали свій вантаж за собою.
Про таємничі лігва за «зеленим парканом» розповіла пара робітників, які курсували трамваями між Києвом та м. Бровари (30 км на схід від Києва). Один молодик, на запитання, де працює, відповів, що на такій фабриці, якої і в усій Європі нема. Яку продукцію виробляла ця «фабрика», довідалося дуже маленьке число мешканців із близенького довкілля Биківнянського лісу. Інтенсивність вантажівок до забороненої зони досягла свого апогею під час початку війни. З’явилася нагальна потреба вивезти з різних в’язниць трупи всіх розстріляних, які потрапили до радянського пекла.
З приходом німців у середині літа 1942-го, до Биківнянського гробовища був доступ у небагатьох осіб, яких роками воно притягувало. Скільком людям на той час пощастило зайти до «фабрики», не відомо, але потрапив туди чоловік, який побачила пофарбований паркан під колір соснової гілки, за яким стояв будинок уже без вікон і дверей, а в кімнатах були порозкидані бляшанки з-під консервів та пляшки з етикетками різних вин і горілки. На подвір’ї площею майже 1,5 га залишилося кілька соснових дерев, бо матірний ліс вирубали. На їхньому місці насадили кущі, які своїми убогими листками мали вкривати розворушену піщану площу, що не встигла зазеленіти травою.

Шило вилізло з лантуха
Незабаром після аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року подружжя Микола та Галина Логвінови, пенсіонери, ветерани війни, разом із своїми родичами та друзями вирішили піти туди. Діставшись до строго забороненої місцевості, побачили раніше перекопані місця. Згодом опинилися на території останків похоронених у ямах людей, закатованих і розстріляних. Упродовж більш ніж 50 років влада стверджувала, що за «зеленим парканом» лежали жертви, розстріляні німцями. Биківнянський ліс радянські солдати охороняли навіть 1988-го. 6 травня того ж року відбулося посвячення пам’ятника, на камені якого викарбували інформацію про поховання 6 329 радянських воїнів, партизанів і багато інших громадян, закатованих німецькими фашистами у 1941-1944 рр. Але знайшлися свідки, котрі одностайно стверджували, що за часів німецької окупації в зону могильника німці нікого не привозили, там нікого не розстрілювали і не закопували.
До злочинів за «зеленим парканом німці були непричетні. Для цих тверджень знадобилося безліч фотографій із розкопок, які німці здійснювали групами українців і змушували їх копати кілька ям навесні 1942 року. Матеріали з цих розкопок тоді надрукувала газета «Українське слово», що виходила в Києві. Правда страшної траґедії перемагала. На шпальтах «Вечірнього Києва» та московської «Літературної газети» наприкінці 1988-го публікували правдиві версії поховань у Биківнянському лісі, засіяному людськими кістками. Стало зрозуміло, що вся площа була вщерть виповнена людськими трупами.
Скільки їх поглинуло те жахливе Биківнянське гробовище, мабуть, ніяка людська статистика сказати не зможе. До пазурів московських червоних катів в Україні потрапляли тисячі нещасних жертв. Привозили їх у Биківню задовго до появи згаданого вище наказу. За його вказівками арештовували будь-кого — куркулів, академіків, учителів, поетів, художників, священників, бухгалтерів, директорів заводів, військових, чиновників, інженерів, лікарів, колгоспників і «ворогів народу» за двома категоріями: по першій — 2 тис., по другій — більше 3,5 тис. Поза сумнівом, що ці показники перевиконували. Вимагав цього контингент для виконання сталінської індустріалізації та суцільної колективізації села.
Передвоєнні 1937-1941 рр. були найжорстокішим періодом розгулу більшовицького терору. У 1930-ті рр. в Україні репресували близько 500 українських письменників. Значну частину з них розстріляли і викинули до ям у Биківнянському лісі. Адже місця на кладовищах Києва уже не вистачало, щоб там можна було закопувати трупи по-звірячому закатованих сільських трударів, інтелігентів та безліч інших громадян, які не хотіли коритися комуністичній владі.
Сталінський жорстокий режим поклав у землю біля Биківні найбільш чесних, працьовитих людей, годувальників і охоронців духовного спадку. Він залишив по собі страшну духовну руїну та підірвав генетичні корені українського народу. Кремлівські монстри влаштували тоді масову загибель українців. За часів Леніна, Сталіна, а тепер і біснуватого Путіна, влаштовували і влаштовують геноцид української нації, фізичне її знищення й усієї України як такої.
Як повідомляв «Міст», відбулася поминальна церемонія на могилах у Биківні.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online