Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 27, 2021

Президент РФ вперто не визнає незалежність сусідньої держави

Автор:

|

Липень 29, 2021

|

Рубрика:

Президент РФ вперто не визнає незалежність сусідньої держави
Путін

У Москві оприлюднили, по суті, Mein Kampf послідовника Гітлера.

Усупереч фактам
На сайті Кремля 12 липня з’явилася підписана президентом РФ стаття «Про історичну єдність росіян і українців». У ній, по суті, конкретизували тезу «Стратегії національної безпеки РФ» про те, що досягнення цілей зовнішньої політики реалізовуватимуть «зміцненням братніх зв’язків між російським, білоруським і українським народами».
Але кремлівська інтерпретація «братерства» — специфічна. А точніше — лицемірна.
Путін нагадав у підписаній ним статті, що «відповідаючи під час «Прямої лінії» на запитання про російсько-українські стосунки, сказав, що українці та росіяни — «один народ». Бо, за його словами, «і росіяни, і українці, і білоруси — спадкоємці Стародавньої Руси».
Але кожен, хто хоч погортає руські літописи, переконається, що предки росіян жили не в Русі, а поза нею. Приміром, 1146 року літопис зафіксував, що новгородський князь «послав до Юрія в Суздаль» гінця зі закликом «Піди-но в Руську землю, до Києва».
Коли 1180 року чернігівський князь повертався з походу на Суздаль, то, за словами літописця, «відпустив брата свого Всеволода, і Олега, сина свого й Ярополка в Русь».
Коли 1187-го київський князь запропонував суздальському видати за його сина свою доньку, то батько цієї дівчини відпустив її, за словами літописця, «в Русь». Тобто російське місто Суздаль було 1146 року за її межами. Як і Рязань. Повідомляючи 1147 року, що чернігівський князь Святослав узяв в облогу Неринськ біля Рязані, літописець додав: «Прибігли до Святослава з Русі отроки».
А 1148-го розповів, що київський князь послав смоленському дари «від Руської землі» й отримав від нього ті, «що від верхніх земель». Коли 1173 року князь Андрій Боголюбський велів князям Ростиславичам залишити Київ і навколишні міста й піти до Смоленська, то, за словами літописця, «заремствували вельми Ростиславичі, що він позбавляє їх Руської землі». Тобто й Смоленськ не був Руссю.
Коли 1154-го літописець написав, що суздальський князь вирушив на Київ, то уточнив, що поїхав «із ростовцями, і зі суздальцями, і з усіма дітьми в Русь». Тобто й Ростов (тепер — у Ярославській області РФ) Руссю не був. Як і Новгород. 1175 року літописець цитував бояр, які заявили: «Князь наш убитий, а дітей у нього немає, синок його в Новгороді, а брати його в Русі».

Білими нитками
Карл Маркс констатував у своїй статті «Викриття дипломатичної історії XVIII ст.»: «Московська історія пришита до історії Київської Русі білими нитками». Путін теж користується ними в підписаній ним статті. Приміром, коли, ігноруючи заклик російського історика-академіка Дмитра Лихачова не плутати терміни «руський» і «русскій», вигадує, що запорозькі козаки нібито називали себе другим із цих слів.
І коли стверджує, що частина українських земель увійшла в ХVII ст., за його словами, «до складу Російської держави». Бо Петро І щойно 1721-го перейменував своє Московське царство в Російську імперію. До цього він, як і його батько Олексій (із 1655 року) титулував себе «самодержцем Малої й Великої Руси». Але Малою й Великою їх назвали тоді не через розміри. А за аналогією з Малою (внутрішньою) й Великою (зовнішньою) Греціями (Елладами).
Першою з них була власне Греція (метрополія), другою — поселення греків за її межами (у Південній Італії й на Сицилії). Відповідно, Малою Руссю була власне Русь, а Великою — залежні від неї впродовж тривалого часу землі поза її межами.
У підписаній Путіним статті історію фальсифіковано й в реченні «Назва «Україна» тоді використовували частіше у значенні, в якому давньоруське слово «окраїна» зустрічається у письмових джерелах ще з ХІІ ст., коли йшлося про різноманітні порубіжні території». Бо російське слово «Україна» аж ніяк не ідентичне українському.
У філології є термін «хибні друзі перекладача». Це слова й фрази з двох мов, які мають однакові вигляд чи звучання, але означають різні речі. Приміром, українське слово «вродливий» — зовсім не те, що російське «уродливый». Російське слово «украина» походить від словосполучення «у края» (біля чогось). А його ніколи не було в українців, які перекладають вислів «у края» як «скраю», «окрай».
Українці назвали свою Вітчизну Україною, бо вона була відкраяною, виокремленою для себе. Аналогічно свою (inland) і чужу (аusland) землю розрізняють німці. Французький інженер Ґійом Левассер де Боплан запевняв 1650-го в «Описі України», що вона простяглася від Трансільванії до Московії. Чи бувають такими величезними окраїни?
У тексті Євангелій, перекладених 1561 року в Пересопницькому монастирі на Волині, слів «україна» — 28, але жодне з них не в значенні «окраїна». У цьому тексті Нового Заповіту на слова «україна» натрапляємо лише там, де в церковнослов’янському — «страна» (в перекладі українською — «країна»). Слово «окраїна» русифікатори щойно в ХХ ст. нав’язали українцям. До цього їм цілком вистачало слова «околиця». Тож чи назвали українці свою країну іноземним словом?
На «хибних друзів перекладача» натрапляємо і в підписаній Путіним статті — в реченні «Слово «українець», якщо судити також на підставі архівних документів, спершу означало прикордонних служивих людей, які забезпечували захист зовнішніх кордонів». Бо коли гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний писав 1622-го про «Україну, власну, предковічну вітчизну нашу й про «народ український», українці не були тоді прикордонниками московських царів.
Тому, звісно ж, суперечить істині ще одна маніпуляція в підписаній Путіним статті — що «в середовищі польської еліти і деякої частини малоросійської інтелігенції виникали й укріплювалися уявлення про окремий від російського український народ», і що «історичної основи тут не було й не могло бути, тому висновки будували на різноманітних вигадках». Вигадував якраз навпаки — Путін, коли твердив, що українці та росіяни — нібито один народ.
Бо історик-росіянин Михайло Покровський визнав, що 80 % предків його співвітчизників — угро-фінські племена, не помічені на українських землях. А історик Ярослав Дашкевич пояснив, що зміна назв «Русь» і «русини» на «Україна» й «українці» була «тривалим некерованим процесом, який визрів у надрах народу».

Останнє попередження
Навіщо на сайті Кремля розміщені підписані Путіним маніпуляції? Щоб «обґрунтувати» його шантаж — мовляв, «справжній суверенітет України можливий лише в партнерстві з Росією». Політолог Андрій Піонтковський пояснив: «Це останнє попередження Україні, гірше, ніж оголошення війни, адже Кремль заперечує існування української держави й українського народу».
Путін, за словами політолога, «ніколи ще з такою чіткістю не казав, що взагалі немає ні української держави, ні білоруської держави, ні українського народу — все це нібито створено чужими силами, і все це повинно повернутися під російську корону».
Історик Ігор Яковенко слушно зауважив: «Це схоже на фрагменти Mein Kampf, спроба зібрати російський рейх, обґрунтування анексії, аґресії, війни проти України».
Денис Казанський, представник України у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на сході України, погодився: «Така риторика співзвучна з тим, що говорили нацисти в обґрунтування захоплення Чехо-Словаччини та нападу на Польщу».
Володимир Фесенко, директор київського Центру політичних досліджень «Пента», констатував: «Це псевдоісторична концептуалізація та систематизація антиукраїнських поглядів Путіна (що Україна — це щось нібито штучне, «помилка історії», є начебто Малоросія та Новоросія, а Україну буцімто вигадали польські дворяни і більшовики)».
А Віктор Таран, голова київського Центру політичних студій та аналітики «Ейдос», резюмував: «Найголовніший пасаж — українці нібито своєрідні росіяни та білоруси. Нас не існує як таких. А хто не погоджується — тих буде знищено».
Джерела в Міністерстві оборони РФ розповіли російським журналістам, що підписана Путіним стаття вже внесена до переліку обов’язкових для вивчення тем військово-політичної підготовки. А речник Путіна назвав її «хорошим приводом» для її обговорення з президентом України. Бо з цієї статті, за словами речника, «можна розуміти настрій Путіна на можливе смислове наповнення російсько-українських контактів».
Тому Євгеній Цимбалюк, постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні (Австрія), цитуючи на засіданні постійної ради Організації з безпеки та співпраці в Європі квінтесенцію статті Путіна — «справжній суверенітет України можливий лише в партнерстві з Росією», пояснив: «Росія просто продовжує свою аґресію».
Як повідомляв «Міст», Путін зазіхнув на всю Україну.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply