Новини для українців всього свту

Monday, Jan. 24, 2022

Народ, який має Святе Письмо рідною мовою, не може бути знищений

Автор:

|

Грудень 23, 2021

|

Рубрика:

Народ, який має Святе Письмо рідною мовою, не може бути знищений

Основний наклад першого повного перекладу Біблії церковнослов’янською мовою був надрукований 1581 року.

Свідченням повноцінності
Письменник Пантелеймон Куліш і фізик Іван Пулюй пояснили перший повний переклад ними Святого Письма українською так: «Народ, що має Біблію рідною мовою, не може бути знищений; мова, якою перекладена Біблія, — безсмертна». Та все ж спершу повний переклад Біблії здійснили 440 років тому в Україні її тодішньою книжною мовою — церковнослов’янською. Для західних європейців такою ж була впродовж століть латина, а для мусульманських — арабська.
Щоправда, анонімний автор «Житія святого Кирила» запевняв, що коли той перебував узимку 860-861 рр. у Криму, один із русів прочитав йому там «Євангеліє» та «Псалтир», написані руською мовою. Тож він не з нуля розпочав створювати першу слов’янську абетку — глаголицю, трансформовану його учнем Климентієм Охридським у кирилицю.
Саме нею читали на Русі після її хрещення Святе Письмо. Але після перекладу 1521-го «Нового заповіту» Мартіном Лютером німецькою інші народи теж виявили бажання читати його зрозумілими всім їхнім представникам мовами. Переклад ними Біблії вважався ще й свідченням повноцінності народу.

«Латина» українців
Зокрема, 1561 року архімандрит Пересопницького монастиря Григорій і писар Михайло Василевич переклали «Новий заповіт» тодішньою українською. Але «латина» українців — церковнослов’янська мова — й після цього довго залишалася для них авторитетнішою.
Історик Ярослав Ісаєвич пояснив: «Церковнослов’янська мала особливий престиж як сакральна мова, і саме ця її функція зумовила переконання давніх книжників, що своїми засобами та можливостями виразу старослов’янщина не поступалася латинській і навіть грецькій».
Та все ж церковнослов’янська мова, як і будь-яка інша, постійно еволюціонувала — її адаптували для себе, поповнюючи просторіччям користувачі нею — русини, болгари, московити та серби. Тож, зокрема, її руську версію називають староукраїнською.
Історик Іван Огієнко запевнив: «Острозькі коректори добре знали, що широке громадянство не розуміє вже старої церковнослов’янської мови, а тому часто змінювали незрозумілі слова на ясніші, а давні форми — на нові. Через це Острозька Біблія поширила до деякої міри нову редакцію церковної мови, трохи наближену до живої».

Духовна зброя
Перший повний переклад Біблії церковнослов’янською мовою ініціював найавторитетніший в XVI ст. в Україні магнат — князь Костянтин-Василь Острозький, якого називали «некоронованим королем Русі». Він був настільки ревним християнином, що замикався в перший тиждень Великого посту в монастирі та віддавався там молитві.
Князь запевнив, що відважився на видання Біблії, «знаючи, що нелегко людям спастися» — хіба що збереженням його «заповідей із вірою». І пояснив: «Бо кого з вас, що вірні та побожні, не огорнув жах, коли бачите, що древня Христова Церква клониться до упадку, або хто не відчує впокорення і не засмутиться, бачачи, що Богом засаджений виноградник обскубує кожний, хто йде дорогою, тому що знищена його огорожа і на ньому пасеться дикий осел, і його погриз бик польовий. І ніхто не спроможний протистояти його люті через брак духовної зброї, якою є Слово Боже».
Але не виключено, що повний переклад Біблії церковнослов’янською мовою був також відповіддю на її видання польською, здійснене 1563-го покровителем реформаторів-кальвіністів у Великому Князівстві Литовському Миколаєм Радзівілом у Бресті. Втім, негайно відреагувати на нього виявилося складною справою.
Князь Острозький пояснив у передмові до свого видання Святого Письма: «Але довго не міг я почати його, бо не знайшов потрібних на це робітників; також і книги, що зветься Біблія, не мав я повного списку; ба більше — навіть по всіх сторонах роду нашого, де чути мову слов’янську, не знайдено ані одного доброго списку серед усіх книг Старого заповіту. Виявилося, що ці списки незгідні, — вони не тільки мали відміни, але часом і спокуси, через що впав я був у великий смуток».

Велетенська робота
Тож, за словами Петра Кралюка, проректора сучасної нам «Острозької академії», «перед тим, як Острозька Біблія побачила світ, була виконана велетенська підготовча робота»: «Близько 1576 року в Острозі за сприяння князя Василя-Костянтина Острозького був створений науковий осередок, який займався підготовкою видання. Цей осередок і поклав початок Острозькій академії — першому вищому навчальному закладу на теренах України».
Історик Ярослав Ісаєвич доповнив: «Складовими частинами цього острозького освітнього осередку, поруч зі школою, стали гурток учених богословів та філологів і при ньому друкарня, причому першочерговим завданням гуртка й друкарні князь поставив надрукування повної церковнослов’янської Біблії».
А історик Анатолій Хеленюк дійшов такого висновку: «Острозька академія створилася завдяки Біблії. Щоб текст Біблії був канонічним, потрібні були люди, які знають мови. Які перекладали Біблії з латини, староєврейської та грецької. Князь Костянтин запросив сюди викладачів з Падуї, Венеції, Афін, Кракова. Сюди приїхала маса розумного народу. І князь подумав: якщо є викладачі, чому б не взяти учнів?».
Серед перекладачів Біблії і водночас викладачів Острозької академії були, за даними історика Наталії Яковенко, Герасим Смотрицький, Василь Сурозький, Христофор Філарет, Еммануїл Ахіллес, Лука Сербин, Кирило Лукарис (майбутній Олександрійський та Константинопольський патріарх), Никифор Парасхес-Кантакузен, Клірик Острозький, Зизаній Тустановський, Дем’ян Наливайко й інші.
Петро Кралюк з’ясував: «Користувалися вони чеськими та польськими рукописами біблійних книг, а також протестантськими й католицькими виданнями. Але в основу старозавітного тексту Острозької Біблії була покладена «Септуагінта» — грецький переклад зі староєврейської, здійснений ще в елліністичному Єгипті (III ст. до Р. Х.). Князь Василь-Костянтин Острозький навмисно посилав людей на терени колишньої Греції, щоб звідти привозили грецькі переклади біблійних книг. Широко використовували південнослов’янські списки, що відобразилося на правописі та мові перекладу».
Частина накладу Острозької Біблії була надрукована 12 липня 1580 року. А основний її наклад — 12 серпня 1581-го. Ярослав Ісаєвич уточнив: «12 серпня 1581 року було визначено як остаточна дата надрукування Біблії, але, ймовірно, ще деякий час після того додруковувалися ті частини, тираж яких був меншим».

Друкував не москвитин
Автори радянських і російських книг, розповідаючи про Острозьку Біблію, наголошували, що її друкував нібито «росіянин Іван Федоров». Але при цьому ігнорували той факт, що в епітафії йому на могильній плиті його названо Федоровичем.
Відтак, д-р Ісаєвич наполягав: «Друкар іменував себе Іваном Федоровичем. З цього видно, що Федоров — це не родове прізвище. Тому не варто писати «І. Федоров», або просто «Федоров», що справляє враження, начебто Федоров — прізвище в сучасному розумінні слова».
Ісаєвич також навів приклади того, як «москвитами» називали поза межами Московського царства й тих, хто лише побував у цій державі. Стосовно ж слова «москвитин» в епітафії Федоровичу, то позаяк його викарбували після слова «друкар», а не після слова «Федорович», то вказує воно, радше, не на походження видавця, а на місто, де він був друкарем. Приміром, його колег за фахом Самуїла, Ашера й Ельякіна, які підписалися під книгами, виданими 1533-го в Кракові «галицькими євреями» й, відповідно, «Галичем», «Геліцем» і «Геліцером», українцями не проголошували.
До слова, 1529 року в реєстрі вступників до Краківського університету був записаний також Joannes Theodori de Phyetkowycze dioc. Cracoviensis, тобто «Іван, син Федора з Петковиць Краківської єпархії» — села на Пряшівщині, яка зараз входить до складу Словаччини. А це дало Олександру Оросу, досліднику з Ужгорода, привід наполягати, що Іван Федорович народився там.
Свою чергою, історик Анатолій Хеленюк з’ясував: «1581 року Острозька Біблія вийшла фантастичним, як на той час, тиражем 1500 примірників. З них на сьогодні у світі збереглася 351 книга. В Україні — 70».
Щойно 2003-го Острозьку Біблію переклав українською мовою на прохання тодішнього настоятеля Української греко-католицької церкви Любомира Гузара Рафаїл Турконяк — архімандрит, доктор богослов’я і літургіки, почесний професор і завідувач кафедри богослов’я Національного університету «Острозька академія». 2007 року він був удостоєний за переклад Острозької Біблії Національної премії України ім. Тараса Шевченка.
Як повідомляв «Міст», українською мовою друкують із 1460 року.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online