Новини для українців всього свту

Tuesday, Aug. 9, 2022

361 рік тому син гетьмана Хмельницького узяв шлюб із донькою модавського правителя

Автор:

|

Серпень 22, 2013

|

Рубрика:

361 рік тому син гетьмана Хмельницького узяв шлюб із донькою модавського правителя

Відомо, що над усе Богдан Хмельницький прагнув залишити булаву в руках свого роду й передати її старшому синові Тимофію. Водночас, як далекоглядний політик, він, намагаючись зміцнити міжнародний авторитет України та її здатність захистити свою незалежність, мріяв про укладення союзу з придунайськими країнами: Молдовою, Валахією (Румунією) і Трансильванією (Угорщиною). Тому для посилення свого впливу на Молдавію він вирішив одружити Тимоша з донькою молдавського господаря Василя Лупула Розандою, яка славилася не тільки красою, а й розумом і освіченістю. Як описували очевидці, вона мала статуру горду й граціозну, волосся, як водоспад, а її оксамитові очі сипали іскрами з-під довгих вій.

Без панькання
Тимофій уперше побачив Розанду ще в жовтні 1648 року, коли він у складі козацького посольства прибув до Ясс (тодішньої столиці Молдавії). Молоді люди щиро покохали одне одного. Однак молдавський господар не мав наміру родичатися з «бунтівним козаком»: Розанда, на його думку, заслуговувала на зовсім іншу долю, адже до неї сваталися такі видатні представники польської шляхти, як князь Петро Потоцький, Дмитро Вишневецький і Мартин Калиновський.
Коли Богдан довідався про це, то написав майбутньому сватові листа, у якому зазначив: «Якщо не віддаси своєї дочки за мого сина, то пошлю до тебе весільний поїзд зі ста тисяч сватів». Звичайно, Богдан покладався на здоровий глузд молдавського правителя й не поспішав виконувати погрозу. Але коли переконався, що Лупул не взяв до уваги його послання, гетьман усе-таки відправив до Лупула «весільний поїзд», що складався з 15 тисяч козаків і 20 тисяч татар на чолі з Тимофієм, який на той час уже став (незважаючи на молодість) досвідченим і шановним козаками полководцем.
Переправившись через Дністер, Тимофій увірвався в Молдавію, розгромив її військові формування й заволодів Яссами. Переляканий Лупул утік із сім’єю й нечисленної охороною в ліс неподалік цього населеного пункту. Коли ж він побачив, що майже всі міста Молдавії вже зайняті козаками (трималися лише окремі замки), то зобов’язався виплатити контрибуцію й видати Розанду за Тимоша. Весілля призначили на початок 1651-го.

«…обіцянку взяли з мене силою»
Але доля постановила інакше. Як відомо, військова кампанія 1651 року не була вдалою для козаків. Через зраду кримського хана козацьке військо зазнало поразки під Берестечком. Цим скористався Лупул і відклав шлюб Тимоша з Розандою, благаючи захисту від козаків у польського короля.
У листі до короля Яна Казимира він писав: «…Тимофій став на тому, щоб одружитися з моєю дочкою… Поклавшись на мою обіцянку, він вважає мою дочку за свою суджену, але обіцянку взяли з мене силою. Благаю Вашу величність, накажіть, щоби Калиновський (коронний гетьман, один із претендентів на руку Розанди. – Авт.) не пустив козаків на Валахію…»
За дозволом короля Мартин Калиновський із 30-тисячним військом рушив на Україну й під Батогом (урочище біля села Четвертинівки, тепер – Вінницької області) планував нав’язати Тимошевим козакам бій. 20 травня 1652 Тимофій сам атакував польське й цілком його розгромив.
Тут Лупул уже не міг суперечити Богдану, тож був змушений виконати дану раніше обіцянку. Невдовзі Тимофій у супроводі генерального писаря Івана Виговського, полковників і почесної варти прибув до Ясс. Зустрічати майбутнього зятя вийшов сам Лупул із вельможними боярами. Тимофій зіскочив із коня, уклонився тестеві до землі й обійняв його за коліна.
Лупул сів на коня й разом із гостями попрямував у замок. Тимофій їхав попереду, вирізняючись із-поміж усіх своїм багатим убранням. Гарної будови, чорнявий, швидкий, із сміливим поглядом, Тимофій припав до душі й Олені, матері Розанди.

Не так сталося, як гадалося
21 серпня 1652 молодих повінчали. Розпочався бенкет, на якому пригощали всіх: і багатих, і бідних. Грали турецькі та сербські музики. Лунали жарти, дзвенів сміх. Весілля тривало тиждень… Сьогодні про це пам’ятає лише мовчазний свідок бенкету – княжий палац, який досі височіє на пагорбі під Яссами.
Але перед від’їздом молодший Хмельницький через прихильність до тестя розповів про плани батька створити союз України, Молдавії, Валахії й Трансильванії, у якому Тимофій мав зайняти молдавський престол, Василь Лупул – стати правителем Трансильванії, а Валахією належало правити родичу Лупула Михайлові.
Ця необережність Тимоша мала непередбачені наслідки, які, на жаль, згодом призвели до його загибелі. Адже про ці плани Богдана дізналися тогочасні правителі Валахії, Трансильванії та Польщі. Зібравши об’єднане військо й заручившись підтримкою молдавських бояр, вони вирішили прогнати Лупула, а господарем Молдавії оголосити його канцлера Стефана Георгіцу.
Лупулу не залишилося нічого іншого, як вирушити до Чигирина й просити допомоги у Богдана. У Молдові залишилася його дружина. Наприкінці літа 1653-го об’єднані сили угорців, поляків і волохів розпочали облогу Сучави. Лупул благав Богдана врятувати дружину та його честь. І як не важко було Богдану (у цей період на Україну, прагнучи взяти реванш за минулі поразки, на чолі 70-тисячної армії пішов сам польський король), гетьман споряджає до Молдавії Тимоша на чолі 20-тисячного козацького війська – рятувати тещу.

Помста щасливому супернику
Похід Тимоша став цілковитою несподіванкою для ворогів. У бою під селом Цепилів козаки несподівано атакували й вщент розгромили війська Стефана Георгіци. Облога Сучави була знята. Але трансільванський князь Ракочі направив під Сучаву чисельне підкріплення з дванадцятьма великими гарматами, тому облогу було відновлено. Утім, Тимофію за короткий час удалося зробити фортецю неприступною.
І от коли перемога була вже близька, трапилося нещастя. Серед поляків, які прибули під Сучаву, був іще один претендент на руку Розанди – князь Дмитро Вишневецький, охоплений бажанням помститися Тимофію як щасливому супернику. Князь ніколи не бачив Тимоша, тому попросив шляхтичів, яких звільнив із полону Тимофій, щоби ті вказали йому на гетьманича.
Вибравши момент, коли хоробрий Тиміш, керуючи обороною фортеці, стояв на її валах, Вишневецький скомандував польським гармашам дати залп. Одне з ядер розтрощило лафет козацької гармати, неподалік якої стояв Тимофій, і його уламками гетьманич був важко поранений у голову й ногу. Кілька днів його молодий організм боровся зі смертю, але почалася гангрена, і 15 вересня 1653 року він помер…

Гетьман спізнився…
Козаки були готові піти за Тимофієм «у вогонь і у воду», але коли дізналися про його смерть, то не захотіли воювати за чужі інтереси. У цей час до них вийшла дружина Лупула Олена (за походженням – черкеска), яку козаки дуже поважали. Адже вона пережила з ними всю облогу, носила їм воду, перев’язувала рани, ходила під обстрілом. Її горда постать, виснажене обличчя, заплакані й почервонілі від безсонних ночей очі мали на козаків магнетичний вплив. «Ви були сміливими, поки жив Тимофій, – звернулася вона до них. – Хіба тепер зрадите його славі? Покинете нещасну жінку, яка втратила сина?» Почувши це, козаки присягнули захищати її до останньої краплі крові…
І тільки тоді, коли становище стало надто вже критичним, а втрати – величезними, Олена вирішила здати фортецю. Капітуляція була почесна: козаки зі зброєю й прапорами, забравши тіло Тимоша, рушили в Україну.
На кордоні з Молдавією сумну процесію зустрів Богдан із добірним військом, із яким поспішав на допомогу синові. Але запізнився… Серце гетьмана стікало кров’ю… Загинув не просто син, а надія і опора, наступник, якому Богдан готувався передати булаву. Страждав незмірно, але сказав тільки кілька слів: «Слава Богу, що мій Тимофій загинув як справжній козак, що не дістався ворогам».

Доля — трагічна
22 жовтня 1653 тіло Тимоша привезли в Чигирин. Розанда вийшла зустрічати чоловіка з дітьми-близнюками, яким так і не судилося побачити батька. У цей же день його й поховали.
Після смерті Тимофія Розанда залишилася в Україні. Заміж вона так і не вийшла, хоча й сваталися до неї багаті та знатні вельможі.
Подальша доля Розанди – також трагічна. Вона стала жертвою нападу на її маєток 1687 року розбійників, яким не давало спокою скарби сім’ї Лупула. Очолював банду шляхтич Крупенській, який тривалий час перед цим докучав Розанді своїми залицяннями. Її довго катували, вимагаючи прихильності Крупенського та вказівок щодо місця, де заховані коштовності. «Хай краще бездушна земля володіє ними, – відповіла мучителям мужня Розанда, – ніж ви, вороги…» Не отримавши жінки й не здобувши її багатства, Крупенський наказав відрубати їй голову… Про подальшу долю дітей Тимоша й Розанди не відомо.

Олексій Гай

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply