Новини для українців всього свту

Thursday, Feb. 25, 2021

Визволення України розпочалося з «Історії русів»

Автор:

|

Лютий 19, 2021

|

Рубрика:

Визволення України розпочалося з «Історії русів»
Історія русів

«Первісна частина ракети», яка винесла 1991 року з СРСР нову державу, була вперше надрукована 175 літ тому.

Прорубала вікно
На рукопис «Історії русів», яку Сергій Плохій, професор Гарвардського університету та директор його українського наукового інституту, назвав «біблією українського національного руху — вона надихала тисячі українських патріотів на боротьбу за свободу своєї батьківщини», натрапили 1828-го в бібліотеці містечка Гринева на Чернігівщині. Цей перший в Україні політичний трактат і маніфест одразу став сокирою, що прорубала вікно в темниці уярмленого народу, декларацією та квінтесенцією його прав, самобутності, самодостатності, прагнень до самостійності й предтечею визволення.
Національне відродження українців розгорнулося саме з неї. Вона повернула їм національну гідність. У ній українців уперше названо нацією. З пропаґанди її ідей розпочалася творчість і політична діяльність Тараса Шевченка та його однодумців.
Сталося це лише через кількадесят років після того, як російська імператриця Катерина ІІ наказала зруйнувати Січ і скасувати гетьманський устрій України та веліла в інструкції генерал-прокуророві В’яземському зросійщити її, аби «вік та ім’я гетьманів щезли». 1783 року розпорядилася в указі про створення «Комісії для складання записок про древню історію»: «Призначити до десяти осіб, які сукупними працями склали б корисні записки про давню історію, роблячи короткі виписки з давніх російських (насправді руських. — Авт.) літописів і іноземних письменників за відомим своєрідним планом».
Ті літописи звезли з архівів, у т. ч. українських, ще за указом російського імператора Петра І. Катерина ІІ перевидала його, додавши до нього погрози карати за невиконання. Її статс-секретар Храповицький писав у щоденнику: «Взялися за російську історію; говорили зі мною про Нестора. Бачили його в оригіналі».
Після цього же ніхто не бачив «Повість минулих літ» Нестора в оригіналі. Київ оголосили «матір’ю міст російських». А київських князів — «російськими». Але після цих зусиль в Україні платили шалені гроші за рукописні примірники «Історії русів», автор якої заявив, що не Росія, а його Вітчизна є спадкоємницею Русі. І що в українців та московитів — різні предки, тому вони — різні народи.

Заклали фундамент
Плохій дійшов такого висновку: «Історія русів» була не свідомим маніфестом російсько-української єдності чи раннього українського націоналізму (саме такі протилежні інтерпретації висунула модерна історична наука), а спробою нащадків козацької старшини виторгувати для себе найвигідніші умови входження в імперію. Позаяк імперська влада сумнівалася у шляхетному статусі козацької старшини та ліквідувала залишки осібної військової організації козаків, українська шляхта прагнула популяризувати свої історичні здобутки та довести, що нащадки козацької старшини дорівнюють російським дворянам».
Гарвардський професор пояснив: «Українська еліта початку ХІХ ст.. намагалася показати, що козаки стоять вище за російських дворян, адже походять від руських племен — родоначальників російської держави та династії. Парадокс, який я підкреслюю у висновках, полягає в тому, що, змагаючись за статус імперської еліти, творці козацького міфу заклали фундамент становлення нової української нації; це вело до розхитування загальноросійської ідентичності і, врешті-решт, закінчилося крахом імперії».
Але коли петербурзькі історики ополчилися на свого львівського тоді опонента Михайла Грушевського за проголошення окремішності українців від росіян, публіцист Микола Ульянов зауважив: «Даремно приписують Грушевському авторство самостійницької схеми української історії. Головні її положення — одвічна відособленість українців від великоросів, роздільність їхніх держав — з’явилися ще за сто років до Грушевского, бо Русь оголошена винятково українською ще «Історією русів».
Адже на її сторінках гетьман Івана Мазепа заявив, що Русь — законна назва України, й що її назва з політичних мотивів анексована Москвою. Та цим «Історія русів» не обмежилася.
Бо стверджувала, що в українців була держава, по якій завдали потужного удару монголи, змусивши укласти взаємовигідні союзи спершу з Литвою, а потім і Москвою. Та згодом уряди цих держав, особливо — останньої з них, порушили рівноправність українців.

Неспростовні арґументи
Мазепа винуватив в «Історії русів» поневолювачів України: «Вони через свавільство своє та привласнення необмеженої влади уподібнюються найстрашнішим деспотам, яких уся Азія й Африка навряд чи колись породжували». Гетьман Павло Полуботок заявив Петру І: «Кидати народи у рабство й володіти рабами та невольниками є діло азійського тирана, а не християнського монарха».
А запорожці дійшли такого висновку: «З’єднатися з таким народом все одно, що кинутися з вогню у полум’я». Навіть кримський хан твердив в «Історії русів»: «Війни з Московією є неминучі й безконечні для всіх народів, бо, попри те, що вони нещодавно вийшли з володіння татарського, лютістю перевищують диких». І пророкував, що, повіривши їм, українці «будуть плазувати між москалями, як вівці між вовків».
Але автор «Історії русів» запевняв, що вічно це не триватиме. Від імені польського короля нагадав: «Всіляке правління насильницьке і тиранське, яким є тепер наше на Русі, ніколи не було тривким і довгочасним, але, як щось вимушене та взаємними інтересами і згодою не скріплене, завжди руйнувалося і з гуркотом валилося».
Тим паче, що «Історія русів» стверджувала устами гетьмана Богдана Хмельницького: всі народи мають право на своє буття, свободу і власність, бо навіть плазуни, звірі, худоба, птахи захищають свої гнізда та дітей, та й природа подала живим істотам за Божим велінням знаряддя для самооборони. Висновки «Історії русів» очевидні — визвольна боротьба проти тиранів справедлива, а альтернатива їй — неминуча загибель. Та чи дійшли вони до сердець читачів?

Надзвичайна коштовність
Історик Наталія Полонська-Василенко стверджувала, що важко відшукати в історії не тільки України твір, який би мав такий величезний вплив на сучасне та наступне покоління. Пантелеймон Куліш назвав «Історію русів» настільним рукописом кожного шанувальника пам’яті предків.
Філософ Іван Мірчук свідчив, що копії цього рукопису «як надзвичайна національна коштовність переховувалися в патріотичних колах нашого громадянства», «давали матеріал визначним нашим письменникам, між якими на першому місці варто назвати Шевченка — найгучнішого сурмача визвольної боротьби українців упродовж двох століть». Михайло Драгоманов твердив, що ця книга запанувала над думками Шевченка своїм українським автономізмом і козацьким республіканством і що він брав із неї цілі картини й «взагалі ніщо, крім Біблії, не мало такої сили над системою думок Шевченка, як «Історія русів».
Історик Іван Лисяк-Рудницький запевняв: «Шевченкове мислення залежало від ідей, вироблених за попереднього покоління; зокрема, він стояв під впливом концепцій про минуле України, що висловлені в «Історії русів».
Натхненні її ідеями Тарас Шевченко, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш та інші спершу об’єдналися в Кирило-Мефодіївське братство, а після ув’язнень і заслань згуртувалися в численні «Громади». А ті, своєю чергою, з часом оформилися в політичні партії, члени яких увійшли до Центральної Ради, Української військової організації й Організації українських націоналістів.
Але «Історія русів» формувала свідомість не лише українців. Російський поет Олександр Пушкін, котрий першим надрукував її уривки в журналі, розпочав під їхнім впливом «Нарис історії України», в якому прагнув виправити однобоку оцінку ним Мазепи в поемі «Полтава».
Видати «Історію русів» повністю намагався не лише він та Микола Гоголь, а й російський історик Микола Устрялов. Здійснити нарешті її видання професору Московського університету Осипу Бодянського вдалося 1846-го завдяки санкції й матеріальному сприянню Сергія Строганова, піклувальника навчального округу.
Навіщо це було росіянам? Драгоманов вважав, що гострою обструкцією московських порядків «Історія русів» неабияк сприяла появі в Росії лібералів і «західників».

Замість епілогу
Поет Іван Драч, перекладач «Історії русів» українською літературною мовою, котрий свого часу очолював «Народний рух України», писав: «Вона про тебе, про мене, про нас. Це первісна частина ракети, яка запустила нас із вами в космічний безмір історії народів і держав. Ця книжка для того, щоб ми стрепенулись. Вона приходить до українців завжди у вирішальні часи. Зайве твердити, що зараз саме така пора». Для України така пора, на жаль, перманентна».
Раніше «Міст» публікував великий матеріал до 170-річчя появи історичної пам’ятки літератури «Історії русів».

Ігор Голод

About Author

Meest-Online