Новини для українців всього свту

Monday, Jun. 14, 2021

Вітрильник «Еней» українця долає океани

Автор:

|

Травень 08, 2021

|

Рубрика:

Вітрильник «Еней» українця долає океани
Риба на обід

Ігор Пилипчук, редактор тижневика Українського народного союзу «Свобода», вирішив здійснити свою давню мрію й обійти земну кулю на невеликому вітрильному човні «Еней». Мета мандрівки — поширення інформації про Україну у світі, підсилення самосвідомости українців й української мови в Україні, обізнаности про українську діаспору в США. Крім цього, він хоче дослідити як впливає ізоляція людини від соціального середовища на її свідомість і підсвідомість, самооцінку та світогляд. Пилипчук розпочав плавання 4 серпня 2019-го. О 10-й ранку він залишив причал Морґан-Маріна в Парліні (штат Нью-Джерзі), і вирушив на схід, до Азорських островів, які належать до Португалії.
«Еней» — вітрильник виробництва французької компанії Beneto довжиною 37 футів (близько 11 м), має дві щогли, модель 1982 року. Колись це була дуже вдала конструкція і вважалася флагманом фірми. Човен готували до плавання майже три роки.
Кілька перших годин після виходу дув попутній вітер, але змінився на протилежний, при цьому достатньо потужний — 25 вузлів. Через це за перші три дні вдалося подолати відносно невелику відстань до Монток-Пойнту, північної точки Лонґ-Айленду, де довелося зупинитися на ніч із кількох технічних причин. Коли був готовий вирушати далі, почув поліційну сирену. Визирнув назовні і побачив човен берегової охорони. Виявилося, що хтось їх викликав по радіо, вирішивши, що човен сів на мілину. Заспокоїв охорону, подякував за увагу та рушив далі на північ. Спав мало, адже був великий рух рибальських човнів, навіть уночі. Після Кейп-Коду малих човнів стало менше, але вночі ледве розминувся з комерційним риболовним траулером — ці кораблі йдуть один за одним на невеликій відстані, як комбайни в полі, і сітками виловлюють рибу з океану.
12 серпня, на восьмий день подорожі, певний час кружляв літак канадської берегової охорони. По радіо попросили інформацію про «Енея» і деякі дані про мореплавця — звичайна процедура. До Азорських островів залишалося 1‚5 тис. миль — близько двох тижнів. Ось нотатки зі щоденника мандрівника:
«31 серпня 2019 року. Нарешті сьогодні зловив рибу дорадо. Буде гарний обід. Філе вже маринується: сіль, чорний перець, часник, лимонний сік. Вітер помірний і дійду до місця без проблем.
2 вересня. Взяло добу, щоб дійти до острова з того моменту, коли він з’явився в полі зору. Останні десять годин вітер був попутній, але не дуже сильний. Коли підійшов ближче, виявилося, що гарні високі й круті скелі відбивали вітер і на відстані близько пів милі від них вітер скис майже повністю».

Такого повороту подій він не чекав. Виявилося, що біля берега існують свої течії. «Еней» залишився без вітру, тобто без швидкости, необхідної для маневрів, скований незнайомою течією, яка несла його вздовж скелястого берега до хвилеріза, що закривала гавань від південних вітрів. Нарешті течія пронесла човен вздовж захисної стіни, після чого з’явилося трошки більше вітру — якраз досить, щоби спрямувати «Енея» назад у відкриту воду.
Мореплавець вирішив спробувати зайти з моря, постійно звіряючи на комп’ютері напрямок вітру і внутрішнє розташування місця в гавані, де можна кинути якір. Швидко повертаючи стерно з боку в бік, тримав човен на курсі. Таким чином дістався до годящого місця і заякорився. Приготував надувний човник, готуючись наступного дня до формальних відвідин офіційних органів, скупався у морі, і пішов спати.
«29 жовтня 2019 року. Вранці човен повільно обігнав торговий корабель «Балтійська зима» на відстані семи миль. Він ішов до Ріо-де-Жанейро. Вже використав 75 % пального. Більше не можна, бо до порту ще далеко. Добре працює тактика, коли тримати оберти двигуна низькими і при цьому нести вітрила. Тоді вони працюють спільно і дають швидкість три вузли і більш-менш стабільний, без надмірних розхитувань, рух. При цьому витрата пального мінімальна. За тиждень можна бути на місці при доброму вітрі».
31 жовтня 2019 року вітер не вщухав, круті хвилі час від часу били човен в борт і заливали зверху солоною водою. Минало три місяці, як він вийшов в море. Океанська пустеля і гармонійність природи поступово охопили його і привчили до такого ж способу життя, примусили адаптуватися до навколишнього середовища, щоб жити і рухатися в гармонії з ним.
«1 листопада 2019 року. Човен перетнув лінію екватора та перейшов у південну півкулю Землі, а водночас і в літо. Коли в північній півкулі зима, в південній — літо.
2 листопада перше за довгий час побачив, як сонце сідало в воду. 133 милі до берега Бразилії. Температура води 88 градусів по Фаренґейту. Вдень тепло, але вночі треба одягатися краще — холодний вітер. З тих пір, як з’явився стабільний вітер, вночі спав достатньо і додатково пів години вдень. Ближче до берега треба буде прокидатися частіше і виглядати назовні на випадок невеликих рибальських човнів, які не мають електронної ідентифікаційної системи».
Човен йшов між островом Fernando De Noronha й атолом Das Rocas. Вони доволі маленькі й електронну мапу треба збільшувати, що ці острови побачити. Fernando De Noronha — природний заповідник, відомий як найбільший пташиний базар у Південній Атлантиці, а також винятковою популяцією місцевий дельфінів. Наступна зупинка після Бразилії була в Сальвадорі.
«Біля берега почався великий морський рух. За добу розминувся з шістьма великими кораблями. З’явилися маленькі рибальські човни, далеко не всі з яких мають електронну систему, яка показує їхнє місце на бортових комп’ютерах інших кораблів. Пройшов це скупчення суден й подумав, що вийшов на чисту воду і можна перейти на звичайний нічний режим — пів години сну, потім перевірка комп’ютера на присутність кораблів довкола, і наступні півгодини сну. Але цього разу було інакше. Десь за годину до сходу сонця, вчергове перевіривши комп’ютер, збирався знову задрімати, коли, крізь шум хвиль почув крики зовсім близько і побачив світло, що проникало всередину. Зірвавшись із ліжка, вискочив назовні саме в той момент, коли «Еней» на повній швидкості проходив буквально за 2 м від невеликого рибальського човна. Він був приблизно такого ж розміру, як «Еней», з шістьма членами команди на палубі, яскраво освітленій двома ліхтарями. Один із команди щось голосно кричав (деколи добре не розуміти чужої мови), виражаючи мовою рук невисловлюване, і емоційно оглядаючи воду перед носом човна — саме там, де пройшов секунду тому «Еней». Мабуть, там були закинуті риболовні снасті. Решта команди розгублено стояла в кормовій частині, вочевидь, спросоння не розуміючи, що тут діється серед ночі. Поступово крики затихли серед шуму хвиль, і лишилися лиш два світла, які швидко віддалялися в нічну темряву. Пізніше прийшло відчуття, схоже на провину. Хоча моторні судна повинні давати дорогу вітрильникам, у цій ситуації це було практично неможливе. Той човен стояв на місці, можливо навіть з непрацюючим двигуном. Завести двигун, витягнути снасті і відійти в бік в них не було часу. Висновки: триматися подалі від заселеного берега, куди маленькі човни не доходять. Біля берега кожних пів години треба виглядати назовні. На щастя, маленькі човни краще видно вночі, дякуючи яскравим ліхтарям. Вдень вони можуть ховатися за високими хвилями».
8 листопада вітер спав, а попутна течія кудись зникла, можливо, змінила напрямок. В результаті швидкість зменшилася вдвічі, а з нею — і надія дійти до берега. Але ненадовго. Пів на третю вітер повернувся. Зателефонував на берег, але чоловік, котрий відповів, ні слова не розумів англійською, як і Ігор — португальською. Треба буде дочекатися припливу, бо вхід туди — через мілкий канал.
«12 листопада 2019 року. Четвертий день у Бразилії. На березі ніхто не знає англійської мови, до міста треба їхати 45 хвилин автобусом, Інтернету практично немає. Все тримається на чесному слові. Відчувається бідність в країні — прекрасна архітектура португальських будівників занедбана, на вулицях, пляжах брудно, на кожному кроці вуличні крамарі, часто можна бачити людей, котрі сплять прямо на землі — це типова картина постколоніальних країн, коли вони отримують незалежність, а потім не можуть дати собі ради. З іншого боку, люди дуже привітні, приймають кожного як частину родини. В теплих країнах є можливість вижити без тяжкої праці — банани, кокоси, завжди теплий пісок, де можна спати. Ніколи не бачив занадто серйозних і напружених облич. В тропічному вологому кліматі закриті місця для зберігання речей і продуктів почали покриватися зсередини пліснявою. Треба все виймати і обробляти антибактеріальним розчином. Те саме буде на іншому боці материка, в Тихому океані».
21 листопада приблизно на довготі Ріо-де-Жанейро під вечір мандрівник натрапив на нафтодобувні платформи та велике скупчення кораблів, які їх обслуговують. Часто було чути англійську мову по радіо. Нарешті о 10-й ранку з’явилося сонце й акумулятори почали заряджатися. Щоб зберегти їх заряд для важливої електроніки і не слухати шум генератора годинами, вимкнув холодильник. В результаті деякі продукти почали псуватися. За п’ять днів прогноз показав висоту хвиль 3,5 м.
«Човен йде до південного полюса. Літо не відчувається — ночі холодні. Сила вітру зменшилася до 20 вузлів, але шар солі, що утворився від морської води‚ вкрив геть усе, підказуючи, що наступним природним явищем мав би бути добрий дощ. Коли зазирнув до відсіку, де зберігаються акумулятори, виявилося, що під час шторму зірвало їхні кріплення і вирвало шунт для монітора заряду акумуляторів зі стінки, до якої він був прикручений. Щоб поставити кріплення назад, довелося виймати чотири акумулятори, від’єднавши попередньо всі електричні дроти та кабелі. Посеред океану це вельми неприємна справа».
Після Арґентини — подорож до Чилі. В обох місцях розмовляють іспанською, тому почав вчитися цієї мови, бо без неї складно та нецікаво.
«27 листопада 2019 року. Скінчився сильний вітер із півночі, який дув понад добу. Вітер нагнав хвилі 3-4 м висотою, а окремі — п’ять, а, може, й вищі. Море навкруги кипіло — стикалися хвилі з протилежних напрямків».
«Еней» скакав між крутими невисокими гребенями хвиль, поволі пробиваючись вперед, вибиваючи носом високі бризки. Всередині літали незакріплені речі. Час від часу бічна хвиля била з такою силою, що човен зупинявся. Дістався Уруґваю.
«29 листопада 2019 року. Ми часто нарікаємо на природні явища, невдоволені ними і сприймаємо як недружні або ворожі перепони. В той час, як природа немає жодних намірів воювати з нами. А якби мала, то легко перемогла б. Природні явища існують самі по собі, з невідомих нам причин, хоча наука поступово їх вивчає. Ба більше, ми, люди — продукт і складова частина природи, так, як і тварини, рослини. То який сенс природі боротися зі собою? Навпаки, кожна природна ситуація в кожний момент часу є гармонійною оптимальною, якщо її не «вдосконалювати». Усвідомивши це‚ можна знайти сенс у поширеній релігійній догмі, що Бог любить всіх. Іншими словами, це людська природа — мати різноманітні відчуття реальности. Сприйняття життя ґрунтується на протилежностях і існує між ними, інакше ми не знали б різниці між теплом і холодом, світлом і темрявою. Природний закон єдности та боротьби протилежностей давно сформульований. Залишається особисто усвідомити, що коли не прийняти життєву ситуацію цілком, а сприйняти односторонньо, з боку однієї з протилежностей, то тоді з’являється відчуття боротьби. Я пів дня боровся з вітром, пробуючи різні комбінації вітрил, поки, нарешті, вичерпавши всі можливості, скорився ситуації. Було б мудріше прийняти обставини відразу, збагнувши, що це якраз той момент, коли змінити їх неможливо, і таким чином зберегти сили і внутрішній спокій».
8 грудня 2019 року човен прибув до Мар-дель-Плата — останнього великого міста перед південним полюсом. По тому мореплавець обійшов південний берег і вийшов у Тихий океан. Це було тривале й нелегке плавання.
1 жовтня 2020 року вітрильник Ігоря Пилипчука приплив до Французької Полінезії. Він побував на острові Мурея, відвідав Фіджі та вирушив до Індонезії. Двічі прилітав патрульний літак — борт 77. Чемно перевірили, чи це справді він. Пройшов австралійську зону військових навчань за десять миль від берега. Тричі чув потужні постріли, а потім хвилин п’ять у повітрі щось шуміло. Спіймав велику рибу.
3 грудня 2020 року човен із протоки Тореса вийшов Індійський океан. Тепер 1,7 тис. миль до Ламбоку (Індонезія).
«22 березня 2021 року. Двічі побував на острові Балі. Другий раз провів там місяць. Не міг не спробувати кави лювак. Ціна в кілька разів вища за звичайну балінезійську каву, яка також смачна і традиційно заварюється в горнятку, як чай. Процес виробництва полягає в тому, що звірки цивети поїдають стиглі плоди кавового дерева (кавові вишні), перетравлюють м’яку оболонку, боби ж не перетравлюються. Люди вибирають їх із посліду, миють, сушать та обсмажують. Іноді зерна продають у вигляді цілих екскрементів».
Парк рептилій на Балі. Там є комодський дракон, великі і малі змії, крокодили, черепахи, ящірки, варани з островів Індонезії, а також з деяких інших країн.
Тепер мореплавець має намір обійти довкола Африки та повернутися в Атлантику. Курс — Мадаскар. Хай йому щастить у морі!
Як повідомляв «Міст», мандрівник розповів про своєю навколосвітню подорож.

Лев Хмельковський

About Author

Meest-Online