Новини для українців всього свту

Friday, Mar. 5, 2021

Андре вчить українську, щоб приїхати до родичів на Волинь

Автор:

|

Січень 12, 2021

|

Рубрика:

Андре вчить українську, щоб приїхати до родичів на Волинь
Бразильська родина Цалаїв

«Я нарешті зустрів свою сім’ю!» — написав щасливий Андре Вам Бік із Бразилії у соціальних мережах. Його корені — з волинського с. Смідина, що у Старовижівському районі. Родина, яка на 85 років втратила зв’язок, об’єдналася лише тепер, завдяки наполегливому іноземцеві, закоханому в Україну.
«Наша родина розкидана по світу, — розповідає Олена Цалай, для якої Андре, як виявилося, є небожем. — По татові маємо близьких у Канаді, а по мамі, думали, в Арґентині. Але виявилося, що не там, а в Бразилії».
Жінка розповідає, що все розпочалося з оголошення у соцмережах. Хтось розіслав по групах в Інтернеті повідомлення від Андре Вам Біка з Бразилії. Хлопець писав, що має родичів, котрі виїхали з України далекого 1935 року. Коли починав пошук, не знав ні адрес, ні прізвищ, ні імен, адже всі документи були втрачені. Надії на те, що знайде якусь інформацію, було мало. Та невдовзі йому стали надходити повідомлення: «Андре, це ми!».
«Але, знаєте, він тим листам не вірив, — розповідає Катя Цалай, волинська сестричка парубка у четвертому коліні. — Як нам потім зізнався, їхні оповіді та факти, які знав від прабабусі Тетяни, не збігалися. А прабабуся померла, коли Андре було вісім років, тому у пам’яті мав від неї про Україну багато спогадів».
Та врешті-решт спрацювало «сарафанне радіо». Оголошення від Андре випадково потрапило на очі сестрі п. Олени. Вона відписала — і хлопець родину признав! Як виявилося, найкращий товариш Андре також має в Україні по Цалаях родину.
«Коли Андре нам надіслав світлини, відразу помітили, що бабуся Тетяна так схожа на мою маму Марію, — розповідає Олена Василівна. — Вони — тітка і небога, бо мама була донькою рідної сестри Тані Євлалії. Ми плакали. Згадується, як мама весь час казала: «От було б добре мати хоч вісточку від них». Думала, чи живі. Так і померла у здогадках».
Цалаї знають про українське минуле своєї прабабусі Тані Козел небагато. Кажуть, що виїжджали зі Смідина зовсім молодими. Їй було 23, йому — 25. Діток ще не мали, тож зважилися шукати щастя-долі на іншому континенті. Разом із ними подалася у нелегку мандрівку ще одна сім’я односельчан. Спершу родина тримала зв’язок через листування (Таня передавала вісточки сестрі Велці), та потім він обірвався, адже у Смідин увійшла радянська влада (до 1939-го ці українські землі належали Польщі).
Про подальшу долю прабабусі Тетяни та прадіда Миколи розповідає Андре. На початках бідували. Сіяли пшеницю та жито, однак це не давало зиску — ледь зводили кінці з кінцями. А «піднялися» на картоплі. Коли зайнялися фермерством, стало жити легше.
«Мій прадід дуже хотів повернутися в Україну, — ділиться Андреа Вам Бік. — Його сім’я, яка зараз живе у Ковелі, досі зберігає листи та фотографії від нього. Була надія колись побачитися. Прадід шукав можливість повернутися десь у 1960-х рр.. але це виявилось неможливим. Сім’я вже була велика, мали семеро дітей. Помер прадід до мого народження. А от прабабуся Таня багато мені розповідала. Я чув її гарну мову — досі в мені звучить».
Андре почав самостійно вивчати українську. Спершу допомагав онлайн-перекладач, а тепер усе рідше ним послуговується, намагається писати самостійно. І розмовляти. Бідкається, українська важка для вивчення, зокрема, має багато відмінків. Зате мелодійна. Андре наполегливо тренує у вимові свої «й», «сь» і «ць». До речі, відразу відмовився від спілкування зі своєю волинською родиною англійською мовою, лише українською.
«Андре настільки цікавий! — ділиться його сестра Катя зі Смідина. — Читає українську газету, яку видає діаспора. Розповідає, що подорожує по Бразилії. Там є містечка діаспор — українські, німецькі, французькі. Кожен народ робив собі маленьку державу у Бразилії. Андре поїздив, пофотографував. І млин, і українську церкву, і крамниці з нашими солодощами, вишиванками та намистом. У спілкуванні легко з ним, має гарне почуття гумору, мріє відвідати Карпати та побачити сніг. Захоплюється нашими сучасними піснями, музикою. Мені здається, у нас мало українців, які люблять Україну так, як Андре».
Андре неодружений, живе з мамою. За освітою — агроном, але хотів би ще стати офіцером екологічної поліції. Мріє, аби карантин закінчився, і він зміг прилетіти до України, щоб усе побачити на власні очі й усіх рідних обійняти. А ще має бажання тут знайти собі дружину й відгуляти весілля за українським звичаєм — із короваєм. А наразі замовив собі зі Смідина видання місцевої краєзнавиці про це село. Запевняє, що це буде його настільна книга.
«Мене часто питають, навіщо було шукати родичів в Україні, — каже Андре. — Я відповідаю: «Щоб знати своє коріння!». Я маю українську кров, і мій обов’язок знати історію своїх предків і шанувати її». До речі, Андре вже готує велику книгу про свій рід. Тепер це для нього — справа життя.
Раніше «Міст» розповідав, де вчаться майбутні місіонери з Бразилії.

Наталія Кравчук, «Високий Замок»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply