Новини для українців всього свту

Thursday, Jun. 17, 2021

Ювілей невтомної трудівниці УВАН

Автор:

|

Жовтень 30, 2019

|

Рубрика:

Ювілей невтомної трудівниці УВАН
Оксана Міяковська-Радиш із Оксаною Чикаленко (ліворуч) і Галиною Полтакою (праворуч) у день свого 85-ліття

Оксані Володимирівні Міяковській-Радиш 30 жовтня 2019-го виповнилося 100 років. Вона народилася у Києві в шляхетній родині Міяковських-Лятошинських. У столиці України закінчила середню школу та вступила навчання на природничий факультеті університету ім. Т. Шевченка. Через воєнні події завершила лише три курси, а на початку 1943-го закінчила прискорений випуск Сільськогосподарського інституту та працювала лаборантом у Плодоягідному інституті в Китаєві біля Києва. Восени того ж року переїхала з батьками до Львова.
Вийшовши заміж 1944-го за Серафима Римаренка, у квітні того ж року переїхала до Берліну, де чоловік працював лікарем у шпиталі. А 21 червня, під час останнього нальоту бомбардувальників, він і ще троє працівників госпіталю загинули. Після похорону чоловіка овдовілу вагітну доньку батько забрав до Праги. 24 січня 1945 року Оксана народила сина Богдана.
Наближалася Червона армія. Треба було покидати Прагу. Василь Кривинюк за 300 цигарок влаштувався в товарний вагон. 18 квітня причеплений до ешелону він повіз їх на Захід. На ранок потяг зупинився у Вімперку, далі залізничний шлях був перерваний. Місцева влада скерувала біженців у приміщення фабрики скла, яка у роки війни служила притулком для біженців.
Наближення радянських військ зумовили поспішний виїзд до прикордонного німецького міста Пaссау. Там український комітет скерував біженців до Тітлінґу. «У цьому мальовничому селі, після обстрілів у дорозі, після постійного неспокою, наше почуття скороминучої тимчасовості змінюється на почуття спокійного очікування майбутнього», — згадує п. Міяковська-Радиш. Восени вона дісталася до Мюнхена, а звідси з батьками і сином — до Авґсбурґу.
Там Оксана побралася з мистцем Мирославом Радишем. А на початку 1951-го разом із батьками, чоловіком і сином еміґрувала до США й оселилася в Нью-Йорку. Тут народилися її сини Володимир та Ігор Радиші. Тут вона довгий час працювала в редакції «Нового журналу», згодом — у видавництві «Пролог». У 1970-1972 рр. разом із Оленою Несіною описувала архів Володимира Винниченка, що тоді зберігався в Бахметєвському архіві Колумбійського університету.
О. Міяковська-Радиш виступала з доповідями в Українській вільній академії наук (УВАН) та інших наукових інституціях діаспори. Майже чверть століття безкорисної праці віддала ця тендітна жінка УВАН у США.
Упродовж 1990-1996 рр. готувала «Новини з академії», написала спогади «Оглядаючись у минуле». Мала хист до малювання. Ще у таборі виконала обкладинку до видання «Олександр Дюма-батько. Коломба». В Америці ж захопилася розписом кераміки, яку виставляла на українських фестивалях.
А як не згадати про гостинність Оксани Володимирівни. Двері її квартири на Коламбус-авеню завжди були відчинені для друзів, приятелів і гостей із України. Господиня по-материнському обдаровувала кожного теплом свого серця та щедрістю душі. І тому це помешкання в Україні жартома називали, як у відомій українській казці, рукавичкою. Легше сказати, хто в ній не був, ніж хто був. А скільки пакунків в Україну напакували її невтомні руки! Для великої «родини» приятелів, друзів і прихильників Оксани Володимирівни в усіх кінцях Європи її підтримка завжди була вчасною та потрібною.
У день її 100-літнього ювілею науковці, приятелі та родичі тут і в Україні засвідчили Оксані Міяковській-Радиш свою любов і повагу. Її гідний життєвий шлях, невсипуща праця на ниві національної культури є прикладом для усіх поколінь українців. Її увага до кожного окремо і до всіх разом підтверджує єдність культурних світів й за межами її Батьківшини.

Тамара Скрипка


About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply