Новини для українців всього свту

Thursday, Jul. 29, 2021

Про «дві України»

Автор:

|

Березень 17, 2016

|

Рубрика:

Про «дві України»
Микола Рябчук

Микола Рябчук

Нещодавно розпочався весняний семестр викладів у Релігійному товаристві українців католиків «Свята Софія» США (ТТС-А). Із інавгураційною доповіддю на актуальну тему «Що залишилося від «двох Україн»? Російсько-українська війна та формування нової української ідентичності» виступив Микола Рябчук, відомий український публіцист, журналіст і перекладач. На його думку, в результаті цієї неоголошеної війни Україна всупереч численним прогнозам і пророцтвам не розпалася під зовнішнім натиском. Вона зуміла провести вільні та демократичні вибори, на яких переконливу перемогу отримали проєвропейські, а не проросійські партії та кандидати. По-друге, найрізноманітніші соціологічні опитування вже другей рік поспіль показують помітне зростання в усіх реґіонах (крім окупованих) почуття патріотизму, підтримки національної незалежності та територіальної цілісності країни, та пріоритетизацію саме національної ідентичності, а не, як раніше, соціальної чи реґіональної.
За словами п. Рябчука, війна може лише створити передумови для досягнення суспільного консенсусу з базових питань і для його належної інституалізації. Вона може зміцнити міжгрупову довіру і солідарність і тим полегшити майбутній діалог. Вона може розчистити ґрунт для інституційних реформ і таким чином зробити діалог плідним, а його результати — дієвими. Але вона не може ні усунути структурних деформацій, спричинених колоніалізмом, ні швидко змінити специфічну політичну культуру та ціннісні орієнтації, сформовані по-різному у різних реґіонах упродовж століть. Війна не лише посприяла політичній консолідації української нації, а й загострила й унаочнила ті глибокі цивілізаційні, ідентифікаційні та ціннісні поділи, які в Україні завжди існували й які, власне, й уможливили Росії відносно легку анексію Криму, окупацію Донбасу й інфікування значної частини громадян України антиукраїнською пропагандою. Консолідувавши більшу частину суспільства, війна водночас радикалізувала його меншу частину, кардинально і, можливо, безповоротно її від українського суспільства відчуживши.
Виявлена в цих результатах суспільна амбівалентність є лише частково наслідком браку знань та успадкованих стереотипів. Суттю вона відбиває болісний і досі незавершений процес виокремлення українців (як і білорусів і росіян) із домодерної надетнічної слов’яно-руської (пансхіднослов’янської) спільноти. Події двох останніх років істотно змінили співвідношення політичних сил в Україні та підтримку для двох принципово відмінних цивілізаційних і, зокрема, ідентифікаційних проектів. Євромайдан підштовхнув багатьох людей, особливо молодших та освіченіших, до прийняття й утвердження української європейської ідентичності, натомість російська аґресія в Криму та на Донбасі відчутно дискредитувала концепції «Руського міра» й «Євразійської інтеграції» в очах більшості населення.
Однак зміна орієнтацій не тотожна зміні цінностей. Остання відбувається надзвичайно поволі, позаяк передбачає ґрунтовну зміну цілого комплексу поглядів, звичаїв, звичок і настанов. Проте декотрі автори стверджують, що саме ціннісні зміни зумовили Євромайдан, а частково — й Помаранчеву революцію, і що зв’язок між ціннісними та соціально-політичними змінами є діалектичним і взаємозумовлювальним.
На думку доповідача, поки що неможливо оцінити масштабу суспільних змін, тому що бракує актуальних соціологічних даних, та й часова перспектива — надто обмежена. Проте ми можемо приблизно оцінити їхній загальний характер і напрямок суспільних змін. Зокрема очевидним є посилення прозахідних орієнтацій (воно помітне не лише у ставленні до Європейського Союзу, а й до традиційно демонізованого НАТО). Своєю чергою, це означає зменшення ідентифікаційної дихотомії у зовнішньополітичному аспекті. У внутрішньополітичному аспекті тим часом очевидним є зникнення інших тропів та образів із публічного дискурсу, а точніше перенесення їх переважно на зовнішнього супротивника. У певному сенсі це нагадує ситуацію 1991 року, коли й «етнокультурні», і «територіальні» українці об’єдналися у майже одностайному голосуванні за незалежність — проти обридлого всім імперського центру.
Як підсумував доповідач, теперішній патріотичний консенсус спричинений із одного боку Майданом, а з іншого — російською аґресією, що може виявитися тимчасовим явищем, а може й стати початком ґрунтовнішої суспільної консолідації — залежно від здатності обох груп до компромісів і поступок, розуміння проблем іншої сторони й ефективного використання соціального капіталу, зокрема капіталу взаємоповаги та взаємодовіри, накопиченого під час спільної національно-визвольної війни. Українці зробили поки що лише перший крок у цьому напрямку. Подальший успіх залежить від інституційно-правових, економічних та інших реформ, від спільних зусиль недержавних і державних активістів.
Микола Рябчук відповів на низку запитань про ставлення європейських політиків до змін в Україні, про успіхи декомунізації та десовєтизації законів, а також про формування нового покоління українців.
Прес-служба ТСС-А

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply